Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/2386/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6662/21 Справа № 212/2386/21 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року, яке постановлено суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 травня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, посилаючись на те, що впродовж 28 років 10 місяців, працював на різних посадах на шахті «Гвардійська» та ш «Октябрська» ВАТ «Кривбасзалізрудком», у подальшому перейменовано у ПАТ «Кривбасзалізрудком» .25 травня 1998 року, під час виконання трудових обов`язків начальника дільниці №12 на шахті «Гвардійська» з позивачем стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав травму поперкового відростку хребта злів зі зміщенням відламків. Корешковий синдром зліва, виражений больовий синдром. Висновком ЛТЕК від від 13.08.1998 року позивачу первинно встановлено 20 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з 13.08.1998 року по 01.09.1999 року. Висновком МСЕК від 05.05.2004 року позивачу встановлено 25% втрати працездатності безстроково. В наслідок нещасного випадку, позивач тривалий час відчуває моральні страждання. Незважаючи, що з моменту травмування минув значний час, позивач і по нині повинен проходити систематичні курси лікування, негативні зміни в його здоров`ї є безповоротними, ступінь втрати працездатності -є суттєвим. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він дістав травмування, чим йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення нормальних життєвих зв`язків, позбавлення можливості реалізовувати свої звички та бажання. Виходячи із глибини, характеру та тривалості душевних страждань, позивач оцінює завдану шкоду у розмірі 160 000 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 150 000 гривень в порядок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 1500,00 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, судом не враховано характер і тривалість страждань позивача, стан здоров`я істотність вимушених змін, наслідки що наступили внаслідок втрати професійної працездатності. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений реалізувати свої звички та бажання, постійно відчуває наслідки травмування, що як наслідок призвело до втрати охоронюваного блага здоров`я. Розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції без урахування роз`яснень, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». В апеляційній скарзі ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог . В мотивування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що нещасний випадок стався з вини позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди ПАТ «Кривбасзалізрудком». Судом не взято до уваги, що відповідно до результатів переогляду позивачу встановлено 25% втрати працездатності за двома травмами -1987 року і 1998 року, з яких не можливо визначити,який відсоток втрати працездатності встановлено за травму 1998 року. Довідка МСЕК на яку посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, є лише документом який підтверджує випадок настання нещасного випадку, але жодним чином не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Судом надано перевагу доказам позивача, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог щодо покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву в прохальній частині, ставиться питання про розгляд справи з викликом сторін, проте дане клопотання судом не розглянуто, ухвала про відмову в задоволенні клопотання, в матеріалах справи, відсутня. Вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, яка набрала чинності з 23.05.2020 року та якою передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та спростовуються наданими позивачем документами, які підтверджують його право на відшкодування моральної шкоди, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ПАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з трудової книжки позивача, що ОСОБА_1 з 02.09.1974 року по 12.05.1976 року працював підземним бурильником, з 12.05.1976 року по 05.03.1984 року підземним слюсарем черговим та з ремонту обладнання, поверховим слюсарем з ремонту гірничого обладнання, з 05.03.1984 року по 31.12.1987 року підземним бурільником шпурів, з 01.01.1988 року по 21.06.1991 року прохідником, з 21.06.1991 року по 01.11.1991 року гірничим майстром, з 01.11.1991 року по 03.08.1998 року заступником начальника підземної дільниці, начальником підземної дільниці шахти «Гвардійська», з ш «Октябрська» ВАТ «Кривбасзалізрудком». З 10.03.2000 року по 23.01.2002 року працював на посаді начальником підземної дільниці. 06.09.2006 року позивач звільнений за власним бажанням в зв`язку з виходом пенсію ст.38 КЗпП України. Відповідно до Акту №13 про нещасний випадок, який стався 25.05.1998 о 11 годині 00 хвилин, в другу зміну у зв`язку з виробничою необхідністю проходки бурових камер штреку 197-199 осн.гор.1075 м, начальник дільниці ОСОБА_1 разом з електрослюсарем дільниці ОСОБА_2 прибувна місце робіт. Штрек 197-199 осн.гор.1075 м. був раніше пройдений і мав деформації кріплення, на порушення футерочки кріплення. Під час відпочинку у роботі, з кріплення випав кусок породи; був травмований начальник дільниці ОСОБА_1 . Внаслідок чого ОСОБА_1 отримав травму перелом паперекового відростку хребта зліва зі зміщенням відламків. Корешковий синдром зліва; виражений больовий синдром. Відповідно до п. 11.3 акту № 13 про нещасний випадок Форми Н-1 від 27 травня 1998 року причиною настання нещасного випадку є незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць. В п. 13 даного Акту зазначено, що працівники, які допустили порушення законодавства та інших нормативних актів з охорони праці є ОСОБА_1 ,начальник дільниці, який допустив порушення п.3.3.9, 4.4,4.6,4.8 посадової інструкції, ст.. 18 ЗУ «Про охорону праці». Згідно висновку МСЕК від 13.08.1998 року ОСОБА_1 вперше встановлено 20% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності в зв`язку з нещасним випадком з 13.08.1998 року по 01.09.1999 року. Висновком МСЕК від 05.05.2004 року позивачу повторно встановлено 25% втрати працездатності з 01 квітня 2004 року у зв`язку з виробничою травмою від 06.1987 року та від 25.05.1998 року безстроково. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що, трудове каліцтво позивачем отримано під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, у зв`язку із чим поклав обов`язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану ушкодженням здоров`я на ПАТ «Кривбасзалізрудком». Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 13.08.1998 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з травмою на виробництві у 1998 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1998 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, первинно втратив професійну працездатність у розмірі 20% у зв`язку з трудовим каліцтвом, після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. У зв`язку з чим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що відповідно до результатів переогляду позивачу встановлено 25% втрати працездатності за двома травмами -1987 року і 1998 року, з яких не можливо визначити,який відсоток втрати працездатності встановлено за травму 1998 року, оскільки відповідно до довідки МСЕК від 13 серпня 1998 року, зазначено, що ступінь втрати працездатності становить 30 % з 01.04.1997 року по 01.04.1999 року (повторно) у зв`язку з травмою 1987 року та 20% з 13.08.1998 року по 01.09.1999 року (вперше), 50% до 01.04.1999 року (а.с. 16). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення відображає та надає правову оцінку лише аргументам та доводам, які викладені в заяві позивача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, взяв до уваги пояснення та відзив відповідача на позовну заяву разом з письмовими додатками. Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, оскільки у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, оскільки згідно роз`яснень, наведених в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Також Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами безпосередньо до суду. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. Посилання відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» в апеляційній скарзі на те, що нещасний випадок на виробництві стався з вини позивача, який порушив вимоги посадової інструкції №53 для ІТР виробничої дільниці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, факт вини позивача не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з нещасним випадком, який стався 25.05.1998 року позивачу первинно встановлено 20 % втрати професійної працездатності та його визнано особою з інвалідністю третьої групи,у зв`язку з чим йому заподіяно моральну шкоду. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок отриманої травми, позивач не має змоги вести звичне життя. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманої травми, ступінь вини позивача у настанні нещасного випадку, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи у зв`язку з нещасним випадком, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 150 000 грн. до 60 000 грн. Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки вони на правильність судового рішення не вплинули, так як судом першої інстанції частково задоволено позов про відшкодування моральної шкоди, оскільки виробнича травма отримана позивачем під час виконання трудових обов`язків і він має право на її відшкодування. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави та зменшує цей розмірі з 1500 грн. до 908 грн. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 150 000,00 грн. до 60 000 (шістдесят тисяч) грн. та судовий збір з 1 500 грн. до 908 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: