Постанова Харківський апеляційний суд № 644/6193/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 16 вересня 2021 року м. Харків справа № 644/6193/20 провадження № 22-ц/818/526/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря Гришиної А.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Венглюк Тетяна Василівна, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року в складі судді Саркісян О.А., у с т а н о в и в : 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі Департамент ХМР) Венглюк Тетяни Василівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та просив скасувати рішення державного реєстратора Департаменту ХМР Венглюк Т.В. від 06 серпня 2020 року № 53494155 про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майна на його ім`я. Позов мотивовано тим, що 17 вересня 2010 року між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір позики грошової суми в розмірі 7 920,00 доларів США, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І. за реєстровим № 2905. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, в цей же день, ОСОБА_2 передала йому в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з чим був укладений іпотечний договір, посвідчений цим же нотаріусом за реєстровим № 2907. На підставі частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» він звернувся до Департаменту ХМР для реєстрації права власності на предмет іпотеки, у зв`язку з невиконанням боржниками зобов`язань за договором позики. Однак, 06 серпня 2020 року державний реєстратор Департаменту ХМР Венглюк Т.В. прийняла рішення про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 на його ім`я. Відмова мотивована невідповідністю поданих ОСОБА_1 документів вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і застосуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню із зобов`язанням державного реєстратора здійснити державну реєстрацію нерухомого майна на його ім`я. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем оскаржуються дії державного реєстратора Департаменту ХМР щодо відмови в державній реєстрації прав власності на квартиру АДРЕСА_1 з підстав невідповідності поданих ним документів вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і застосуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто предмет і підстави позову не пов`язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно правових угод, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який діє як суб`єкт владних повноважень, тому спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та відкрити провадження в цивільній справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що він звернувся до державного реєстратора для реєстрації свого права власності на нерухоме майно для задоволення своїх вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики від 17 вересня 2010 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, спір у справі виник з цивільних правовідносин у зв`язку із невиконанням стягнення на предмет іпотеки. Вимоги щодо реєстрації права власності на квартиру є похідними від спору щодо права власності на нерухоме майно. Отже, дана справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Державний реєстратор Департаменту ХМР Венглюк Т.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати рішення державного реєстратора Департаменту ХМР Венглюк Т.В. від 06 серпня 2020 року № 53494155 про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати здійснити державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майна на його ім`я. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, а тому він має вирішуватися за правилами КАС України. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477 - IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Пунктом першим статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 4 КАС України публічно правовий спір спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З установлених судом апеляційної інстанції обставин у справі вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 . Отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 372/3484/16-ц (провадження № 14-82цс19). Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права (пункти 3, 4 частини першої статті 379 ЦПК України). З урахуванням викладеного, ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381 384, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 вересня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака О.М. Хорошевський