Постанова 4855 № 320/4221/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4221/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Кобаля М.І., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В : 05.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без розгляду. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції було помилково прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2020 по справі №500/2486/19, оскільки таку позицію було викладено після подання ними позовної заяви. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне. Так, приймаючи рішення про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201 було оскаржено позивачем до ГУ ДФС у Київській області, проте за результатами розгляду скарги податкові повідомлення-рішення від 30.09.2014 №0008352201 та №0008362201 залишені без змін, а скарга без задоволення. Рішення ГУ ДФС у Київській області про залишення без змін податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та №0008362201 позивачем отримано 13.02.2015, а з даним позовом до суду позивач звернувся лише 05.08.2019, що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду. При цьому, судом першої інстанції було враховано, що позивач вперше звернувся до Київського окружного адміністративного суду ще у 2015 році з позовною заявою про скасування ППР від 30.09.2014 №0008352201, №0008362201. Ухвалою від 22.11.2018 №810/1003/15 позовну заяву позивача залишено без розгляду з підстав повторного неприбуття до судового засідання. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 апеляційну скаргу товариства залишено без задоволення, а ухвалу КОАС від 22.11.2018 без змін. Позивач повторно звернувся з даним позовом до Київського окружного адміністративного суду та ухвалою суду від 09.08.2019 по справі №320/4221/19 позовну заяву залишено без руху, через її невідповідність вимогам КАС України та запропоновано позивачу протягом 10-ти днів з дня отримання копії ухвали подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду та доказів на підтвердження вказаних обставин. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку з ненаданням позивачем доказів, які б свідчили про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 скасовано та направлено справу на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 залишено позовну заяву без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 повернуто позовну заяву позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 скасовано та направлено справу на розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою від 25.06.2020 року відкрито провадження у справі №320/4221/19 за правилами загального позовного провадження. Однак, судом встановлено, що позивачем було здійснено адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень та рішенням ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги податкові повідомлення-рішення від 30.09.2014 №0008352201 та №0008362201 залишені без змін, а скарга без задоволення. Рішення ГУ ДФС у Київській області про залишення без змін податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та №0008362201 позивачем отримано 13.02.2015. Так, 13.02.2015 завершилася процедура адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, а тому адміністративний позов, з урахуванням положень пункту 56.19 статті 56 ПК України, до суду міг бути поданий у місячний строк з дня отримання платником податків рішення ДФС України про результати розгляду його скарги. Проте, позивачем даний адміністративний позов подано 05.08.2019, тобто з пропуском місячного строку. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201 - 05.08.2019. Податкові повідомлення-рішення від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201 було оскаржено позивачем до Державної фіскальної служби України, проте рішенням Державної фіскальної служби України спірні податкові повідомлення-рішення були залишені без змін. Вказане рішення Державної фіскальної служби України, що не заперечується позивачем, отримано ними 13.02.2015 року. Втім, із позовом до суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201 (щодо яких позовні вимоги залишено без розгляду) позивач звернувся 05.08.2019 року. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Строк звернення до адміністративного суду врегульований статтею 122 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 КАС України). Частиною 4 ст. 122 КАС України також передбачено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Разом з цим, наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, водночас, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами. Таким іншим спеціальним законом у сфері податкових відносин є Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає порядок та строки оскарження податкових повідомлень-рішень. Статтею 56 Податкового кодексу України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.2 ст. 56 ПК України надано платнику податків право оскаржити рішення контролюючого органу до контролюючого органу вищого рівня. Згідно з вимогами п. 56.18 ст. 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. У свою чергу, пунктом 56.19 ст. 56 ПК України передбачено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Таким чином, пунктом 56.18 ст. 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Колегія суддів зауважує, що тривалий час у судовій практиці було сформульовано висновок, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено (позиції Верховного Суду по справах № 640/46/19, № 813/4921/17, № 2540/2576/18). У той же час, в постанові від 26 листопада 2020 року по справі № 500/2486/19 Верховний Суд відступив від вказаного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, та сформулював нову правову позицію та зазначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Таким чином, з дня прийняття Верховним Судом рішення від 26 листопада 2020 року по справі №500/2486/19 змінився підхід до визначення строків звернення платника податків до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, та визначено, що у разі використання досудових заходів врегулювання спору, такий строк становить один місяць. З урахуванням того факту, що звертаючись до Київського окружного адміністративного суду 05.08.2019 року із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2014 №0008352201 та від 30.09.2014 №0008362201 (які було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, рішення Державної податкової служби України про залишення без змін оскаржуваних податкових повідомлень - рішень позивачем отримано 13.02.2015 року), позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність залишення даної позовної заяви без розгляду. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на той факт, що справа № 810/1003/15 з аналогічними позовними вимогами по суті адміністративними судами розглянута не була, а ч. 4 ст. 240 КАС України передбачає можливість повторного звернення особи до суду, позов якого залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку новий позов подано товариством по спливу більш ніж місячного строку після залишення позову без розгляду та цей факт не є, на переконання колегії суддів, поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Отже, звертаючись двічі із позовами до адміністративного суду позивач реалізовував своє право на захист, втім, це не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Також колегією суддів не приймається довід апелянта, що судом першої інстанції було помилково прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2020 по справі №500/2486/19, оскільки таку позицію було викладено після подання ними позовної заяви, оскільки суд зобов`язаний враховувати останні висновки Верховного Суду під час прийняття рішення, не ставлячи у залежність від дня подання позову. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" - залишити без задоволення, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 р.- без змін. Повний текст постанови виготовлено 09.09.2021 р. Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 р.- залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "СЛАВУТИЧ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова М.І. Кобаль А.Г. Степанюк