Постанова 4812 № 487/7563/19

13.04.21 22-ц/812/678/21 Провадження №22-ц/812/678/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 квітня 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В., за участю: представників: позивача ОСОБА_1 адвоката Зотікова С.Є., відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/7563/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення, яке постановив Заводський районний суду м. Миколаєва під головуванням судді Щербини Сергія Вікторовича у приміщенні цього суду 18 лютого 2021 року, повний текст якого складено 25 лютого 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та визнання договору нікчемним, у с т а н о в и л а : 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Зотікова С.Є. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича, яким просив визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №24447, таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтований тим, що вчинення виконавчого напису, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту від 12 грудня 2007 року № 640/770-К770, за період з 04 грудня 2014 року по 04 вересня 2017 року, в загальній сумі 185 451,57 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 84 699,62 долара США і відсотків за користування кредитом у розмірі 100 751,95 доларів США, відбулося з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», а саме - виконавчий напис вчинено без наявності підстав, визначених Переліком документів № 1172, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, які відповідно до чинного законодавства підтверджують безспірність заборгованості. До того ж, пункт 2 вказаного Переліку, на підставі якого вчинявся виконавчий напис, було застосовано приватним нотаріусом у нечинній редакції. Також, при зверненні відповідача до приватного нотаріуса сплив термін загальної та спеціальної позовної давності до заявлених вимог з огляду на положення пункту 4.5 Договору кредиту та того, що останній платіж за договором позивачем був здійснений 10 жовтня 2008 року, тобто право вимоги щодо дострокового повернення усієї заборгованості за кредитом виникло у банка з 13 січня 2009 року. Крім того після зміни строку повернення кредиту на 12 січня 2009 року банк не мав права нараховувати проценти за ставкою, встановленою договором. Окремо зазначено, що Договір від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту від 12 грудня 2007 року, позивачем не підписувався, що є підставою для визнання його нікчемним, тоді як цей договір став однією з підстав вчинення оскаржуваного виконавчого напису, виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року №24447 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. 04 березня 2020 року представником позивача ОСОБА_3 до суду було подано заяву про зміну предмету позову, в якій останній просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., вчинений 31 жовтня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 24447, та встановити нікчемність Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та Додатку № 1 до цього Договору. В обґрунтування вимоги про визнання нікчемним вищенаведеного договору та додатку до нього зазначав, що позивач не укладав та не підписував даний Договір від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, яким затверджено графік погашення кредитної заборгованості та сплати прострочених процентів. Про даний договір, Додаток №1 до цього Договору, Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту від 12 грудня 2013 року позивач дізнався після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з виконання спірного виконавчого напису. З огляду на те, що підпис є обов`язковим елементом письмової форми правочину, його відсутність свідчить про недодержання письмової форми. За такого, відповідно до положень статті 1055 ЦК України даний договір та додаток до нього підлягають визнанню нікчемними. 17 січня 2020 року представник АТ «Альфа-Банк» надав до суду відзив на позовну заяву, в якому, заперечував проти задоволення позову, а також просив залучити АТ «Альфа-Банк» до участі у справі в якості правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк», надавши документи на підтвердження реорганізації, в ході якої АТ «Укрсоцбанк» було приєднано до АТ «Альфа-Банк». Заперечення проти позову у відзиві мотивовані тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений з дотриманням вимог законодавства. Так, про безспірність вимоги банку свідчить те, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, ОСОБА_1 не звертався до суду з позовом про оскарження заборгованості. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту відсутності боргу відповідача або невідповідності суми, визначеної у оскаржуваному виконавчому написі. Доводи якими позивач обґрунтовує позов, не є достатніми для задоволення заявлених позовних вимог. Також звернуто увагу на те, що строки, зазначені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», за своєю природою не є строками позовної давності. 31 січня 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до суду було подано заяву (клопотання) про залучення до участі у справі правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк». Ухвалою суду від 19 березня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк» Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №24447, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2007 року №640/770-К770 в загальній сумі 185 451,57 доларів США. У задоволенні позовної вимоги про визнання Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та Додатку №1 від 12 грудня 2013 року до Договору про внесення змін до договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки висновком експерта №278 від 22 жовтня 2020 року встановлено, що договір від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, додаток №1 від 12 грудня 2013 року до Договору про внесення змін до договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту від 12 грудня 2013 року було підписано не ОСОБА_1 , а іншою особою, дані договір, додаток №1 до нього та абсолютне значення подорожчання кредиту не породжують правових наслідків для боржника, а тому виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №24447, є таким, що не підлягає ввиконанню, з огляду на те, що він був вчинений на підставі нікчемного договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, додатку №1 від 12 грудня 2013 року до Договору про внесення змін до договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та Детального розпису сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту від 12 грудня 2013 року. АТ «Альфа-Банк» подало на рішення суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 24447, вчиненого 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2007 року № 640/770-К770 в загальній сумі 185 451,57 доларів США та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що твердження позивача про не укладення ним (не підписання) Договору про внесення змін від 12 грудня 2013 року до Договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та наявний в матеріалах справи висновок експерта № 278 від 22 жовтня 2020 року щодо підписання договору про внесення змін іншою особою, а не позивачем, свідчить про те, що позивач заперечує дійсність Договору про внесення змін, що в свою чергу може свідчити про оспорюваність правочину, а не його нікчемність. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання Договору про внесення змін від 12 грудня 2013 року до Договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року нікчемним, місцевий суд дійшов до даних висновків і, зазначивши, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, відмовив в цій частині. При цьому імперативними нормами статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. З огляду на вищенаведене твердження суду про те, що виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за № 24447, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, з огляду на те, що був вчинений на підставі нікчемного договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, є безпідставним та зроблений з невірним застосуванням вимог матеріального та процесуального права, що є обов`язковою підставою для його скасування. Щодо дійсності оскаржуваного виконавчого напису, то відповідач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 754/9711/14-ц, зазначав, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Отже «безспірність» в розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» є не доведенням суми боргу, це вже є елементом судового процесу, а це саме факт існування між кредитором та боржником правовідносин, а також наявність заборгованості, яка підтверджується документами, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. На думку відповідача, твердження позивача про припинення зобов`язання у зв`язку зі спливом трирічного строку є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу, оскільки сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку так і без використання судового примусу. За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення про відмову в позові з підстави пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється. До того ж, строки, передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат», за своєю природою, не є строком позовної давності, вчинення виконавчого напису є позасудовим способом захисту цивільних прав, а тому твердження позивача про припинення зобов`язання боржника зі спливом трирічного строку є необґрунтованим. Щодо виникнення права вимоги в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до приписів частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц). З огляду на вищенаведене без дотримання процедури надсилання відповідної вимоги про усунення порушень на адресу позичальника в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, оскільки умови договору кредиту щодо дострокового повернення кредиту (п. 4.5 Договору) у порівнянні із Законом України «Про захист прав споживачів» погіршують становище споживача. Тобто обов`язок позичальника достроково повернути в повному обсязі кредит виникає у останнього з моменту отримання відповідної вимоги банку, в зв`язку з чим твердження позивача про те, що строк користування кредитом сплив відповідно до умов п. 4.5 договору кредиту є безпідставним, отже і твердження останнього про припинення нарахування процентів за користування кредитними коштами, в зв`язку зі зміною строків повернення кредиту також є безпідставними і необґрунтованими. Крім цього, Пленум Верховного Суду України своєю постановою № 2 від 31 січня 1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» з подальшими змінами роз`яснив судам, що в справах щодо оспорювання виконавчого напису боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому напису. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє в задоволенні цих вимог, а у разі часткової їх обґрунтованості - постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. З огляду на це, навіть якщо розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Альфа-Банк» менший ніж зазначено у виконавчому написі нотаріуса, суд постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на їх необгрунтованість та безпідставність, просив залишити рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що районний суд правильно встановив нiкчемнiсть Договору вiд 12 грудня 2013 року про внесения змiн до Договору кредиту виходячи з того, що Договiр не мiстить пiдпису позивача як однiєю з його сторiн, що встановлено висновком почеркознавчої експертизи, що наразi не заперечусться банком в апеляцiйнiй скарзi. Наголошується, що доводи позивача про нiкчемнiсть Договору про внесения змiн вiд 12 грудня 2013 року є однією з пiдстав позову. Помилковими, на думку представника позивача, є також i доводи банку про те, що виконавчий напис було вчинено на пiдставi безпосередньо Договору кредиту, а не Договору про внесения змiн до нього, оскiльки, як правильно встановив районний суд, виконавчий напис був вчинений у тому числi на пiдставi Договору про внесения змiн вiд 12 грудня 2013 року, який змiнює умови Договору кредиту у частинi строку повернення кредиту, сплати вiдстрочених процентiв, розмiру щомiсячних платежiв. Тобто розмiр заборгованостi у виконавчому написi визначався банком з урахуванням положень Договору про внесения змiн вiд 12 грудня 2013 року та Додатку № 1 до нього, тому нiкчемнiсть цього Договору очевидно впливає i на розмiр заборгованостi, i на дату виникнення у банку права вимоги, якi мають, наразi, визначатися на пiдставi Договору кредиту (без врахування таких змiн). Таким чином, рiшення суду, хоч i не мiстить правової оцiнки доводiв позивача щодо вчинення нотарiусом виконавчого напису всупереч встановленого порядку та щодо змiни строку повернення кредиту на 09 лютого 2009 року, дати виникнення права вимоги у банку, неможливостi нарахування процентiв пiсля спливу змiненого строку повернення кредиту, але по сутi є правильним. Втiм, апеляційний суд згiдно частини 