Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/2685/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5656/21 Справа № 203/2685/20 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И ЛА : У липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.09.2009 року позивача було незаконно примусово госпіталізовано до КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступником якого є КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради) для виконання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2009 року у справі про адміністративне правопорушення №3-1754/09. 29.09.2009 року позивач звернувся до керівника лікувального закладу із заявою про негайне звільнення. Подану заяву лікувальний заклад направив за належністю до суду. Одразу після складання акту № 36 СПЕ від 08.10.2009 року позивача було звільнено. Предметом заявленого позову є наслідки протиправної діяльності відповідачів стосовно: додаткового часу у 9 діб незаконного позбавлення волі після 29.09.2009 року, з урахуванням особливої, додаткової його незаконності; незаконності прийняття керівником відповідача рішення не реагувати на заяву від 29.09.2009 року про негайне звільнення й відсутності такого негайного звільнення; відсутності сенсу такого додаткового позбавлення волі, оскільки за ці додаткові 9 діб, так саме, як і за подальші 10 років, відповідач так і не спромігся скласти висновки експертизи; продовження відповідачем невизнання власної провини; відсутності належного контролю за злочинною діяльністю свого закладу (підприємства) Дніпропетровською обласною радою. Негативні наслідку для позивача таких протиправних дій та бездіяльності відповідачів полягали та полягають у додаткових душевних стражданнях, які позивач переживав безпосередньо 9 діб зайвого та особливо незаконного позбавлення волі та згодом; душевних стражданнях позивача від упертості відповідачів і необхідності раз за разом спростовувати завідомо брехливі відомості та завідомо помилкові висновки відповідачів, які ті викладають в офіційних документах, що подаються до судів; додаткових зусиллях, які позивач докладав і докладає для налагодження свого звичного життя при тривалих пошуках долі заяви від 29.09.09 року, для встановлення правди стосовно вказаних подій. Порушення відповідачами прав позивача тривають майже 10 років, протягом яких позивач докладає надзвичайні зусилля стосовно їх відновлення. Немайнова шкода складається з 90 000,00 грн, що помилково не були стягнуті Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ у справі №2-а-846/11, збільшених відповідно до триразової інфляції до 270 000,00 грн, що поглинає розмір шкоди за рішеннями Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справах №№200/4709/11, 200/7261/13, до яких слід додати шкоду 10-річної судової тяганини стосовно встановлення правди про ті події у сумі 2 400,00 Євро (разом 342 000,00 грн). Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом про встановлення факту незаконності відсутності негайного звільнення позивача відповідачами 29.09.09 року, стягнення з відповідачів у солідарному порядку компенсації немайнової шкоди в сумі 342 000,00 грн (а.с. 1). Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди в частині вимог, висунутих комунальному підприємству «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, закрито. ОСОБА_1 у позові до Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди відмовлено (а.с.194-196). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що у липні 2019 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди (цивільна справа №206/3779/19). Зазначений позов побудовано на тих же підставах, що й цей позов, має той же предмет і є ідентичним йому у буквальному сенсі (а.с. 57). 07 листопада 2019 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення про відмову у позові (а.с.а.с. 58 68). 18 лютого 2020 року за результатами апеляційного перегляду вказаного рішення Дніпровським апеляційним судом було ухвалено постанову про залишення його без змін (а.с.а.с. 69 78). Закриваючи провадження в частині вимог до комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набрало законної сили. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Дніпропетровської обласної ради , суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів. Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року по справі №917/1739/17. Вирішуючи позов по суті, суд, також звертає увагу, що відповідно до положень ст.ст.12,13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так, згідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У рішенні ЄСПЛ по справі «Заїченко проти України (№2)» остаточне від 06 липня 2015 року було встановлено, що з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року заявник всупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення. Сторонами не оспорюється той факт, що його перебування у психіатричній лікарні становило «позбавлення свободи» Таким чином, рішенням ЄСПЛ по справі «Заїченко проти України (№2)» остаточне від 06 липня 2015 року та рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 листопада 2011 року у справі №2-а-846/11 вже було розглянуто питання щодо незаконності його тримання у психіатричній лікарні з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року, в тому числі і факт незаконного перебування там 29 вересня 2009 року. Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що у липні 2019 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди (цивільна справа №206/3779/19). Зазначений позов побудовано на тих же підставах, що й цей позов, має той же предмет і є ідентичним йому у буквальному сенсі (а.с. 57). 07 листопада 2019 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення про відмову у позові (а.с.а.с. 58 68). 18 лютого 2020 року за результатами апеляційного перегляду вказаного рішення Дніпровським апеляційним судом було ухвалено постанову про залишення його без змін (а.с.а.с. 69 78). Відтак, зважаючи на те, що набрало законної сили рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про закриття провадження у справі в цій частині закрити. При цьому процесуальний сенс в існуванні другого відповідача (Дніпропетровської обласної ради), що формально відрізняє за суб`єктним складом цю справу від цивільної справи №206/3779/19, має винятково абстрактний характер і, на думку суду, спрямований на створення передумов для подання позову саме до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, тобто створення штучної підсудності. Юридично значущим у цьому випадку є те, що, незважаючи на наявність другого відповідача, позивач не присвятив жодного доводу позовної заяви діям або бездіяльності останнього, що абсолютно підтверджує викладений вище висновок суду. Крім того, у жовтні 2019 року (тобто під час розгляду цивільної справи №206/3779/19) позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, Держави Україна про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди (цивільна справа №201/11574/19). Зазначений позов побудовано на тих же підставах, що й позов у цивільній справі №206/3779/19 та позов, заявлений у цій справі, має той же предмет і є ідентичним їм у буквальному сенсі (а.с.а.с. 79, 80). У вказаній справі згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, 16.03.2021 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалене рішення про відмову у позові (номер судового рішення 95682368). Крім того, у липні 2020 року (тобто під час розгляду цивільної справи №201/11574/19) позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із цим позовом, який побудовано на тих же підставах, що й позови у цивільних справах №№206/3779/19, 201/11574/19, має той же предмет і є ідентичним їм у буквальному сенсі. З трьох поданих позивачем позовних заяв вбачається, що єдиною ознакою, за якою їх можна розрізнити, є наявність другого відповідача: Держави Україна у другому випадку, та Дніпропетровської обласної ради у третьому. При цьому аналіз позовних заяв свідчить про те, що вони не містять жодних доводів та обґрунтувань стосовно таких відповідачів. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не повно дослідив та встановив обставини даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційні скарги не містять доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: