Постанова 4812 № 484/1409/21

08.09.21 22-ц/812/1514/21 Єдиний унікальний номер судової справи: № 484/1409/21 Номер провадження № 22-ц/812/1514/21 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Кустос» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Маржиної Т.В. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Кустос» про визнання договору оренди припиненим, в с т а н о в и л а: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Кустос» (надалі - ПП «Кустос») про визнання договору оренди припиненим. Позов мотивовано тим, що 01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ПП «Кустос» було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Тарасівській сільській раді 25 грудня 2010 року за реєстровим номером 041048300341. За умовами договору ОСОБА_2 передала в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,0547 га кадастровий номер 4825487600:03:000:0058, яка розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області строком на 10 років. Після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 липня 2018 року позивачка є власницею зазначеної вище земельної ділянки. У зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку в порядку спадкування 18 вересня 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 01 грудня 2010 року. Зміни до договору стосувались лише заміни орендодавця, а всі інші умови договору залишились без змін. 12 червня 2020 року вона повідомила орендаря про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди землі, яка закінчується 25 грудня 2020 року, або переукладення його на інших підставах, з проханням звільнити належну їй земельну ділянку. 22 січня 2021 року вона повторно звернулась із аналогічною вимогою до орендаря, однак відповіді не отримала. Крім того зазначає, що орендар до закінчення строку дії договору не повідомляв орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, жодних листів з проектом додаткової угоди на її адресу не направляв. Посилаючись на те, що орендні правовідносини згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 01 грудня 2010 року між сторонами припинилися з 25 грудня 2020 року, а відповідач безпідставно продовжує користуватися її земельною ділянкою, чим порушує її право власності, позивачка просила суд визнати договір оренди землі, укладений 01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ПП «Кустос», зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Тарасівській сільській раді 25 грудня 2010 року за реєстровим номером 041048300341 щодо земельної ділянки площею 6,0547 га, кадастровий номер 4825487600:03:000:0058 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району, Миколаївської області із змінами, внесеними на підставі Додаткової угоди від 18 березня 2018 року про внесення змін до Договору оренди землі, припиненим з 25 грудня 2020 року. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року позов задоволено. Визнано з 25 грудня 2020 року припиненим договір оренди землі від 01 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Кустос», який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Тарасівській сільській раді 25.12.2010 року за реєстровим номером 041048300341, щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,0547 га кадастровий номер 4825487600:03:000:0058, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, із змінами, внесеними на підставі додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 01 грудня 2010 року, укладеної 18 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Кустос». Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що строк на який укладено спірний договір оренди землі закінчився 25 грудня 2020 року, ПП «Кустос» після закінчення строку не повідомляв орендодавця про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі та не повідомляв письмово в установлений термін про бажання пролонгації договору на новий строк, а тому право позивачки підлягає судовому захисту шляхом визнання договору оренди землі припиненим. В апеляційній скарзі ПП «Кустос», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано що між сторонами було укладено новий договір оренди на нових умовах, оскільки державна реєстрація додаткової угоди відбулася 27 квітня 2018 року то саме з цієї дати вона набрала чинності і всі умови, у тому числі й щодо строку дії договору - 10 років, який повинен обраховуватися починаючи з 27 квітня 2018 року та спливає 27 квітня 2028 року. Крім того, зазначає, що обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову, оскільки не є ефективним способом захисту прав позивачки та не призведе до поновлення її прав про порушення яких нею було заявлено у позові, а саме щодо повернення їй земельної ділянки. Представник позивачки адвокат - Ремський Є.В. у своїй заяві надісланої на адресу апеляційного суду просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того просив розгляд справи проводити без участі позивачки та його як представника. Представник ПП «Кустос» у судове засідання не з`явився, про місце й час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності за законом від 03 липня 2018 року після смерті ОСОБА_2 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,0547 га кадастровий номер 4825487600:03:000:0058, яка розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.7). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності спадкоємець ОСОБА_1 зареєструвала право власності на зазначену вище земельну ділянку (а.с.8). Вказана земельна ділянка перебуває в оренді ПП «Кустос» на підставі договору оренди землі від 01 грудня 2010 року, укладеного за життя ОСОБА_2 та ПП «Кустос» строком на десять років з урахуванням ротації культур. Сторонами було визначено, що договір набуває чинності з моменту державної реєстрації та який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Тарасівській сільській раді 25 грудня 2010 року за реєстровим номером 041048300341, що підтверджуєтеся копією зазначеного договору, тобто 25.12.2010 року цей договір набув чинності (а.с.9-10). Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 25.12.2010 року вказана земельна ділянка була передана ПП «Кустос». З цього часу відповідач набув право оренди та використовує земельну ділянку за цільовим призначенням (а.с.11). Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Частиною першою статті 30 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У даній справі встановлено, що земельна ділянка на підставі договору від 01 грудня 2010 року була передана в оренду ПП «Кустос» строком на 10 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після його державної реєстрації (п.3.1. договору). Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Після смерті ОСОБА_2 у зв`язку із переходом до ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, між ОСОБА_1 та ПП «Кустос» 18 вересня 2018 року було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 01 грудня 2010 року. Зміни стосувались лише заміни орендодавця, а всі інші умови договору залишились без змін, що підтверджується додатковою угодою. Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено. По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частини друга та третя статті 33 Закону України «Про оренду землі». У червні 2020 року ОСОБА_1 направила листа до ПП «Кустос» про своє небажання продовжувати дію договору оренди землі або переукладати його на інших умовах та про попередження не засівати належну їй земельну ділянку після збору врожаю (а.с.15). У січні 2021 року позивачка повторно направила на адресу відповідача повідомлення про повернення земельної ділянки та небажання продовжувати договірні відносини з ПП «Кустос» (а.с.16). Однак, відповідач по закінченні строку дії договору оренди продовжує користуватися земельною ділянкою, ігноруючи неодноразові вимоги позивачки про звільнення землі, чим порушує її право власності. Отже суд встановивши, що до закінчення строку дії укладеного договору із ПП «Кустос» договору оренди землі ОСОБА_1 виявила свою волю не продовжувати строк його дії, а ПП «Кустос» не дотрималось процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору оренди землі припиненим. Доводи апеляційної скарги про те, що саме з дати державної реєстрації додаткової угоди - 27 квітня 2018 року повинен обраховуватися строк дії договору - 10 років та спливає 27 квітня 2028 року на увагу не заслуговують, оскільки зміни стосувались лише заміни орендодавця, а всі інші умови договору залишились без змін. Посилання в апеляційній скарзі на неефективний спосіб захисту обраний позивачкою також не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту. В пункті 7 частини другої статті 16 ЦК України визначено припинення правовідношення, як один із способів захисту цивільних прав. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Укладення між сторонами договору оренди землі стало підставою для виникнення між ними прав та обов`язків з приводу виконання умов вказаного договору. Слід зазначити, що у разі існування між сторонами, які перебувають між собою в певних правовідношеннях, спору про припинення зобов`язань за договором, такий спір може бути передано на вирішення суду, а вимога про визнання припиненими зобов`язань за договором по суті є вимогою про припинення правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 ЦК України способам захисту. Як встановлено, ПП «Кустос» не визнає та заперечує факт припинення договору оренди землі на підставі закону, а відтак ОСОБА_1 вправі звернутися до суду за захистом свого оспорюваного права. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Кустос» залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 13 вересня 2021 року.