Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/2486/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6317/21 Справа № 212/2486/21 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/2486/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 травня 2021 року , - ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - АТ «Кривбасзалізрудком»), про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягла за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 08.04.1996 року його було первинно визнано особою з інвалідністю третьої групи за трудовим каліцтвом, з 18.03.1996 року з наступним переоглядом 10 березня 1997 року. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 03.11.2005 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30%, з 3.11.2005 року за трудовим каліцтвом, з наступним переоглядом 01 грудня 2006 року, група інвалідності не змінювалась. При повторному переогляді у 2006 році відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювалась. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 13.11.2008 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30%, з 01.12.2008 року за трудовим каліцтвом на безстроковий термін, групу інвалідності не змінено та також, встановлено безстроково. Позивач вважає, що у зв`язку з виробничою травмою, йому з вини відповідача заподіяно моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 180 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінатна користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, фінансово допомагати своїй родині, він систематично відчуває сильний головний біль, який призводить до втрати свідомості, запаморочення, нудота, періодичний біль в шийному відділі хребта, що іррадіює в потиличну і скроневу область. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 375/2051/18, якою визнано домірним грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 400 000 грн. за умови втрати ним 90% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником шахти «Гігант» ДВО «Кривбасруда», на якій працював позивач в шкідливих умовах праці оскільки, на думку відповідача, шахта «Гігант» є власністю ДП «Кривбасшахтозакриття» та ПрАТ «ЦГЗК», відповідно вони мають бути відповідачами по справі. Вказує, що відповідно до п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (зі змінами та доповненнями, затв. постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34), існував певний порядок звернення потерпілих за компенсацією моральної шкоди, проте, позивачем не надано доказів її заподіяння та не сплати моральної шкоди ДВО «Кривбасруда». Вважає, що факт заподіяння моральних страждань позивачеві не підтверджений достовірними доказами, висновок МСЕК та Акт про нещасний випадок не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань. Вважає, що посилання суду першої інстанції на ст. 2 ЦК УРСР є помилковим. Вказує, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, (на 2021 рік - 24000,00 грн.), сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 01.01.1991 року по 01.08.1995 року працював на шахті «Гігант» підземним кріпильником, 01.08.1995 був звільнений за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с.28-40). 16 січня 1993 року о 04.00 годині на шахті «Гігант» ВО «Кривбасруда» з кріпильником ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого останній отримав забійну рану голови ( а.с.19). Обставини, за яких стався нещасний випадок встановлені та досліджені комісією, викладені в Розділі 11 Акту № 1 за формою Н-1 від 18 січня 1993 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Відповідно до п. 11.2 вищевказаного Акту, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 , є незадовільне утримання та недосконала організація робочих місць; низька виробнича дисципліна трудящих та ІТР дільниці (а.с.18). Крім того, Актом про нещасний випадок №1 від 18.01.1993 року встановлено, що особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є: ОСОБА_2 - гірничий майстер, що допустив порушення параграфу 16 Правил техніки безпеки при розробці рудних, нерудних, розсипних родовищ підземним способом, ОСОБА_3 - начальник дільниці, який порушив п.13.1 Положення про систему управління охороною праці ВО «Кривбасруда» (а.с. 17-20). Висновком МСЕК від 08.04.1996 року його було первинно визнано особою з інвалідністю третьої групи за трудовим каліцтвом, з 18.03.1996 року з наступним переоглядом 10 березня 1997 року. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 03.11.2005 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30%, з 3.11.2005 року за трудовим каліцтвом, з наступним переоглядом 01 грудня 2006 року, група інвалідності не змінювалась. При повторному переогляді у 2006 році відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювалась. При повторному переогляді, висновком МСЕК від 13.11.2008 року позивачу було встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 30%, з 01.12.2008 року за трудовим каліцтвом на безстроковий термін, групу інвалідності не змінено та також, встановлено безстроково. Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, виробнича травма отримана позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язана з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1996 році встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з травмою на виробництві у 1993 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1996 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою у 1993 році позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, на теперішній час, у розмірі 30% та його визнано особою з інвалідністю третьої групи, які встановлені безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідач не є правонаступником шахти «Гігант» ДВО «Кривбасруда», на якій працював позивач, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда». Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в Промислове Об`єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда». З 1975 року до складу Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 Рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Гігант». Станом на 01 січня 1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 Рудоуправлінь, на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Саксагань» та шахта «Гігант». Згідно наказу ВО «Кривбасруда» №433 від 16 грудня 1986 року та №685 від 25 грудня 1989 року шахту Комунар» РУ ім. Дзержинського об`єднано з шахтою «Гігант» РУ ім. Дзержинського, основні та оборотні фонди шахти «Комунар» передано до шахти «Гігант» 01 жовтня 1989 року Рудоуправління імені Кірова та ХХ партз`їзду виділилися зі складу Об`єднання в самостійні підприємства з наданням їм юридичного статусу. Інші Рудоуправління, згідно з наказом Мінметалургії СРСР від 07 вересня 1989 року за №170 та наказом по Об`єднанню від 20 вересня 1989 року за №349 були ліквідовані, а на їх базі створено на правах структурних одиниць 10 шахт: «Першотравнева-1», «Першотравнева-2», ім. Леніна, ім. Орджонікідзе, «Гвардійська», «Октябрська», «Родіна», «Саксагань», «Гігант», ім. Валявка. 01 серпня 1995 року наказом Мінпромполітики України від 27 липня 1995 року за №148 зі складу об`єднання ВО «Кривбасруда» виділена шахта «Саксагань» у самостійне державне підприємство. Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована. Наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Виробниче Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство, шляхом реорганізації, було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків дочірнього підприємства. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та зареєстрованого 04 квітня 2011 року, ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Отже, Управління «Кривбасгідрозахист» може нести відповідальність за шкоду, у тому числі й моральну, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я лише та виключно перед працівниками, які працювали на шахтах, зокрема шахті « Гігант» «Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського з 20 січня 1998 року, тобто саме з дня виділення вказаних структурних одиниць зі складу ДВО «Кривбасруда», правонаступником яких визначено Управління «Кривбасгідрозахист». Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 з 01.01.1991 року по 01.08.1995 року працював на шахті «Гігант» підземним кріпильником, 16 січня 1993 року о 04.00 годині на шахті «Гігант» ВО «Кривбасруда» з ним стався нещасний випадок. Звільнений 01.08.1995 року, за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця, була ліквідована. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого, на шахті «Гігант», був травмований позивач під час виконання трудових обов`язків, є АТ «Кривбасзалізрудком». Оскільки шахта «Гігант», як структурна одиниця, не була виділена зі складу ДВО «Кривбасруда» у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа АТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда», повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО «Кривбасруда», відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров`я моральну шкоду. Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що посилання суду першої інстанції на ст.2 ЦК УРСР є помилковим, спростовуються матеріалами справи, оскільки в оскаржуваному рішення відсутнє відповідне посилання. Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок МСЕК та Акт про нещасний випадок не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди й без висновку МСЕК. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (зі змінами та доповненнями, затв. постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34), існував певний порядок звернення потерпілих за компенсацією моральної шкоди, проте позивачем не надано доказів її заподіяння та не сплати моральної шкоди ДВО «Кривбасруда», колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Відповідно до п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (зі змінами та доповненнями), станом на 1996 рік, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової допомоги або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Згідно матеріалів справи, а саме з Акту про нещасний випадок від 18 січня 1993 року вбачається, що 16 січня 1993 року о 04.00 годині на шахті «Гігант» ВО «Кривбасруда» з кріпильником ОСОБА_1 стався нещасний випадок внаслідок якого останній отримав забійну рану голови, внаслідок чого він неодноразового лікувався, що підтверджено епікризами, крім того, висновком МСЕК від 08.04.1996 року позивачу було первинно визнано особою з інвалідністю третьої групи, а згодом і встановлений відсоток втрати професійної працездатності. Отже, наявний факт існування висновків медичних органів щодо моральної шкоди у зв`язку з виробничою травмою. Доказів на спростування вищевикладеного, відповідачем не надано. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, на теперішній час, у розмірі 30%, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт, на теперішній час стан його здоров`я не відновлений, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання позивача, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 , на теперішній час, встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30% та визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (90 000,00 грн.) не є заниженим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивачки, так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 липня 2021 року. Головуючий: Судді: