Постанова 4811 № 466/10468/20

Справа № 466/10468/20 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В. Провадження № 22-ц/811/1215/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 42 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року в складі судді Свірідової В.В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановив: У грудні 2020 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 03.12.2018 у розмірі 10157,45 гривень та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2102,00грн. Вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 03.12.2018 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі, який у подальшому збільшився до 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 11.11.2020 має заборгованість у розмірі 10157,45 грн., яка складається з наступного: 5943,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; 1772,36 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 2441,75 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк», відтак просив позов задовольнив. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 5943,34 грн. та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2102,00 грн. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погоджується з таким в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками, вважає рішення в цій частині прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Звертає увагу на те, що у даній справі відсутні обґрунтовані заперечення відповідача стосовно заявлених вимог, тому покликання суду на висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є необґрунтованим. Зокрема, судом не наведено жодних правових підстав існуваннґ у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків, при цьому, в силу статті 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», надання безпроцентних кредитів забороняється. Крім цього, 03.12.2018 відповідач додатково ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту. Покликається на позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 02 грудня 2020 року, справа № 284/157/20 в контексті необхідності врахування підписаного відповідачем паспорту споживчого кредитування. Звертає увагу, що на момент виникнення кредитних правовідносин діє новий ЗУ «Про споживче кредитування», при цьому, у ст. 15 цього закону зазначено, що споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів. Жодних доказів про те, що відповідачу не було надано банком інформації або надано недостовірну інформацію, судом не встановлено. У споживчому паспорті вказані процентні ставки, яка за межами пільгового періоду становить 42 % річних, а процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту 84 % річних. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Окремо зазначає, що розрахунок заборгованості та виписка відображає рух коштів за карткою, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Крім цього, з виписки чітко прослідковується часткове повернення коштів, тобто виконання договору відповідачем. Покликається на відповідну судову практику Верховного Суду. Також зазначає про презумпцію правомірності договору. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 рокув частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками та відсотками нарахованими на прострочений кредит, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Звертаючись з позовними вимогами позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої доводи обґрунтовував укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором б/н від 03.12.2018, розрахунком заборгованості за таким договором станом на 11.11.2020, Анкетою-заявою із підписом позичальника, у якій зазначені особисті дані останнього, копією паспорта позичальника, Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт, Витягом з умов та правил (а.с. 5-25). Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, крім цього у такій відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками, покликаючись у цьому контексті, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.12.2018, на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. В свою чергу, матеріали справи не містять підтверджень, що саме подані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. При цьому,без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентам за користування кредитом, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Також у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Разом з цим, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 03.12.2018 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), відтак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд стягнув з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 5943,34 грн. та відмовив у задоволенні позову в іншій частині. Крім цього, суд вирішив питання розподілу судових витрат. При вирішенні спору суд керувався позицією висловленою у постанові Велика Палата Верховного Суду від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Судом встановлено, що 03.12.2018 відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку. У заяві зазначено особисті дані відповідача, сімейний стан, номер телефону, адресу реєстрації, місце праці та розмір заробітної плати (а.с. 14). ОСОБА_1 погодився, що підписанням анкети-заяви приєднюється до Умовта правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які розміщено на офіційному сайті та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, який він отримав шляхом самостійного роздрукування, про що особисто розписався. Таким чином, 03.12.2018 між відповідачем ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК»,укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Зазначені обставини у відповідній частині стверджують підставність вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Іншими словами, беззаперчним є факт укладення кредитного договору між сторонами, за умовами якого відповідач, фактично підписавши запропоновану йому банком анкету-заяву, отримав кредитний ліміт у відповідному розмірі. Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами. Обставини щодо використання кредитних коштів частково відображені у виписці за договором, яка долучена до апеляційної скарги (а.с. 10-11). В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконував свої обов`язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором №б/н від 03.12.2018 станом на 11.11.2020 має заборгованість на суму 10157,45 грн., яка складається з такого: 5943,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; 5943,34 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1772,36 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 2441,75 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України(а.