Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11636/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11636/22 пров. № А/857/2267/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М.; за участю секретаря судового засідання Максим Х. Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №380/11636/22 (головуючий суддя Желік О.М, м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Офіс Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку,- В С Т А Н О В И В: 25 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Офіс Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Львівської обласної прокуратури на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14 в сумі 527429,32 грн. В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №813/7981/14, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора м. Львова Львівської області з 24.10.2014 та стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 2780899 (два мільйони сімсот вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 86 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 15.07.2021 з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Позивач стверджував, що Львівською обласною прокуратурою заробітну плату за період від часу ухвалення вказаного рішення до часу фактичного поновлення на роботі не нараховано та не виплачено, а тому таку слід стягнути в судовому порядку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/7981/14 в сумі 527429 (п`ятсот двадцять сім тисяч чотириста двадцять дев`ять) грн. 32 коп. на користь ОСОБА_1 . Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що частиною 1 ст. 373 КАС України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Правова діяльність органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає в примусовому виконанні рішень суду, які набрали законної сили або підлягають негайному виконанню, в тому числі про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. В таких випадках держава в особі вищевказаних органів несе відповідальність за остаточне виконання зазначених судових рішень. З огляду на викладене, порушень з боку Львівської обласної прокуратури не вбачається, а тому відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку. Крім того, апелянт зазначив, що ОСОБА_1 атестацію відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не проходив, у структуру Львівської обласної прокуратури переведений не був. Тому, прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам вказаного Закону. Крім того, з рішенням суду першої інстанції також не погодилась третя особа - Офіс Генерального прокурора та подала апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги третя особа обґрунтовує тим, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді і працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. Однак, ОСОБА_1 із заявою про поновлення на посаді не звертався. Щодо розміру середньоденної заробітної плати, яку необхідно стягнути на користь позивача, апелянт вказує, що оскільки підвищення посадових окладів відбулося після звільнення ОСОБА_1 , то відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за серпень-вересень 2014 року, без врахування постанов КМУ прийнятих у 2015 році і пізніше. Також Офіс Генерального прокурора зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою. Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити. Інші учасники процесу не з`явились в судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1463к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора м. Львова Львівської області, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області (а.с. 18). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №813/7981/14, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1463к про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора м. Львова Львівської області з 24.10.2014; стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 2780899,86 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 15.07.2021 з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора м. Львова Львівської області з 24.10.2014 та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 15892,80 грн. звернуто до негайного виконання (а.с. 16-35, 36-57). Наказом Генерального прокурора від 20.06.2022 № 64к ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора міста Львова Львівської області з 24.10.2014 (а.с. 58). Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 23.06.2022 №650к ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у Галицькій окружній прокуратурі міста Львова Львівської області (а.с. 59). Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №813/7981/14, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1463к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора м. Львова Львівської області з 24.10.2014. В цій частині рішення допущено до негайного виконання. Проте, наказ щодо поновлення позивача на вказаній посаді винесений роботодавцем лише 20.06.2022. Приписами статей 129, 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання, що є однією із основних засад судочинства. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43). Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Враховуючи, що судове рішення від 15.07.2021 про поновлення позивача на роботі було виконано лише 20.06.2022, колегія суддів зазначає про затримку виконання судового рішення роботодавцем. В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Третя особа наголосила, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком. Конституційний Суд України прийшов до висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Колегія суддів апеляційного суду зазначає про те, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас вказані положення КАС України не містять норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України. Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 10 травня 2022 року у справі №369/3013/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21. Є необґрунтованими доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15, Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19. Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) відступила від правового висновку стосовно того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є складовою заробітної плати, вказавши, що, по суті, це є неотримана заробітна плата за невиконання трудової функції не з вини працівника, відсутні підстави для застосування значених скаржником правових висновків. Щодо доводів Офісу Генерального прокурора про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд зазначає наступне. У апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначив, що розгляд цієї справи не міг відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вона не є справою незначної складності. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно із частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи щодо: оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; примусового відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію). Згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів апелянта, колегія суддів апеляційного суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України). Відповідні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20, від 30 червня 2022 року у справі № 640/27145/20. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак відсутні заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Щодо доводів Офісу Генерального прокурора про неможливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, адже позивач належить до осіб, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище, слід зазначити, що позивач з 2014 року не є прокурором та на момент звернення до суду з позовною заявою у цій справі не належав до осіб, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Спір у цій справі не стосується поновлення позивача на посаді, а отже в даному випадку відсутні підстави для застосування наведених апелянтом норм. Щодо доводів апелянтів про завищення суми, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , слід вказати наступне. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100). Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Апеляційний суд враховує, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2234,87 грн, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №813/7981/14, а тому у відповідності до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України ці обставини не підлягають доказуванню. За наведених обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 15.07.2021 до 23.06.2022 (236 робочих дні) належить проводити виходячи із середньоденної заробітної плати 2234,87 грн. Отже, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду загалом у розмірі 527429,32 грн (236 х 2234,87 грн). Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №380/11636/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 12 квітня 2023 року.