Постанова 4818 № 619/4097/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Харків справа № 619/4097/24 провадження № 22-ц/818/403/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивач Дергачівська окружна прокуратура Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, відповідачка ОСОБА_1 , треті особи Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», Головне управління Держгеокадастру у Харківській області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року в складі судді Нечипоренка І.М. в с т а н о в и в: У червні 2024 року Дергачівська окружна прокуратура Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року визнано недійсним державний акт серії ЯЕ № 505857 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, виданий 2 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010969300309; визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку; витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області (кадастровий номер 6322083000:04:003:0160). Зазначив, що як вбачається з Поземельної книги, реєстрація указаної земельної ділянки не була скасована у Державному земельному кадастрі. На теперішній час спірна земельна ділянка обліковується у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, в інформації про власника містяться відомості про ОСОБА_1 . Вважав, що така ситуація фактично є перешкодою у володінні, розпорядженні та користуванні земельною ділянкою, яка фактично є землями лісогосподарського призначення, з боку належного розпорядника - Харківської обласної військової адміністрації та постійного користувача - ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція». Просив усунути перешкоди Харківській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності лісового фонду шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 2,00 га з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року у задоволенні позову Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А.Г., який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що до матеріалів позову прокурором долучено Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160, яка підтверджує факт того, що на теперішній час власником спірної земельної ділянки, відповідно до даних Державного земельного кадастру є саме ОСОБА_1 , тому саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з підстав звернення до неналежного відповідача суд першої інстанції не вказав, хто саме має відповідати за вказаними позовними вимогами. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є державним реєстратором будь-яких дій, які проводяться із земельними ділянками, тобто належним відповідачем у вказаній справі буде саме особа, за якою зареєстровано право власності. Зазначив, що на момент прийняття рішення Дергачівським районним судом Харківської області у справі № 2010/2-1576/11 від 19 лютого 2014 року, яким позовні вимоги заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА задоволено частково, у Законі України «Про державний кадастр» не містилося такої підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки, як рішення суду, саме тому такі позовні вимоги прокурором і не висувалися. 28 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що саме на підставі заяви ОСОБА_1 було проведено державну реєстрацію земельної ділянки із присвоєнням їй кадастрового номеру та відкриттям поземельної книги. Вказав, що на момент ухвалення рішення Дергачівським районним судом Харківської області від 19 лютого 2014 року у справі № 2010/2-1576/11, яким позовні вимоги заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА задоволено частково, у Закону Україні «Про державний кадастр» не містилося таких підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, як на підставі рішення суду. 29 листопада 2024 року від керівника Дергачівської окружної прокуратури Андрія Огороднікова надійшли до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, доводи яких є аналогічними доводам позовної заяви. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А.Г., який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації необхідно задовольнити, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі рішення суду про витребування спірної земельної ділянки, яке є підставою скасування реєстрації земельної ділянки, позивач так і не звернувся до державного кадастрового реєстратора. Враховуючи, що ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки, отже це унеможливлює пред`явлення до неї будь-яких вимог щодо питання скасування реєстрації прав на цю земельну ділянку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року у справі № 2010/2-1576/11 за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі державного комітету лісового господарства України, Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА до ОСОБА_1 , треті особи: відділ Держземагенства в Дергачівському районі Харківської області, Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним запису про реєстрацію державного акту, витребування майна із чужого незаконного володіння, позовні вимоги - задоволено частково, визнано недійсним державний акт серії ЯЕ № 505857 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, виданий 2 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010969300309; визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,00 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області; витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області (кадастровий номер 6322083000:04:003:0160); в іншій частині позову відмовлено (а.с.27-29). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 376503889 від 29 квітня 2024 року відомості про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160 відсутні (а.с.26). Як вбачається з Поземельної книги власником (користувачем) земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160, цільове призначення для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, площею 2,00 га, значиться ОСОБА_1 (а.с.30-45). Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку. Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», в редакції станом на час звернення до суду з даним позовом, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначено, що під ефективним захистом порушених інтересів держави слід розуміти захист, який здійснюється з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Тобто, при обранні способу захисту ключовим повинна виступати можливість відновлення порушених інтересів держави. Як вбачається з матеріалів справи рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року у справі № 2010/2-1576/11, зокрема, витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА земельну ділянку площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області (кадастровий номер 6322083000:04:003:0160). При цьому, спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної власності, а відноситься до земель лісового фонду державної форми власності, що підтверджується рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року у справі № 2010/2-1576/11. Разом з тим, як вбачається з Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160, вказана земельна ділянка не була скасована у Державному земельному кадастрі, а обліковується у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, в інформації про власника містяться відомості про ОСОБА_1 . Таким чином, у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160 зазначені відомості, що не відповідають дійсності. Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначене фактично є перешкодою у володінні, розпорядженні та користуванні відповідною земельною ділянкою, яка є землею лісогосподарського призначення, з боку належного розпорядника Харківської обласної військової адміністрації, у зв`язку з чим ефективно захистити право власника на земельну ділянку лісового фонду можливо лише шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. При цьому ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі, оскільки саме вона зареєстрована власником спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із задоволенням позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір за подачу позову в розмірі 3028,00 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн, а всього 6661,60 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації задовольнити. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2024 року скасувати. Позов Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки задовольнити. Усунути перешкоди Харківській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності лісового фонду шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 2,00 га з кадастровим номером 6322083000:04:003:0160 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 6661,60 грн за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року.