Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/223/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/223/21 пров. № А/857/9815/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Чуприна О.В. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/223/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними щодо не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періоду ведення підприємницької діяльності та зобов`язання провести перерахунок і виплату пенсії за віком з врахуванням страхового стажу за період ведення підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання дій протиправними щодо не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періоду ведення підприємницької діяльності та зобов`язання провести перерахунок і виплату пенсії за віком з врахуванням страхового стажу за період ведення підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002 В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відповідач отримавши 24.06.2020 від позивача довідку про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 25.11.2020 за №326, а також торговий патент від 15.04.1998 серії ДОЛ №000095 (з продовженням його дії) мав всі правові підстави зарахувати до загального трудового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002. Крім того, як відзначила позивач, Головне управління ПФУ області не скористалось правом, передбаченим законодавством, щодо самостійного отримання від державних органів необхідних відомостей і належних документів та не вжив всіх можливих заходів щодо належного та повного виконання своїх функцій по сприянню особі в отриманні нею соціальних гарантій у вигляді перерахунку пенсії. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до трудового і страхового стажу при призначенні пенсії з 07.04.2020 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1994 по 07.08.1994, з 09.11.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 07.04.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням до трудового і страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1994 по 07.08.1994, з 09.11.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно не врахував до страхового стажу позивача період здійснення нею підприємницької діяльності з 01.04.1995 по 31.05.1997, з 01.07.1997 по 31.07.1997, з 01.09.1997 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002, так як відсутні відомості про перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та/або із застосуванням фіксованого податку, в тому числі про сплату страхових внесків у вказаний період, що є особливою умовою при обчисленні пенсії. В той же час суд зазначив, що матеріали справи свідчать про безпідставне не зарахування до трудового і страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1994 по 07.08.1994, з 09.11.1994 (так як з 08.08.1994 до 08.11.1994 період зарахований у зв`язку із отримання статусу безробітної особи) по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997 (а.с.17, 72, 75, 84). В цій частині суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , з 07.04.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, та отримує пенсію за віком, що підтверджується заявою про призначення пенсії від 24.06.2020 і розрахунком за пенсійною справою від 02.07.2020 (а.с.70-71). При призначенні позивачу пенсії за віком, Головним управлінням ПФУ в області враховано до страхового стажу ОСОБА_1 27 років і 9 місяців (коефіцієнт страхового стажу 0,27750) та заробітну плату за період з 01.01.2003 по 30.04.2020 (коефіцієнт заробітної плати 0,46482), про що зазначено у листі-відповіді від 02.09.2020 за №2577-2450/Й-02/8-0900/20, а також підтверджується розрахунком стажу (а.с.13, 72). Втім, як зазначила позивач, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача періоди здійснення останньою підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002. Так, судом з`ясовано, що ОСОБА_1 в період з 02.09.1994 по 06.11.2002 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, та 02.09.1994 по 22.10.2002 перебувала на обліку у Долинській об`єднаній Державній податковій інспекції, що підтверджується довідкою Долинської міської ради від 25.11.2019, розпорядженням Долинської районної державної адміністрації в Івано-Франківській області від 06.11.2002 за №297 і довідкою від 22.10.2002 за №3876 про зняття з обліку платника податків, виданою Долинською об`єднаною Державною податковою інспекцією (а.с.10, 11, 21). Позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про зарахування до її трудового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002. Однак, відповідач листом від 02.09.2020 за №2577-2450/Й-02/8-0900/20 відмовив ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу роботи коментованого періоду, з посиланням на обставину неподання позивачем при зверненні за призначенням пенсії довідки Державної податкової служби із зазначенням у ній виду системи оподаткування при здійсненні підприємницької діяльності (а.с.13). Позивач вважаючи таку відмову протиправною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV ( далі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. При цьому п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з п .3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. До досягнення віку 60 років, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку; 58 років 6 місяців які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року. Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1). Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Відповідно до пп. 2 п. 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. З огляду на вказане до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК). Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Згідно ч. 1 ст. 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина 3 статті 20 Законом № 1058-IV). Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. Постановою правління ПФУ від 10.06.1994 за №5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. Розділу ІІІ визначено тарифи обов`язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу. Коментована Інструкція від 10.06.1994 за №5-5 втратила чинність на підставі постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів» від 06.09.1996 за №11-1. Відповідно до пункту 7.2. Розділу 7 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період. В подальшому, згідно підпункту 3.1.3. пункту 3.1. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за №4-6 встановлено ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3., та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України. Згідно пункту 3.3. Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за №16-6, ставка збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі

32. Виходячи із системного аналізу положень Інструкцій за №5-5, №11-1, №4-6 і №16-6, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності був наявний обов`язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України. Як зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення останньою підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002, слугувала обставина неподання позивачем при зверненні за призначенням пенсії довідки Державної податкової служби із зазначенням у ній виду системи оподаткування при здійсненні підприємницької діяльності. Разом з цим колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції, що й не заперечує позивача в частині задоволення позову щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до трудового і страхового стажу при призначенні пенсії з 07.04.2020 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1994 по 07.08.1994, з 09.11.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997 та зобов`язати відповідача здійснити з 07.04.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням до трудового і страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1994 по 07.08.1994, з 09.11.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997. Щодо вимог позивача в частині відмови в задоволенні позову, а саме щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача період здійснення нею підприємницької діяльності з 01.04.1995 по 31.05.1997, з 01.07.1997 по 31.07.1997, з 01.09.1997 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002 то колегія суддів також вважає висновки суду першої інстанції вірними з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в матеріалах справи відсутні документи, які однозначно підтверджували б вид системи оподаткування при здійсненні позивачем підприємницької діяльності у період з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002. Позивачем до позовної заяви надано копії листів Долинського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 03.12.2019 та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 17.06.2020, однак у вказаних відповідях не міститься відомостей про те, на якій системі оподаткування перебувала ОСОБА_1 з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002 (а.с.16, 22). Разом з цим, ухвалою суду від 19.02.2021 витребувано у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області довідку (письмову інформацію) про вид системи оподаткування, обраний фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в період здійснення нею підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002 (а.с.50). Однак, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області листом № 2366/5/09-19-24-02 від 05.03.2021 повідомило про неможливість надання коментованої довідки, у зв`язку з відсутністю інформації щодо системи оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002, та зазначило про можливість ОСОБА_1 звернутись за отриманням такої довідки до суб`єктів державної реєстрації: Міністерства юстиції України, який є розпорядником Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.59-60). В той же час, за доводами позивача, наведеними у позовній заяві, у спірний період вона здійснювала підприємницьку діяльність за спрощено системою оподаткування, підтвердженням чого, на переконання останньою, є платіжні повідомлення та квитанції про сплату прибуткового податку, тимчасовий патент платника фіксованого податку, довідка про зняття з обліку платників податків. При цьому, згідно письмового пояснення відповідача за № 0900-0803-7/990 від 10.03.2021 (за підписом начальника Управління), ОСОБА_1 у період з 23.03.1998 по 12.12.2001 та з 06.04.2003 по 17.08.2009 перебувала на обліку в органах пенсійного фонду, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. До Фонду позивачем як фізичною особою-підприємцем подано звіти за ІІ-ІІІ квартали 1998 року, за ІV квартал 2000 року і за І квартал 2003 року без нарахувань (а.с.104). Позивачем у справі жодних пояснень і доказів на спростування таких доводів відповідача не надано суду першої інстанції і не надано також до суду апеляційної інстанції. Більше того суд погоджується з висновками того, щодо критичної оцінки доводів позивача на платіжні повідомлення та квитанції про сплату прибуткового податку, тимчасовий патент платника фіксованого податку і довідку про зняття з обліку платників податків, як на докази здійснення позивачем підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, оскільки такі не є належними доказами щодо виду оподаткування. Так, відповідно до пункту 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» від 03.07.1998 за № 727/98 (далі - Указ № 727/98) суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до п. 2 Указу № 727/98 суб`єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: - до місцевого бюджету - 43 відсотки; - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; - на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Положення Указу № 727/98 в редакції до 28.06.1999 передбачали сплату єдиного податку до Пенсійного фонду України в розмірі 40 відсотків. Відтак, позивач здійснюючи підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування починаючи з 03.07.1998, відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 за № 727/98 із змінами та доповненнями, мала б сплачувати у Пенсійний фонд внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства 42% і 40% відповідно від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду. Як передбачено положеннями пункту 2.1 Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 1 січня 2004 року підтверджується саме спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків. Втім як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано суду ані спеціального торгового патенту, ані свідоцтва про сплату єдиного податку чи патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, ані довідки про сплату страхових внесків, для підтвердження права на зарахування до її страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002. Безпосередньо надаючи оцінку долучених позивачем платіжних повідомлень та квитанцій про сплату суд виходить із того, що копії таких документів, наявних у матеріалах справи на аркушах 18, 19 і 20 на суми «362000», «1404000», «200000» стосуються оплати «акцизу», «прибуткового податку з громадян» і «податку з продажу імпортних товарів». Такі платіжні повідомлення та квитанції про сплату прибуткового податку відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 за №13-92 «Про прибутковий податок громадян» не є доказом сплати позивачем страхових внесків у період з 1994 по 1997 роки. Разом з цим, відповідач у своїх поясненнях не надав будь-якого спростування чи належних доказів в частині неможливості зарахування платежів в сумах «400000», «100», «80», здійснених ОСОБА_1 згідно корінці від квитанцій від «26.05.1995», «26.06.1997» і «26.08.1997» відповідно (а.с. 17, 20, 75). Такі копії документів подані ОСОБА_1 як до Головного управління ПФУ області так і в суд з адміністративним позовом. Відповідач у відзиві на позов і власних письмових поясненнях не спростував не зарахування таких коштів до Пенсійного фонду України. В квитанції від 16.05.1995, окрім суми («400000»), визначено отримувача платежу «Пенсійний фонд» і відповідні періоди «за ІІІ-ІV квартал 1994 року» і «за І квартал 1995 року». На переконання суду, за відсутності заперечень відповідача, оплату таких коштів можна трактувати як внески до Пенсійного фонду України. Втім у решта двох квитанціях, крім дати оплати, суми («80», «100») і отримувача, не внесено інших даних, що позбавляє суд фактичної можливості чітко визначити періоду, за який здійснено внесення коштів до Пенсійного фонду України. Незважаючи на те, що позивач не надала докази подання відповідної звітності до Пенсійного фонду України про нарахування і сплату таких внесків із їх відображенням у обліку відповідача, встановлені обставини вказують на необхідність зарахування до трудового і страхового стажу позивача періоду з 01.07.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.03.1995, з 01.06.1997 по 30.06.1997 і з 01.08.1997 по 31.08.1997. Попри вказане наявний в матеріалах справи оригінал тимчасового патенту серії ДОЛ № 000095, виданий ОСОБА_1 . Долинською об`єднаною державною податковою інспекцією 15.04.1998 на період з 01.04.1998 по 30.04.1998 та продовжений на період з 01.05.1998 по 31.05.1998 і з 01.04.1998 по 30.06.1998 (а.с.12), є належним документом для зарахування до страхового стажу періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.06.1998 по 30.06.1998. Такий період підприємницької діяльності врахований відповідачем до страхового стажу позивача, свідченням чого є наявний в матеріалах справи розрахунок трудового стажу (а.с.72). Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази сплати позивачем страхових внесків в період з 09.11.1994 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002, та які б підтвердили право позивача на зарахування до її страхового стажу спірного періоду здійснення нею підприємницької діяльності. Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, як уже зазначалось судом, є наявність доказів сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України або наявність спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо. Тобто, лише довідка від 25.11.2019 за №326, видана Долинською міською радою про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця припинення останньою підприємницької діяльності, не може бути врахована судом для підтвердження страхового стажу в оскаржуваний період, оскільки вказаний документ не свідчить про відрахування страхових внесків із її заробітної плати до Пенсійного фонду України. З аналогічних підстав суд першої інстанції правильно критично оцінив аргументи ОСОБА_2 про те, що доказом оплати необхідних внесків до Пенсійного фонду України є факт припинення 06.11.2020 підприємницької діяльності, свідченням чого є як довідка Долинської міської ради № 326 від 25.11.2019 та і довідка Долинської об`єднаної державної податкової інспекції №3876 від 22.10.2020 (а.с.10. 21). Ні одна із цих довідок не засвідчує внесення необхідних платежів до Пенсійного фонду України, а довідка з територіального органу державної податкової інспекції лише засвідчує відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), але аж ніяк не внесків до Фонду. Більше того, можливість проведення структурним підрозділом відповідача у 2002 році перевірки перед припиненням позивачем підприємницької діяльності може лише свідчити про відсутність заборгованості до Фонду (якщо така перевірка взагалі мала місце). Втім, остання не доводить факт внесення за спірний період 01.04.1995 по 31.05.1997, з 01.07.1997 по 31.07.1997, з 01.09.1997 по 31.03.1998 та з 01.07.1998 по 06.11.2002 коштів до Пенсійного фонду України, оскільки як встановлено вище позивач в окремий період, за доводами відповідача, була на загальній системі оподаткуванні і подавала до Фонду звіти без нарахувань. За всією логікою подій юридичний зміст таких звітів вказував на неотримання позивачем доходу від здійснення своєї діяльності, що стало наслідком подання звітів «із нульовими» показниками. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 300/223/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко Р. М. Шавель