Постанова 4855 № 320/29788/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/29788/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 року №2048ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24.12.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022 року, у справі №640/1076/20 за позовом ОСОБА_1 до ОГП про визнання протиправним і скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку позов задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 року №3 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора №2048ц від 21.12.2019 року про звільнення позивача з посади з 24.12.2019 року; поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 року на посаді заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25.12.2019 року по 14.12.2021 року у сумі 916 531,44 грн з вирахуванням розміру обов`язкових платежів; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 40 713,74 грн. 26.09.2023 року ОГП прийнято наказ №1126ц, яким скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2048ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 року. Враховуючи, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 року у справі №640/1076/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді станом на час звернення до суду з цим позовом не було виконане, позивач звернувся до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. За приписами частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (абз.8 ст.235 Кодексу законів про працю України) (далі - КЗпП України). Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, який полягає у видачі наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Тобто, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Згідно зі ст. 236 КЗпП України (оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника), у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. В свою чергу, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. Необхідно зазначити, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є саме видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. При цьому, обов`язок роботодавця полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. За змістом норм ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Аналогічні висновки щодо застосування норм права Верховний Суд викладав також у постановах від 17.09.2020 року (справа №130/2249/15-ц), від 23.06.2023 року (справа №802/1184/16-а), від 17.06.2020 року (справа №521/1892/18), від 26.02.2020 року (справа №702/725/17), від 06.12.2018 року (справа №465/4679/16). Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду потрібно встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення установити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Приписи статті 236 КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Отже, наведеними положеннями визначено окремий вид спеціальної відповідальності суб`єкта (роботодавця, власника, або уповноваженого ним органу) за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Так, за встановленими раніше обставинами, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022 року, у справі №640/1076/20 поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 року на посаді заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, а також допущено рішення суду в цій частині до негайного виконання. Натомість рішення суду в частині поновлення позивача на роботі ОГП виконано лише 26.09.2023 року шляхом прийняття ОГП наказу від 26.09.2023 року №1126ц, а отже відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Водночас початком періоду затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі є день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді, яке звернено до негайного виконання, тобто 14.12.2021 року. З огляду на викладене, в межах спірних правовідносин необхідним є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 15.12.2021 року (включно) по 25.09.2023 року (включно), в межах якого був 441 робочий день. Щодо самого розрахунку належних до стягнення на користь позивача грошових виплат за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді та публічній службі (роботі), колегія суддів зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). Згідно з положеннями абзацу «з» пункту першого Розділу 1, пунктів 2, 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат за час вимушеного прогулу слід проводити виходячи з розміру розрахованої за останні два місяці роботи, середньоденної заробітної плати працівника на час звільнення з роботи. Відповідно до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Як вказано у пункті 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з наданою позивачем довідкою ОГП від 17.08.2021 року №21-629зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1893,66 грн. Отже середній заробіток позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі становить 835 104,06 грн (1 893,66 грн х 441 роб. день = 835 104,06 грн). Оскільки Офіс Генерального прокурора у добровільному порядку вказані грошові кошти за час затримки виконання рішення суду ОСОБА_1 , як поновленому на роботі працівникові, не виплатив, чим допустив порушення його прав, свобод та інтересів, тому за судовим рішенням вказані грошові кошти за час затримки виконання рішення суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.