4 статті 367 ЦПК не позбавлений можливостi дати правову оцiнку даним обставинам, оскiльки вони мають значения для цієї справи. Також представник позивача звертає увагу на те, що нотарiусом при вчиненні оспорюваного напису не враховано, що положення пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів були визнанi незаконними i нечинними постановою Київського апеляцiйного адмiнiстративного суду вiд 22 лютого 2017 року у справi № 826/20084/14 iз зазначенням у мотивувалыпй частинi постанови, що оскаржуванi змiни до Перелiку визнаються нечинними з моменту їx прийняття. Постанова Київського апеляційного адмiнiстративного суду вiд 22 лютого 2017 року набрала законної сили з дня iї проголошення та в подальшому була залишена без змiн ухвалою Вищого адмiнi­стративного суду України вiд 01 листопада 2017 року. Отже, станом на 31 жовтня 2017 року нотарiуси могли вчиняти виконавчi написи лише щодо заборгованостi за договорами, посвідченими нотаріально, згiдно пункту 1 Перелiку. Такий правовий висновок мiститься у постановах КЦС Верховного Суду у вiд 21 жовтня 2020 року у справi № 172/1652/18, вiд 12 березня 2020 року у справi №757/24703/18-ц, вiд 15 квітня 2020 року у справi № 158/2157/17. Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. відзиву на апеляційну скаргу не направив. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає таким вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що 12 грудня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа Банк») та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №640/770-К770, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 отримав від банка на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 89680 доларів США зі сплатою 13 процентів річних та поверненням основаної суми заборгованості частинами: з січня 2008 року по грудень 2022 року щомісячно (з січня 2008 року по грудень 2022 року до 10 числа по 498 доларів США, у грудні 2022 року 538 доларів США). Також встановлено, що кінцевим терміном повернення основної заборгованості є 11 грудня 2022 року, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця, їх сплата здійснюється не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані (том 1, а.с. 14-16). 10 жовтня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа Банк») та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, відповідно до якого сторони домовились про те, що з 20 жовтня 2008 року встановлено проценту ставку на рівні 14 процентів річних (том 1, а.с. 124). Згідно Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року визначено, що заборгованість по сплаті кредиту ОСОБА_1 становить 84699,62 доларів США, а зі сплати процентів за користування кредитом 59872,10 доларів США. Цим же договором сторони встановили новий графік погашення заборгованості (додаток №1) та порядок сплати процентів (том 1, а.с. 125, 127) 31 жовтня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 24447, яким запропонував стягнути на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, за період з 04 грудня 2014 року по 04 вересня 2017 року в загальній сумі 185 451,57 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом 84 699,62 доларів США та заборгованості за відсотками 100 751,95 доларів США. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що не укладав та не підписував Договір від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, просив встановити нікчемність цього договору, а також визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 24447, посилаючись на: вчинення виконавчого напису на документі, який не входить до переліку документів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, спірний характер заборгованості, зазначеної у написі, пропуск трирічного строку банком з дня виникнення права вимоги (13 січня 2009 року) та нікчемність Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, на підставі якого вчинявся напис. Щодо висновків суду про вирішення позовних вимог стосовно нікчемності Договору від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, колегія суддів з ними погоджується. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Предметом позову є визнання договору про внесення змін до договору кредиту нікчемним. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 53, 54 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц). З огляду на вказане, а також те, що згідно висновку експерта №278 від 22 жовтня 2020 року встановлено, що договір від 12 грудня 2013 року про внесення змін до Договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, додаток №1 від 12 грудня 2013 року до Договору про внесення змін до договору кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року та Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту від 12 грудня 2013 року були підписані не ОСОБА_1 , а іншою особою, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що дані договір, додаток №1 до нього та абсолютне значення подорожчання кредиту не породжують правових наслідків для боржника, тобто встановив обставину нікчемності правочину, але у резолютивній частині рішення зазначив про необхідність відмовити у задоволенні вимоги про визнання договору нікчемним. З урахуванням викладених обставин справи, положень закону апеляційний суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норма права, що регулюють спірні правовідносини, та суперечать правовим висновками Верховного Суду аргументи апеляційної скарги про те, що договір від 12 грудня 2013 року є оспорюваним, не нікчемним. Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд виходить з наступного За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок). Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц. Умовами договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони визначили також строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з пунктами 3.3.8, 3.3.9. договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року позичальник зобов`язалася своєчасно та в повному обсязі погашати кредит, проценти та інші платежі відповідно до умов договору. Відповідно до пункту 4.5 цього ж договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, у пункті 4.5 договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року сторони врегулювали питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення. Останній платіж на виконання умов договору щодо повернення кредитних коштів ОСОБА_1 здійснив 10 жовтня 2008 року, а щодо погашення процентів за користування кредитними коштами 14 травня 2012 року. 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 14447, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла за Договором кредиту №640/770-К770 від 12 грудня 2007 року, за період з 04 грудня 2014 року по 04 вересня 2017 року в загальній сумі 185 451,57 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом 84 699,62 доларів США та заборгованості за відсотками 100 751,95 доларів США. На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса 18 вересня 2019 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС міста Миколаїв Опята Ю.Ю. було відкрито виконавче провадження № 60098956 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 185 451,57 доларів США. Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Переліку (у редакції, чинній на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису) визначено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Між тим статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що обов`язковою умовою вчинення виконавчого напису є те, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Вказана норма встановлює якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)). Оскаржуваним виконавчим написом нотаріус запропонував стягнути з відповідача на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за період з 04 грудня 2014 року по 04 вересня 2017 року, однак таке визначення запропонованої до стягнення та погодженої нотаріусом заборгованість суперечить довідці ПАТ «Уксоцбанк» від 05 вересня 2017 року (том 1, а.с. 140) та розрахунку вимог банку (том 1, а.с. 141-144) і свідчить про фактичне стягнення заборгованості з листопада 2008 року. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, наведено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Здійснивши платіж на виконання договору кредиту № 640/770/К770 від 12 грудня 2007 року 10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 протягом наступних 60 календарних днів не виконував зобов`язань, тому відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив 12 січня 2009 року і позичальник зобов`язаний був протягом одного робочого дня, тобто 13 січня 2009 року погасити кредит в повному обсязі. Здійснення відповідачем платежів в погашення заборгованості про процентам 04 квітня 2011 року, 05 березня 2012 року, 10 квітня 2012 року та 14 травня 2012 року) не вплину на закінчення визначеного сторонами строку користування кредитом, оскільки ці оплати були здійснені поза межею визначених пунктом 4.5 договору 60 календарних днів. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та не врахував, що після спливу визначеного договором строку кредитування (12 січня 2009 року) банк не мав права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. За таких обставин, зважаючи на те, що банк звернувся до нотаріуса лише 31 жовтня 2017 року, апеляційний суд погоджується з доводами відзиву на апеляційну скаргу, що про вчинення нотаріусом виконавчого напису без дотримання вимог законодавства про безспірність заборгованості та з пропуском встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку з дня виникнення права вимоги. Саме з цих підстав оспорюваний ОСОБА_1 виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню. Такі висновки відповідають тим, яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 661/1892/18 за подібних обставин справи. Суд першої інстанції вказані обставини не перевіряв, оцінку їм не давав всупереч положенням статей 263, 264 ЦПК України, тоді як вони зазначені у позовній заяві як одна з підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, хоча суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, але при цьому припустився порушення норм матеріального права та вимог процесуального закону, а тому в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги. Так, твердження відповідача про те, що банком були подані приватному нотаріусу усі передбачені законодавством документи, якими підтверджується безспірність заборгованості ОСОБА_1 , суперечать правовим висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц стосовно того, що хоча вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів, однак сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого, оскільки боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для висновку про вчинення виконавчого напису з порушенням визначених статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строку та невідповідність пункту 4.5 укладеного сторонами договору кредиту вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та необхідність обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту. Так, у справі яка переглядається розглядаються вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на відміну від справи № 638/13683/15-ц, на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у якій посилається відповідач, вирішувались позовні вимоги за вимогою банку до позичальника про стягнення заборгованості, тобто обставини цих справ не є подібними. Предметом дослідження у справі № 487/7563/19 питання дотримання банком вимог щодо направлення досудових вимог про дострокове повернення кредиту не було, доказів та заперечень з цього приводу сторони не надавали, тому не підлягають застосуванню висновки у справі 638/13683/15-ц. До того ж положення пункту 4.5 договору кредиту № 640/770-К770 від 12 грудня 2007 року підлягають застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, а також на те, що вони не визнавались недійсними. Також колегія суддів відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно відсутності підстав для вчинення 31 жовтня 2017 року оспорюваного виконавчого напису через скасування окремих положень Переліку. Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 були визнанi незаконними i нечинними, зокрема, положення пункту 2 Переліку. Постанова Київського апеляційного адмiнiстративного суду вiд 22 лютого 2017 року набрала законної сили з дня iї проголошення та в подальшому була залишена без змiн ухвалою Вищого адмiнi­стративного суду України вiд 01 листопада 2017 року. Однак, ухвалою Вищого адмiнi­стративного суду України вiд 04 квітня 2017 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року. Тому 31 жовтня 2017 року були підстави для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції змінено лише в частині мотивування і це не вплинуло на висновок щодо суті спору, відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська __________________________________________________ Повний текст постанови виготовлено 15 квітня 2021 року