Постанова 4857 № 380/13893/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13893/23 пров. № А/857/7939/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання: Прачук І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №380/13893/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про стягнення заборгованості (головуючий суддя першої інстанції Карпяк О.О., час ухвалення - 10.58 год., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 04.02.2025),- В С Т А Н О В И В: 28.11.2024 відповідачем Офісом Генерального прокурора подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23, у якій відповідач просить: задовольнити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23, скасувати це судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Заява обґрунтована тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора №125к від 17.10.2022 про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі п.1 ч.1 ст.41 Закону України Про прокуратуру з 17.10.2022; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022; стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 21.03.2023 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022 та стягнення з Київської обласної прокуратури різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200,00 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 27520 грн.. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 22.03.2023 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №380/16801/22, в тому числі і щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.102.2022 (боржник Офіс Генерального прокурора). Наказом Офісу Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к Про поновлення на посаді, наказ Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури у зв`язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022. Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 380/16801/22, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Тому вважає, що підстави для застосування ст.236 КЗпП України у даній справі перестали існувати з 06.03.2024, тобто з часу ухвалення постанови Верховного Суду у справі №380/16801/22, оскільки ОСОБА_1 втратив статус незаконно звільненого працівника. Встановлення судом касаційної інстанції правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади та відсутності підстав для його поновлення у справі №380/16801/22 є істотною обставиною для розгляду справи №380/13893/23, у якій вирішувалось питання застосування ст.236 КЗпП України. Урахування обставин законного звільнення позивача мало б наслідком прийняття іншого судового рішення у справі №380/13893/23, ніж те, яке було прийняте 28.11.2023. Ураховуючи відсутність у позивача статусу незаконно звільненого працівника у суду немає процесуальних підстав для виходу за межі позовних вимог і стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Вважає, що необхідно врахувати факт отримання ОСОБА_1 у період затримки виконання рішення суду заробітної плати за іншою посадою. Також вважає, що рішення у даній справі є кінцевим, що не позбавляє суд першої інстанції переглянути його в частинах щодо стягнення середнього заробітку (а не різниці) і стягнення з Офісу Генерального прокурора (а не з Київської обласної прокуратури) з урахуванням нововиявлених обставин встановлення у судовому порядку відсутності у ОСОБА_1 статусу незаконно звільненого працівника, наявність якого вимагає положення ст.236 КЗпП України. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у задоволенні заяви відповідача про перегляд рішення у справі №380/13893/23 за нововиявленими обставинами відмовити та залишити відповідне судове рішення в силі. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга. Апелянт вважає, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 про відмову в задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23 за нововиявленими обставинами підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права (ст. ст. 361, 362 КАС України), а також через неправильне тлумачення норм матеріального права, а саме: положення ст. 236 КЗпП України щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді без урахування тієї обставини, що позивач обіймав посаду прокурора відділу Київської обласної прокуратури та отримував у цьому органі заробітну плату, яка підлягала урахуванню під час визначення розміру стягнення. Ураховуючи вказані порушення, вимогу позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення різниці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, судом першої інстанції безпідставно не застосовано положення ч. 2 ст. 9 КАС України щодо розгляду адміністративної справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Вказує, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. Зазначає, що під час ухвалення Львівським окружним адміністративним судом рішення у справі № 380/13893/23 від 28.11.2023 тривало оскарження судових рішень у справі № 380/16801/22, тобто існували обставини встановлення законності підстав для поновлення ОСОБА_1 у період розгляду справи про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення, посаді е після прийняття у цій справі рішення. Про рішення суду касаційної інстанції у справі №380/16801/22 від 06.03.2024 на момент прийняття рішення у справі № 380/13893/23 від 28.11.2023 заявнику не було і не могло бути відомо. Разом із тим, встановлення судом касаційної інстанції правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади та відсутності підстав для його поновлення у справі № 380/16801/22 (постанова Верховного Суду від 06.03.2024) є істотною обставиною для розгляду справи № 380/13893/23, у якій вирішувалося питання щодо застосування ст. 236 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки. Тобто, урахування обставин законного звільнення позивача мало б наслідком прийняття іншого судового рішення у справі №380/13893/23, ніж те, яке було прийняте 28.11.2023. Отже, в розумінні п. 3 ч. 2 ст. 361 КАС України, підставою для перегляду судового рішення (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 380/13893/23) за нововиявленими обставинами є скасування (постановою Верховного Суду від 06.03.2024) судового рішення (рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі № 380/16801/22), яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. Крім цього, апелянт вказує на те, що Позивачем до суду не було надано належних доказів відмови Офісу Генерального прокурора виконувати рішення суду та не наведено фактів умислу відповідача з метою затримки виконання відповідного судового рішення. Також відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 22.03.2023 по 06.06.2023 включно працював на посаді прокурора відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Київської обласної прокуратури, та отримав за цей період заробітну плату в розмірі 22 470,83 грн. За таких обставин необхідно врахувати факт отримання ОСОБА_1 у період затримки виконання рішення суду заробітної плати за іншою посадою. Не підлягає ототожненню звільнення позивача з адміністративної посади зі звільненням з роботи (органів прокуратури) взагалі. Середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на посаді стягується у випадку, коли мало місце незаконне звільнення працівника. У даному випадку, за висновками суду, мало місце саме незаконне звільнення працівника, а не переведення З урахуванням наведеного просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 про відмову в задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 380/13893/23 за нововиявленими обставинами, скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 про відмову в задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі № 380/13893/23 за нововиявленими обставинами, скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України про стягнення заборгованості з відповідача на його користь за період з 22 березня 2023 року по 06 червня 2023 року різниці в заробітку за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року по справі № 380/16801/22. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав рішення суду про поновлення його на посаді, тому відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України він має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі №380/16801/22 за період з 22 березня 2023 року по 06 червня 2023 року в розмірі 214388,90 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в період з 22.03.2023 по 06.06.2023 року Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов`язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 про поновлення позивача на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі №380/16801/22 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі № 380/16801/22 скасовано. Ухвалено нове рішення у цій справі та відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, в повному обсязі. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року задоволено повністю. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у цій справі скасовано і залишено в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року. Суд першої інстанції в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовив з тих підстав, що нових обставин, які існували але не були відомі суду при прийнятті рішення та які могли мати вплив на правильність та обґрунтованість судового рішення встановлено не було, що вказує на відсутність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та є процесуальним засобом перевірки правильності судових постанов, ухвал, що має забезпечувати їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними своїх повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також і на виконання завдань і досягнення мети адміністративного судочинства. За змістом частини 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Частиною 2 статті 361 КАС України визначено вичерпаний перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. Відповідно до частини 3 статті 361 КАС України перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. Згідно з частиною 4 статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Отже, обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення не можуть визнаватися нововиявленими. Істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду в адміністративній справі в адміністративному суді у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Тобто, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження й ухвалення судового рішення, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №9901/230/20. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 2а-7523/10/1270, від 02.05.2018 у справі № 303/3535/16-а, від 04.09.2018 у справі № 809/824/17, від 22.11.2018 у справі № 826/14224/15, від 06.02.2019 у справі № 822/862/15, від 10.07.2020 у справі № 823/1440/17. Апелянт вважає, що нововиявленою обставиною є постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №380/16801/22, якою скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Тобто, рішення суду, на підставі якого було прийнято рішення в справі №380/13893/23 скасовано, що є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами та відмови в задоволенні позову. Проаналізувавши наведені заявником аргументи та обставини справи, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним. Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У відповідності до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Згідно з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. У постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. У справі № 640/19103/19 Верховний Суд висновував, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Суд зауважує, що приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність доводів відповідача, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення..» Частинами 1 та 7 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Приписами ст. 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У постанові від 12.06.2019 у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. Суд першої інстанції у рішенні у ці справі зазначав, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 у частині поновлення позивача виконано лише 07.06.2023, відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 22.03.2023 по 06.06.2023, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 08.11.2019 у справі №813/5952/15 і в постанові від 30.01.2019 у справі № 808/1271/18. Отже, підставою для прийняття рішення, яке заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами є не рішення суду про поновлення позивача на посаді, а факт невиконання без поважних підстав Офісом Генерального прокурора рішення суду, яке підлягало негайному виконанню. Відповідно ч.1 ст. 359 КАС України, постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Рішення суду, які передбачали обов`язок Офісом Генерального прокурора виконати їх негайно скасовані постановою суду касаційної інстанції 06.03.2024 року. Тобто до моменту скасування судових рішень, протягом спірного періоду часу, відповідний обов`язок відповідача існував, а тому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, якою це рішення першої інстанції залишене без змін в частині щодо негайного виконання мали бути виконані заявником. Суд першої інстанції правильно висновував, що аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. А стала судова практика Верховного Суду визначає обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток як міру відповідальності за невиконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню. Подальше скасування такого рішення не нівелює обов`язку виконати рішення суду, який існував раніше. Також суд першої інстанції вірно покликався на правові позиції Верховного Суду щодо відсутності підстав перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення про стягнення середнього заробітку, відповідно до статті 236 КЗпП України, за несвоєчасне виконання у разі подальшого скасування судового рішення про поновлення на роботі ( постанови Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №540/2782/21, від 13.06.2024 у справі №540/921/21). У цих справах Верховний Суд висновував, що скасування судового рішення про поновлення особи на посаді, несвоєчасне виконання якого слугувало підставою для ухвалення судового рішення про стягнення середнього заробітку, у порядку статті 236 КЗпП України, за юридичним значенням є новою обставиною, що не може бути підставою для перегляду судового рішення в порядку, передбаченому статтею 361 КАС України. Апеляційний суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 зазначила, що підставою перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення. Отже, істотними обставинами справи можуть бути такі, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду по цій адміністративній справі в адміністративному суді у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі суду, особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Істотними для справи обставинами вважаються такі факти і події, які мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, що звернулись до суду з метою розгляду спірної ситуації, тобто ці факти існували вже під час розгляду спірної ситуації в суді, але не були і не могли бути відомі ні особам, які беруть участь у справі, ні суду, який розглядав її та вирішував спір по суті. Позивач у заяві не вказує на існування обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Тобто не відноситься до поняття нововиявленої обставини новий доказ у справі або нове обґрунтування позовних вимог, переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, докази, які не оцінювалися судом щодо обставин, що були встановлені судом (частини 3, 4 статті 361 КАС України). З огляду на викладене суд першої інстанції вірно висновував, що наведені в заяві обставини не є нововиявленими в розумінні положень ст. 361 КАС України, а тому підстави для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у справі №380/13893/23 відсутні. Також вірним є висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів заявника щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду саме з Офісу Генерального прокурора, який не є належним відповідачем щодо вказаної вимоги. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2024 у даній справі встановлено наступне: « Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2023 року у справі №380/16801/22 виконано відповідачем 07.06.2023, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про затримку з боку Офісу Генерального прокурора виконання цього рішення у вказаний період, а відтак і про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.» Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі №380/13893/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2025 у зв`язку із перебуванням члена колегії суддів Гудима Л.Я. у щорічній відпустці з 12.05.2025 по 18.05.2025.