Постанова Київський апеляційний суд № 760/7434/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Вовк С.В. Єдиний унікальний номер справи № 760/7434/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/11429/2021 ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Верланова С.М., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У березні 2019 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 147790,68 грн. та судові витрати. Свої вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим підписав заяву б/н від 26 вересня 2011 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів банку додаються до позовної заяви. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Однак у порушення умов договору свої зобов`язання відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 07 лютого 2019 року має заборгованість в розмірі 147 790,68 грн, з яких 61885,52 грн - тіло кредиту, 41 857,87 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,0 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 43847,29 грн - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 200,00 грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи - 0,0 грн фіксована частина, 0,0 грн - процентна складова. Рішенням Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 61 885,52 грн. та судові витрати 928,28 грн, в іншій частині позову відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення частини тіла заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині в повному обсязі Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року залишено без змін. В подальшому, 20 травня 2021 року, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що підписана ним анкета-заява про надання банківських послуг не відповідає вимогам щодо змісту та форми кредитного договору, тому є належним та допустимим доказом існування між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» кредитних правовідносин. Також у апеляційній скарзі просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 147 790,68 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Судом встановлено, що 26 вересня 2011 року ОСОБА_1 заповнив бланк Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 10). Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови і Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Судом першої інстанції також встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 29 жовтня 2012 року по тілу кредиту складає 58 95,15 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року та 07 лютого 2019 року (а. с. 5 - 9), Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а. с. 11), паспортом відповідача в копії (а. с. 27 - 28), витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 12 - 26). Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірів відповідач суду не надав. При цьому, факт укладення договору з відповідачем та користування кредитними коштами відповідач не заперечував. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку не були повернуті, тому вимога щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 61 885,52 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками та штрафами, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню. Рішення в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками та пенею ОСОБА_1 не оскаржується, тому апеляційному перегляду у межах даного провадження не підлягає. Доводи апеляційної скарги про те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не відповідає встановленим законом вимогам є безпідставними, адже факт укладення договору з позивачем та користування кредитними коштами відповідач не заперечував. При цьому, як видно із розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та періодично вносив платежі на погашення заборгованості. Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірів відповідач суду не надав. Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки, як видно із матеріалів справи, відповідач використовував кредитні кошти та здійснював періодичні поповнення свого карткового рахунку в межах трирічного строку позовної давності. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього. Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову. Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовна заява позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2011 року, надійшла на адресу суду 13 березня 2019 року. Як видно із розрахунку заборгованості, наданого банком, останній платіж по кредиту на суму 481,88 грн відповідачем було здійснено 31 грудня 2018 року. Крім цього, із розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 періодично вносив кошти на погашення заборгованості на суми від 29,26 грн до 24 518 грн з червня 2015 року по грудень 2018 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови). Суд звертає увагу, що анкета-заява позичальника від 26 вересня 2011 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту. Отже, моментом початку перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором є момент, коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, тобто моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту (31 грудня 2018 року). Оскільки з позовом до суду банк звернувся 13 березня 2019 року, апеляційний суд доходить висновку про дотримання позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Такі висновки відповідають позиції Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеній у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17 та від 15 січня 2021 року у справі №494/366/19. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 370, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: С.М. Верланов С.І. Савченко