Постанова 4857 № 140/11045/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 рокуСправа № 140/11045/21 пров. № А/857/3006/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Торчинської селищної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року (суддя Каленюк Ж.В., м. Луцьк), - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Торчинської селищної ради (далі - Селищна рада) в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Селищної ради від 14.07.2021 №9/175 "Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 " (далі - Рішення №9/175); зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,0 га, кадастровий номер 0722886600:04:000:1974 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (далі - Земельна ділянка). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги вказує на невідповідність документації із землеустрою нормам закону, оскільки така розроблена в порядку відведення для набуття права власності на землю, що є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки. Зазначає, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на частини вже сформованої ділянки є порушенням процедури отримання земельної ділянки у власність, яке не може бути у подальшому підмінене шляхом затвердження проектної документації. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що проект землеустрою щодо відведення у власність Земельної ділянки був погоджений у встановленому законом порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних правовідносин, який на час виникнення правовідносин був наділений такими повноваженнями, така документація виготовлена землевпорядною організацією відповідно до рішення органу місцевого самоврядування. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що рішенням Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Сільська рада) від 04.06.2020 №37/141 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 " (далі - Рішеня №37/141) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га за межами населеного пункту Сільської ради (а.с.6). За замовленням ОСОБА_1 Приватне підприємство "Сота Нова" виготовило проект землеустрою щодо відведення Земельної ділянки. Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 15.10.2020 №21964/82-20, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розроблений проект землеустрою погоджений та відповідає вимогам земельного законодавства (далі - Висновок) (а.с.10). Земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі, про що свідчить витяг з такого кадастру від 15.12.2020 №НВ-0710835592020 (далі - Витяг) (а.с.7-9). Рішенням Селищної ради від 30.11.2020 №1/23 «Про початок реорганізації Воютинської, Городинівської, Смолигівської, Скірченської сільських рад шляхом приєднання до Торчинської селищної ради», яке розміщене на офіційному сайті Торчинської територіальної громади (режим доступу: http://torchynska.gromada.org.ua/docs/554271/) Сільську рада було реорганізовано шляхом приєднання до Селищної ради. Пунктом 2 цього рішення було встановлено, що Селищна рада є правонаступником всього майна Сільської ради. 22.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до Селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність Земельної ділянки (а.с.27). Рішення за цією заявою прийнято не було. 25.06.2021 позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою та Рішенням №9/175 йому відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки із земель комунальної власності. Вказане рішення мотивоване тим, що подана на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки (а.с.5). Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Статтею 116 ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Статтею 118 ЗК визначається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. За правилами пункту б частини першої статті 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Згідно з частинами восьмою-дев`ятою статті 118 ЗК проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. При цьому, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише, відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК, норми не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Частиною дев`ятою статті 118 ЗК встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК). Сільська рада надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та після його розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому законом порядку. Оскільки спірна Земельна ділянка належать до земель комунальної власності, саме до компетенції Сільської ради відносився розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у власність. Оскільки Сільську раду було реорганізовано шляхом приєднання до Селищної ради, то остання стала правонаступником всього майна Сільської ради, та відповідно мала розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у власність. Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 у справі №1640/2594/18, від 22 жовтня 2020 року у справі №808/3083/17. 27 травня 2021 року, відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон №1423-ІХ) статтю 186 ЗК викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного ЗК виключено. Відповідно до статті 186 ЗК (в редакції Закону №1423-ІХ), зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Разом з тим, норми частини дев`ятої статті 118 ЗК (в редакції Закону №1423-ІХ), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Водночас з аналізу статті 186 ЗК (в редакції Закону №1423-ІХ) слідує, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження. У частині першій статті 58 Конституції України, визначено принцип, за якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що правовідносини з приводу отримання земельної ділянки у власність та подальшого розроблення/погодження проекту землеустрою виникли ще у 2020 році, коли позивач звернувся до Сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та продовжились розробленням/погодженням такого проекту. Затвердження проекту землеустрою є частиною процедури отримання позивачем земельної ділянки у власність, розпочатої ще у 2020 році. До правовідносин щодо затвердження проекту землеустрою необхідно застосовувати положення ЗК, що були чинні на момент виникнення таких правовідносин, а не, як зазначено в доводах відповідача, повторну перевірку проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів на підставі статті 118 ЗК (в редакції Закону №1423-ІХ). Частинами першою-шостою, дев`ятою-десятою статті 79-1 ЗК визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 у справі №0640/4182/18, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому ЗК, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Судом першої інстанції правильно встановлено, що при розробленні та погодженні проекту землеустрою Земельну ділянку було виділено в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0722886600:04:000:1833 (площа 163,6982 га) та змінено цільове призначення з для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) на для ведення особистого селянського господарства (код 01.03), про що свідчить Висновок. Відтак, розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є неможливим, оскільки при формуванні земельної ділянки було змінено її цільове призначення, а у такому випадку розробляється саме проект землеустрою, тому доводи апелянта про те, що подана позивачем на затвердження документація не відповідає нормам закону, оскільки розроблена як проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки, а не як технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, є необґрунтованими. Пунктом 107 "Порядку ведення Державного земельного кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10. 2012 року №1051 (далі - Порядок) установлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 Порядку. Земельна ділянка є сформованою, зареєстрованою 15.12.2020, відповідно до Витягу. Щодо позовної вимоги про зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність Земельної ділянки, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частиною четвертою статті 245 КАС вказано, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 р. у справі Гурепка проти України); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України). Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 у справі №0640/4182/18 діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК. Відповідно до позиції Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. У постанові від 28 травня 2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, що має відповідати завданню адміністративного судочинства, яке полягає у гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16). З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена відповідно до вимог законодавства, чинного на час такого погодження. Оскаржуване Рішення № 9/175 не ґрунтується на положеннях ЗК та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови, а отже є протиправним та підлягає скасуванню. Належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде саме зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність позивача Земельної ділянки. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Торчинської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 19 квітня 2022 року.