с. 6-9). Тобто, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить стягнути заборгованість, яка складається із тіла кредиту, у тому числі простроченимта заборгованості за відсотками. Цим же розрахунком заборгованості підтверджується часткове погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання останнім своїх зобов`язань, а також дійсне використання кредитних коштів. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_2 від 03.12.2018 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанк не зазначена процентна ставка, при цьому до матеріалів справи долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з яких слідує, що базова ставка на 55 днів пільгового періоду становить 2,5 % в місяць (30 % в рік). Поряд з цим, такий Витяг не містить підпису відповідача. Разом з цим, як вбачається із розрахунку заборгованості, процентна ставка була встановлена на рівні 3,5 %, а процентна ставка при порушенні умов кредитування 7 %, крім цього, у розрахунку заборгованості наявна ще третя графа процентної ставки процентна ставка на прострочений кредит, річна на рівні 84 %. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обставин за яких би у суду були відсутні підстави для застосування відповідної постанови касаційного суду та висловленої у ній позиції, колегія суддів не встановила, підстав щодо необхідності відступити від відповідних висновків чи застосування інших позивач не наводить, що спростовує доводи скарги у цій частині. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на копію заяви, Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою». Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. В свою чергу, у долученому до позовної заяви документі, який позивачем названо як «паспорт споживчого кредиту», такий підписаний відповідачем, його ознайомлено про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, а саме тип кредиту, суму ліміту, строк договору і строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка в межах пільгового періоду (0,00001%) та поза межами пільгового періоду (43,2 % картка Універсальна, 42% картка Універсальна Голд), процентна ставка при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту 84 %, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за договором, у тому числі розмір штрафу за прострочення більше ніж на 30 днів (500 грн + 5% від суми заборгованості) (а.с. 15-16). Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що суд першої інстанції неповно з`ясувавши обставини справи, безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача суми процентів за користування наданим кредитом, при цьому штраф, як і пеня, згідно поданого позивачем розрахунку, відсутні. Таким чином, враховуючи застосовану згідно розрахунку, наданого позивачем, процентну ставку в розмірі 3,5 % (42 % річних за межами пільгового періоду), колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача 1772,36 грн. заборгованості за простроченими відсотками, як відповідальність про яку його було повідомлено та на яку останній погоджувався підписавши паспорт споживчого кредиту, що свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваного рішення в цій частині. В свою чергу, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №362/3054/14-ц, постанові від 05 листопада 2020 року у справі № 711/5482/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019, справа №703/2718/16-ц зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Як вбачається з позовних вимог та розрахунку заборгованості, банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, в сумі 2441,75 грн., що залишилося поза увагою суду. Таким чином, враховуючи наведені вище положення норм матеріального права та відповідні висновки касаційного суду, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в контексті наявності права у позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на вимогу про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, тобто застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. В свою чергу, згідно розрахунку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, позивач застосував процентну ставку 84%, яка не передбачена ст. 625 ЦК України, що мало наслідком нарахування банком починаючи з 03.12.2018 по 11.11.2020 заборгованість у розмірі 2441,75 грн., при заборгованості за тілом кредиту 5943,34 грн. При цьому, застосувавши формулу, розрахунку 3 % річних, як виду відповідальності при таких же відсотках та відповідній сумі заборгованості по тілу (5943,34 грн.) отримано результат, що становить 346,39 грн. (710 днів), тому розрахована позивачем заборгованість по ст. 625 та вирахуваному показнику прострочки за один день кількість днів прострочення становить 12381, тобто понад 33 роки, що не відповідає матеріалам справи та жодним чином не підтверджено. Крім цього, колегія суддів враховує те, що в зазначений вище період, а саме з 03.12.2018 по 11.11.2020 відповідач частково погашав заборгованість. Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що підстави для стягнення 5943,34 грн., як заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, відсутні, незважаючи на неспростоване право у позивача на нарахування такої, оскільки відповідний розмір заборгованості не є доведеним та спростовується наведеним судом розрахунком. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за простроченими відсотками, з одночасним ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення таких вимог, що тягне за собою зміну загального розміру суми стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 5943,34 грн. до 7715, 7 грн., а також має наслідком перерахунок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, який був помилково стягнутий судом першої інстанції в повному обсязі, а не пропорційно задоволеним вимогам. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 1772 гривні 36 копійок заборгованості за простроченими відсотками, змінивши загальний розмір суми стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з 5943,34 грн. до 7715 (сім тисяч сімсот п`ятнадцять) гривень 70 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 1604 (одна тисяча шістсот чотири) гривні 58 копійки за розгляд справи в суді першої інстанції. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 1324 (тисячу триста двадцять чотири) гривні 80 копійок за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 вересня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк