Постанова 4824 № 759/21096/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8875/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 вересня 2021 року м. Київ Унікальний номер 759/21096/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого 10 березня 2021 року в приміщенні суду під головуванням судді Шум Л.М., ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07.06.2002 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від цього шлюбу мають спільну повнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільна донька навчається на денній формі навчання в Київському національному університеті будівництва та архітектури. Вона самостійно утримує доньку, оплачує її навчання у університеті, проїзд до місця навчання, проживання, придбання одягу, харчування, підручників тощо. Відповідач відмовляється в добровільному порядку сплачувати аліменти. Враховуючи вищевикладене, просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму для прожиткового мінімуму для працездатної особи, щомісячно починаючи від дня звернення до суду і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення донькою 23 років. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства розглянув справу без оцінки наданих нею доказів, а саме не звернув уваги на те, що оплата за навчання дитини відповідачем здійснювалася в період, коли вони були ще в шлюбі. До того ж, дитина на момент оплати відповідачем коштів за навчання було неповнолітньою. У відзиві на апеляційну скаргі відповідач ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між сторонами 07.06.2002 року укладено шлюб (а.с. 30). У шлюбі з позивачкою в них народились діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 31). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається на денній формі навчання в Київському національному університеті будівництва та архітектури (а.с.5). Відповідно до наданих відповідачем доказів, навчання спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Київському національному університеті будівництва та архітектури здійснюється відповідачем (а.с.34, 35, 47, 48). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, а також те, що відповідачем до суду надані докази того, що саме він сплачує навчання спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Київському національному університеті будівництва та архітектури, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд повністю погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частинами 1,3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язкищодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Умовою стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, є недостатність забезпечення коштами як для навчання, так і для інших необхідних потреб (побутові потреби - харчування, одяг, користування транспортом, придбання навчальної літератури, посібників). Згідно ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення. Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 622/373/16-ц, в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15. Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору. З матеріалів справи вбачається, що станом на дату звернення із позовом, донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається на денній формі навчання у КНУБА, а тому факт потреби останньої у матеріальній допомозі є безумовним. Однак, оцінюючи докази, які містяться в матеріалах справи та надані відповідачем, що саме він оплачує навчання доньки у вищому навчальному закладі, вимоги позовної заяви, як і апеляційної скарги є безпідставними. В свою чергу, до позовної заяви позивачем не додано жодного доказу, який би поза розумним сумнівом свідчив про здійснення нею оплати навчання спільної з ОСОБА_2 доньки в КНУБА. Доводи апеляційної скарги, які стосуються порушення судом норм матеріального права не заслуговують на увагу і зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції, якими надано належну правову оцінку обставинам справи та доказам, наданим позивачем до позовної заяви. Що ж до доводів апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, то вони не впливають на правильність висновку суду та не можуть слугувати підставою для скасування по суті правильного судового рішення. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи позивача. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 10 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: