Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/25045/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25045/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гулкевич Ірена Зіновіївна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в органах прокуратури. Наказом Генерального прокурора України від 15.11.2019 року №1538ц позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру з 20.11.2019 року. Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачеві виплати при звільненні. Позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із запитом про надання інформації. У відповідь на запит позивачу надіслано лист Генеральної прокуратури України від 10.12.2019 року №19/4-2358вих-19 та копії розрахункових листів з інформацією про складові нарахованих виплат з 2017 року по день звільнення. Відповідно до розрахункового листа за листопад 2019 року позивачеві при звільненні позивачу нараховано компенсацію за невикористані 40 днів відпустки, індексацію доходів, заробітну плату за 14 робочих днів листопада 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за вислугу років та щомісячної премії. Однак, Генеральна прокуратура України в день звільнення, 20.11.2019 року, належні виплати не здійснила. Так, частково розрахунок був здійснений 21.11.2019 року, а виплата премії Позивачу за листопад 2019 року була здійснена лише 28.11.2019 року. Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні прокурора не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з прокуратури. Досліджуючи питання наявності порушення строку виплати премії, колегія суддів виходить з наступного. Так, згідно з пунктом 1 розділу І Загальні положення Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 09.08.2017 року №234 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2017 року за №1028/30896 (далі - Положення №234), це Положення визначає підстави і порядок преміювання прокурорів, слідчих, працівників, що виконують функції з обслуговування, службовців, робітників органів прокуратури, працівників Національної академії прокуратури України (далі - працівники), а також членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - члени Комісії). Пунктом 2 вказаного розділу Положення №234 передбачено, що преміювання працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України та членів Комісії здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці. При цьому, за змістом пункту 7 розділу І Положення №234 премія не виплачується працівникам, зокрема, при звільненні з роботи в місяці, за який здійснюється преміювання, за винятком виходу на пенсію, звільнення за станом здоров`я, відрядження для роботи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, у порядку переведення на інше місце роботи, а також у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади. Зі змісту вказаних норм вбачається, що преміювання працівників Генеральної прокуратури України здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в зазначених межах. Водночас, правовідносини позивача і відповідача підпадають під винятки, коли при звільненні з роботи в місяці, за який здійснюється преміювання, премія виплачується, а відтак позивач мав право на премію пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці, в місяці, в якому його звільнено - листопад 2019 року. Отже, премія, яка належала до виплати позивачу, відповідно до вказаного наказу про звільнення, мала бути виплачена при звільненні. Посилання представника відповідача, як на підставу для відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на те, що розділом ІІ Порядку преміювання працівників та членів Комісії Положення №234 не передбачено окремого проведення преміювання працівників, які звільняються, судом до уваги прийнято бути не може, оскільки (1) відсутність таких положень не нівелює обов`язок роботодавця здійснити остаточний розрахунок (всіх сум, які належать до виплати) з працівником в день звільнення, (2) зі змісту наказу від 27.11.2019 року №97-зц вбачається виплата премії відповідним категоріям, за виключенням працівників, розмір премії яким встановлено окремими наказами, тобто відповідач не тільки повинен був, а і мав можливість та здійснював преміювання відповідних працівників окремими наказами. Інакше кажучи, відсутність в ОГП належного механізму своєчасного нарахування та виплати премії особам, які мають на неї право при звільненні, та нездійснення цього відповідачем за наявності фактичної можливості, не може бути перекладено тягарем на таку особу та, відповідно, бути підставою для не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів додатково зазначає, що посилання відповідача у відзиві на норми Положення №234 як на обґрунтовану правову підставу для нездійснення повного розрахунку при звільненні прямо суперечать нормам КЗпП України. В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). Відповідно до змісту пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є розрахована згідно з пунктом 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. З наявної в матеріалах справи копії довідки відповідача від 15.04.2025 року №21-253 зп вбачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці (вересень та жовтень 2019 року) проходження служби позивача становить 67994,55 грн, у тому числі за 21 днів вересня 2019 року 35152,31 грн, за 22 дні жовтня 2019 року 32842,24 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1581,27 грн (67994,55 грн / 43 робочих днів). Отже, сума середнього заробітку за період несвоєчасної виплати премії з 21.11.2019 року (наступний день, за днем звільнення та невиплати премії) по 27.11.2019 року (попередній день за днем здійснення виплати премії позивачу - відновлення його права) становить 11068,89 грн (7 робочих днів * 1581,27 грн). Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.