Постанова 4824 № 760/7434/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/4406/2020 Справа 760/7434/19-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 31 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Вовка С.В. в м. Київ 13 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В березні 2019 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 147790,68 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим підписав заяву б/н від 26 вересня 2011 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів банку додаються до позовної заяви. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Однак у порушення умов договору свої зобов`язання відповідач не виконав, внаслідок чого станом на 07 лютого 2019 року має заборгованість в розмірі 147790,68 грн., з яких 61885,52 грн. - тіло кредиту, 41857,87 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 43847,29 грн. - нараховано пені за прострочене зобов`язання, 200,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи - 0,0 грн. фіксована частина, 0,0 грн. - процентна складова. Рішенням Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 61885,52 грн. та судові витрати 928,28 грн., в іншій частині позову відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення частини тіла заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд при відмові в цій частині позову виходив того, що витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Однак банк не погоджується з таким висновком суду та вважає, що суд незаконно відмовив у стягненні частини тіла кредиту, оскільки суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи. Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 07 лютого 2019 року заборгованість за тілом кредиту має дві складові, а саме 61885,52 грн. - тіло кредиту на звітну дату, тобто поточна заборгованість за кредитом, та 41852,87 грн. - тіло кредиту на прострочене на звітну дату, тобто прострочена заборгованість за кредитом. Проте суд у своєму рішенні зазначив суму до стягнення за тілом кредиту в розмірі 61885,52 грн., що є невірним, оскільки судом не враховано прострочену суму заборгованості за тілом. Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений кредитом. Таким чином, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, яка складається із двох складових. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по тілу кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту. Однак суд першої інстанції, всупереч ст. 1054 ЦК України, стягнув лише першу складову заборгованості за кредитом та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення іншої складової, а саме заборгованості за простроченим тілом кредиту. Отже, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та не дослідив довідку про умови кредитування. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості в частині тіла заборгованості за кредитом в сумі 61885,52 грн., суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 61885,52 грн. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту 41857,87 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання 43847,29 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. задоволенню не підлягають як недоведені. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 10 міститься складена від імені ОСОБА_1 анкета-заява від 26 вересня 2011 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови і Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. У верхній частині анкети-заяви клієнту запропоновано оформити на своє ім`я картки «Платіжна карта «Кредитка Універсальна», «Пенсійна картка», «Дебетова особиста картка», «Зарплатна картка», «Карта Gold», «Ощадкнижка (депозит)», «Ідентифікація з паспортом», з яких ОСОБА_1 не обрано жодного варіанту і поле «бажаний кредитний ліміт» не заповнено. Крім цього, позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року та 07 лютого 2019 року (а. с. 5 - 9), Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а. с. 11), паспорт відповідача в копії (а. с. 27 - 28), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 12 - 26). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, згідно якого відповідачу було надано кредит. Наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 61885,52 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості і відповідачем не спростована. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги і відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору також не оскаржував. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Однак, такі доводи позивача обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору. Судом першої інстанції правильно встановлено, що у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 26 вересня 2011 року відсутні умови договору про розмір процентної ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16), яка була належно врахована судом першої інстанції. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року і прийшла до іншого правового висновку, в якому вважала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 належним чином враховані судом першої інстанції. За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які в цій частині не спростовані доводами апеляційної скарги, що позивачем не доведено факту укладення із відповідачем договору від 26 вересня 2011 року на умовах, зазначених позивачем, а отже вимоги банку про стягнення заборгованості в частині простроченого тіла кредиту 41857,87 є безпідставними і задоволені бути не можуть. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції всупереч ст. 1054 ЦК України стягнув лише першу складову заборгованості за кредитом та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності за погашення іншої складової, а саме заборгованості за простроченим тілом кредиту. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що згідно п. 1.1.7.58 Умов та Правил надання банківських послуг, що містяться в матеріалах справи, банк посилається на Постанову Правління НБУ № 365 від 16 вересня 2013 року, якої не існувало станом на 2010 рік під час підписання анкети-заяви, та розписано правила поведінки позичальника банку у зв`язку з анексією АР Крим і вчинення ним в зв`язку з анексією Криму відповідних дій до 31 грудня 2014 року, що вказує на те, що банк надав до суду на підтвердження позовних вимог Умови та Правила, якими викладено істотні умови, встановлені банком лише з 2013 року, та що відповідач не міг бути ознайомлений з даними Умовами та Правилами в 2011 році і не міг їх визнати. Нічим не підтверджуються і не приймаються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та не дослідив довідку про умови кредитування. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні нарахованої пені 43847,29 грн. за прострочене зобов`язання та 200 грн. пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. ніким не оскаржене і відтак не є предметом апеляційного перегляду. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського міськрайонного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді :