Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/5755/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5755/20 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд: - стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на його користь вихідну допомогу у сумі 33 358,76 грн; - стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на його користь середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивачу протиправно не виплачена вихідна допомога, за що передбачена відповідальність у вигляді відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі середнього заробітку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погодивщись з таким рішенням суду, Офіс Генерального прокурора подав до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону не передбачено. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 13 серпня 2021 року. ОСОБА_1 29.07.2021 року надані письмові пояснення щодо апеляційної скарги та 16.08.2021 подано відзив на апеляційну скаргу, у яких останній зазначає, що доводи та аргументи відповідача у справі є безпідставними, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 16 квітня 2021 року, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Як свідчать фактично встановлені обставини у даній справі, які не заперечуються сторонами спору, наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 № 1335ц ОСОБА_1 звільнено з посади з заступника прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-IV з 15.11.2019. Також доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 22 дні у розмірі 7140, 00 грн, надбавка за ОВЗ за 22 дні - 9233, 32 грн, вислуга прокурорів за 22 дні - 2093, 32 грн, премія щомісячна за 22 дні - 13 849, 98 грн, індекс доходів 2012 - 355,24 грн, всього нараховано 32671, 86 грн; утримано: аванс - 5540,00 грн., виплата зарплати - 20434, 13 грн, проф. внески - 326, 72 грн, податок на доходи - 5880, 93 грн, військовий збір - 490, 08 грн. Всього утримано: 32671, 86 грн. Згідно з розрахунковим листом за листопад 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 11 днів - 3740, 00, надбавка за ОВЗ за 11 днів - 4862, 00 грн, премія щомісячна за 11 днів - 7293, 00 грн, компенсація за невикористану відпустку по 100 днів - 118 891, 00 грн, індекс доходів,2012 - 186, 08 грн. Всього нараховано: 136094, 08 грн. Утримано: аванс - 7878, 00 грн, проф. внески - 1360, 94 грн, виплата заробітної плати - 5797, 94 грн, перерах. на картки (міжрозр) 94 518, 34 грн, перерах. на картки (міжрозр) 0, 52 грн, податок на доходи - 24 496, 93 грн, військовий збір - 2041, 41 грн. Всього утримано - 136 094, 08 грн. Згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 18.02.2020 № 21-3030 зп, виданої ОСОБА_1 про те, що його заробіток за період з січня 2019 року по грудень 2019 року складав 540 491, 35 грн, з яких, зокрема за вересень 2019 позивачу нараховано 34 045, 61 грн заробітку, за жовтень 2019 року - 32671, грн - заробітку, за листопад 2019 року - 136 094, 08 грн заробітку. Окрім того, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачу при звільненні не виплачена вихідна допомога та з 25.09.2019 не нараховувалась надбавка за класний чин «старший радник юстиції» у розмірі 2 400, 00 грн. Відповідно до листа відповідача від 09.12.2019 року № 19/4-2315вих-19 позивача повідомлено, зокрема про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільнені та про те, що з 25.09.2019 - з набранням чинності Законом №113-ХІ до складових заробітної плати працівника прокуратури не належить надбавка за класний чин. Обставини неповного розрахунку при звільненні зумовили звернення позивача до суду з позовом, за результатами розгляду якого судом першої інстанції ухвалено рішення від 16 квітня 2021 року. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 по справі №560/3971/19, яка в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Необхідно вказати, що правова позиція щодо обов`язку органу, здійснити повний розрахунок в день звільнення та застосування статті 116 та 117 КЗпП України висловлювалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 06.03.2020 у справі 1240/2162/18; від 28.02.2020 у справі №817/1427/17. Щодо посилання позивача на передчасність позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів зазначає, що день фактичного розрахунку є днем складення та направлення до органів казначейства бухгалтерським відділом роботодавця платіжного доручення про перерахування коштів чи поступлення на відповідний рахунок позивача спірних сум, відповідно саме цей день вважається днем фактичного розрахунку. Тим не менше, встановивши факт не здійснення повного розрахунку при звільненні, в суду відсутні перешкоди у зобов`язанні органу таку виплату здійснити. Колегія суддів в цій частині звертає увагу, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. При цьому відповідачем не висловлюються заперечення або інші доводи в частині зазначеного обрахунку, тому детально судом апеляційної інстанції не оцінюються. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів не вбачає підтверджень наведеним відповідачем аргументам в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто справу, надано оцінку кожному доводу сторін, у зв`язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції від 16 квітня 2021 року відсутні. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року - без змін. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у справі №640/5755/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко