Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3895/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3895/21 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просив: - визнати бездіяльність (відмову) відповідача протиправною шляхом скасування протиправного рішення відповідача від 02.03.2021 №145-5/VIІI про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеутрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області; - зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 19.01.2021 відповідно з графічним матеріалом, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; - стягнути з відповідача 5 000 грн завданої моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою з підстав, які не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення п`ятої сесії восьмого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 02.03.2021 №145-5/VIII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. Зобов`язано Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.01.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні), та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень). В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що потреби всієї територіальної громади у створенні громадського пасовища не можуть вважатись менш вартісними порівняно з потребами особами, яка не належить до територіальної громади та намагається реалізувати персональний майновий інтерес. На думку апелянта, наявність земельної ділянки з кадастровим номером 7420887200:02:001:1011, площею 24,1821 га унеможливлює існування іншої земельної ділянки в таких межах, при цьому пропозицій щодо поділу вказаної земельної ділянки до відповідача не надходило. Крім того, апелянт вважає, що позивачем жодним чином не було доведено наявність понесення витрат на адвоката у розмірі 3000 грн, що також свідчить про безпідставність позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, втім відповідачем неправомірно було прийнято оскаржуване рішення. Також позивач звертає увагу на практику Верховного Суду, згідно якої відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, не передбачених частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України не допускається. Як наслідок, позивач просить у своєму відзиві: - рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення п`ятої сесії восьмого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 02.03.2021 №145-5/VIII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області - залишити без змін; - зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 19.01.2021 відповідно з графічним матеріалом, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; - стягнути з відповідача 5 000 грн завданої моральної шкоди; - зобов`язати уповноважених осіб відповідача надати звіт про виконання ухвали суду протягом п`яти робочих днів після її отримання; - стягнути з відповідача 908 грн на користь позивача судового збору разом з іншими видатками, комісією та інші судові витрати, понесені позивачем, зокрема і на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність на території Плиськівської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, до якої було надано копії паспорта громадянина України та ідентифікаційний номер, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач прийняв рішення № 145-5/VІІІ від 02.03.2021, яким відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Підставою для відмови слугувало те, що на земельну ділянку площею 14 га надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою для створення громадського пасовища з метою задоволення потреб громади. При цьому, позиція відповідача зводиться до того, що земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою, стосується частини земної поверхні, де вже сформовані та зареєстровані земельні ділянки. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач прийняв спірне рішення, з підстав, що не передбачені законом, оскільки така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для створення громадського пасовища з метою задоволення потреб громади частиною сьомою статті 118 ЗК України не передбачена, а отже є протиправною, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення п`ятої сесії восьмого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 02.03.2021 №145-5/VIII та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяви позивача від 19.01.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки позивачем не доведено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає йому до відшкодування, та якими саме доказами це підтверджується, тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Крім того, суд першої інстанції вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу виходив з того, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати у сумі 3000,00 грн. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. У силу вимог статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк. У відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті). Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою. При цьому, при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: - відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); - чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); - відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); - відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність на території Плиськівської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, рішення № 145-5/VІІІ від 02.03.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки на земельну ділянку площею 14 га надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою для створення громадського пасовища з метою задоволення потреб громади. У той же час, зміст вказаного рішення не містить конкретну норму на підставі якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, як у відзиві на позовну заяву так і у апеляційній скарзі позиція відповідача зводиться до того, що земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою, стосується частини земної поверхні, де вже сформовані та зареєстровані земельні ділянки. Тобто, мотиви відмови, викладені у спірному акті індивідуальної дії та у відзиві, є різними, тому не можуть свідчити про правомірність рішень. При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень. У даному випадку, зазначені підстави відмови у спірному рішенні не відповідають тим, які визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України, що закріплює вичерпний перелік таких підстав для відмови. Наміри узаконити виділення земельної ділянки під громадські пасовища не є підставою для відмови особі у реалізації гарантованого Конституцією права на землю, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.09.2020 у справі №815/6309/16. Посилання апелянта на те, що земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою, стосується частини земної поверхні, де вже сформовані та зареєстровані земельні ділянки і накладається на вже зареєстровані земельні ділянки, що унеможливлює формування нової земельної ділянки, що підтверджує Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.04.2021, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке. Так, згідно з частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Частинами шостою та сьомою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. При цьому, поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому ЗК України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу. Тобто, земельна ділянка може бути виділена із вже сформованої земельної ділянки та їй має бути присвоєний інший кадастровий номер, за наявності документів, передбачених наведеними нормами. У той же час, не зважаючи на вказані норми, колегія суддів зауважує, що для застосовування вказаних норм обов`язковою є наявність посилань відповідні докази, які повинні бути покладені в основу спірного рішення. Разом з тим, як вже зазначалось, у спірному рішенні відсутні посилання на зазначені мотиви та докази. Відтак, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, безпідставно прийнявши рішення про відмову позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Таким чином, враховуючи, що нормами Земельного кодексу України передбачено виключні підстави щодо відмови у безоплатній передачі земель сільськогосподарського призначення у власність, вказане свідчить про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 02.03.2021 №145-5/VIІI про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеутрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. Розглядаючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 19.01.2021 відповідно з графічним матеріалом, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому, повноваження адміністративного суду визначені у статті 245 КАС України. Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. У силу вимог частини четвертої цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Крім того, у постанові від 05 травня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зазначив, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Враховуючи, що за відсутності законних підстав для відмови у наданні дозволу відповідач повинен був надати такий дозвіл на розроблення проекту землеутрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність, втім з огляду на різні мотиви та докази, наведені відповідачем як у спірному рішенні так і під час розгляду даної справи по суті унеможливлюють відповідача зобов`язати прийняти конкретне рішення, тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 19.01.2021 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі №461/10926/15-а, від 07 листопада 2019 року у справі №682/345/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №495/8898/16-а, від 02 квітня 2020 року у справі №308/10004/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі №352/669/15-а. При цьому, до суду апеляційної інстанції представником позивача було надано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 408 грн, які складаються з: 908 грн - сума судового збору, 6500 грн - витрати на юридичні послуги у суді першої інстанції, 5000 грн - витрати на юридичні послуги у суді апеляційної інстанції. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо стягнення судового збору за подачу позовної заяви та витрати на юридичні послуги у суді першої інстанції було вирішено судом першої інстанції. Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь позивача судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні) з огляду на часткове задоволення позовних вимог, та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень). У даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 3000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, тому підлягають стягненню, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, що у свою чергу не заперечувалось відповідачем. Щодо витрат на сплату судового збору, то враховуючи положення частини третьої статті 139 КАС України, до відшкодування підлягає саме сума 454,00 грн. яка є пропорційною до задоволених позовних вимог. Що стосується витрат адвоката понесених в суді апеляційної інстанції на складення відзиву на апеляційну скаргу (16 год) та укладення додаткової угоди про надання правничої допомоги (2 год) у розмірі 5000 грн, колегія суддів зазначає наступне. Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Враховуючи відсутність у матеріалах справи документів, які свідчать про оплату наданих послуг суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання щодо їх відшкодування. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції - відмовити. Апеляційну скаргу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук