Постанова 4811 № 464/2762/20

Справа № 464/2762/20 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З. Провадження № 22-ц/811/3047/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 42 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановила: У травні 2020 року позивач АТ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.07.2017 у розмірі 22214,59 грн. Вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28.07.2017 відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Розмір кредитного ліміту збільшився до 12 000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. В свою чергу, відповідач порушив зобов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість за вказаним кредитним договором станом, яка станом на 28.04.2020 складає 22214,59 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Оскаржуваним заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.07.2017 року (заборгованість за простроченим тілом кредиту) в розмірі13882 грн. 97коп. В решті задоволення позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 1 313,65 грн.судового збору. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржив позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з рішенням в цій частині не погоджується, вважає таке ухваленим за неповного з`ясування усіх обставин, порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд не навів жодних правових підстав щодо існування у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків. При цьому, факт необхідності сплати відповідачем платежів на погашення відсотків, останнім не спростований. Таким чином, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав погоджуватися, що кошти які відповідач вносив на рахунок платіжних карток необхідно вважати, як повернення кредитних коштів, а не сплати відсотків та комісії за їх користування. Наведене підтверджується випискою по рахунку, яка має статус первинного документа. Також покликається на те, що презумпція правомірності спірного кредитного договору не спростована. Звертає увагу, що відповідач три роки користувався кредитними коштами та послугами банку, а усі умов йому були добре зрозумілі. Розрахунок заборгованості та виписка відображають рух коштів за карткою. Покликається на судову практику суду касаційної інстанції у спорах між АТ «ПРИВАТБАНК» та позичальниками. Окремо зазначає, що банк виконав умови договору, умови та Правила надання банківських послуг є публічно доступними і розміщені у вільному доступі на сайті банку. При цьому, клієнт не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, натомість продовжував знімати та погашати кошти, тобто погодився з новими тарифами та їх зміною. Вважає, що врахування судом першої інстанції висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019, справа № 342/180/17 є безпідставним, оскільки будь які заперечення відповідачем позовних вимог в матеріалах справи відсутні. Просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК Україниніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Звертаючись із позовними вимогами позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої доводи обґрунтовував укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_1 кредитним договором №б/н від 28.07.2017, розрахунком заборгованості за таким договором станом на 28.04.2020, анкетою-заявою із підписом позичальника, випискою за договором, Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умовами та правилами надання банківських послуг, копією паспорта ОСОБА_1 (а.с. 10-21, 72-73). Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг укладено кредитний договір. При цьому, суд зазначив, що без наданих АТ КБ «Приватбанк» підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових Умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Разом з цим, із змісту підписаної відповідачем анкети-заяви, у такій відсутні будь-які умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Суд звернув увагу, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, пені і штрафів за несвоєчасне повернення кредиту, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку, викладені, як зазначено в позовній заяві, на сайті банку: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 28.07.2017, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а відтак відсутній обов`язок відповідача щодо їх сплати. Оскільки судом не встановлено належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку, витяги з яких додані до позовної заяви, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитним коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а відтак суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 4885,99- заборгованість за простроченими відсотками, 1911,60 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, 500 грн. - штрафу (фіксована частина) та 1034,03 грн. - штрафу (процентна складова). Разом з цим, оскільки відповідач порушив умови кредитного договору, у добровільному порядку ухилявся від сплати заборгованості за таким, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором від 28.07.2017 у розмірі 13882,97 грн., що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту. Зважаючи на те, що рішення суду позивач оскаржує лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, колегія суддів, за правилами ст. 367 ЦПК України, законність рішення суду в іншій частині не перевіряє. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Судом встановлено, що 28.07.2017 відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку. У заяві зазначено особисті дані, сімейний стан, місце праці, розмір заробітної плати, контактний номер телефону, електронну пошту, місце проживання (а.с. 20). ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Таким чином, 28.07.2017 між відповідачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який змінив назву на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Крім цього, відповідач підтвердив, що зобов`язується дотримуватись вимог Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їхніми змінами на сайті ПриватБанку. Зазначене підтверджує висновки суду першої інстанції та у відповідній частині стверджують підставність вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами. В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконував свої обов`язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором № б/н від 28.07.2017 станом на 28.04.2020 має заборгованість у розмірі 22214,59 грн., з яких: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 13882,97 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 4 885,99 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 1 911,60 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - пеня, 0,00 грн. - комісія, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1 034,03 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 15). Крім цього, зазначеним розрахунком заборгованості підтверджується часткове погашення відповідачем заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання останнім своїх зобов`язань, а також дійсне використання кредитних коштів. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 28.07.2017 процентна ставка не зазначена, однак як вбачається із розрахунку заборгованості, така була встановлена на рівні 3,5 %, 7 % та 84 %, крім цього, з незрозумілих причин у розрахунку заборгованості наявні три графи процентної ставки процентна ставка, процентна ставка при порушенні умов кредитування, процентна ставка при простроченні кредиту, річна. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обставин за яких у суду першої інстанції та колегії суддів були б відсутні підстави для застосування зазначеної позиції, апеляційним судом не встановлено, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, на що зв6ернуто увагу і в апеляційній скарзі. Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тобто, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, вимоги та доводи позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо необхідності та підставності стягнення з відповідача відсотків не знайшли свого підтвердження, що свідчить про обґрунтованість висновків суду в цій частині та безпідставність доводів апеляційної скарги. Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Між тим, колегія суддів жодним чином не заперечує стосовно факту укладення між сторонами договору, про що зроблено відповідні висновки та погоджується в цій частині і доводами сторони позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Так, обставини стосовно повного чи часткового виконання сторонами відповідного договору, однак не ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг, які, як стверджує банк є складовою частиною кредитного договору та саме таким визначена відповідальність позичальника у вигляді відповідних відсотків, не дає підстав для висновку про під ставність вимог у відповідній частині. В свою чергу, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатитисуму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентирічних відпростроченоїсуми,якщо іншийрозмір процентів не встановленийдоговором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019, справа №703/2718/16-ц зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Як вбачається з позовних вимог та розрахунку заборгованості, банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, в сумі 1911,60 грн. В свою чергу, згідно розрахунку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, позивач застосував процентну ставку 84%, яка, як вважає позивач, погоджена сторонами. Натомість, ставка у розмірі 84%, яка не передбачена анкетою-заявою, яка підписана позичальником, не може вважатися, як передбачений ст. 625 ЦК України та погоджений сторонами розмір процентів від простроченої суми, встановлений договором, за невиконання зобов`язання. За таких обставин, колегія суддів приходить висновку, що підстави для стягнення 1911,60 грн., як заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України, відсутні, незважаючи на неспростоване право у позивача на нарахування такої, оскільки відповідний розмір заборгованості не є доведеним. При цьому, сплатити відповідачу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, позивач не просив. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 березня 2021 року Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк