Постанова 4824 № 759/6175/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/6175/2021 Головуючий у І інстанції - Бабич Н.Д. апеляційне провадження №22-ц/824/3397/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - встановив: В березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 листопада 2020 року по вул. Туполєва, 9 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Форд», д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої було пошкоджено автомобіль марки «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року у вчинені зазначеної ДТП було визнано винним ОСОБА_1 . Згідно звіту N4/01-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 12 січня 2021 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 102468 грн., а вартість матеріального збитку з врахуванням зносу автомобіля становить 50595,33 грн. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів NЕР-110769526 від 01 травня 2020 року у ТОВ «Страхова група «Оберіг». Як стверджував позивач остання виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 45390,14 грн. розраховане як різниця матеріального збитку з вирахуванням суми франшизи 2500 грн. та включено в цю суму транспортні послуги в розмірі 1010,00 грн. за евакуацію автомобіля. Також позивач зазначив, що відповідач франшизу в розмір 2500,00 грн. йому відшкодував. Позивач вважає, що після виплати страхового відшкодування має право вимагати від відповідача сплати різниці між вартістю виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля і сумою страхового відшкодування, що становить за його підрахунком 70070,46 грн. З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу вимогу про виплату вищевказаної суми, яка залишена без задоволення. Також зазначив, що через протиправну поведінку відповідача йому були спричинені моральні страждання у зв`язку з пошкодженням його автомобіля, що потягло тривалу зміну усталеного способу і ритму життя. Розмір завданої моральної шкоди у грошовому виразі позивач оцінив у 10 000 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну та моральну шкоду в загальному розмірі 80070,46 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 18 листопада 2020 року 54577,86 грн., моральної шкоди - 3000,00 грн. та судових витрат, зокрема, витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 4300,00 грн., витрати за проведення експертного дослідження - 1900,00 грн та витрати пов`язані з розглядом справи в розмірі 47,60 грн, а всього на загальну суму 64 733,46 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що в матеріалах справи відсутні докази понесених фактичних витрат позивача на відновлення автомобіля. Позивач не оспорював ремонтну калькуляцію Страхової компанії, погодився з нею та отримав страхове відшкодування. Відповідно до підписаної позивачем заяви на виплату страхового відшкодування, позивач погодився, що сума страхового відшкодування є взаємно погодженою, сторони досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки та експертизи. Позивач не долучив до позовної заяви довідку поліції про конкретні пошкодження. Позивач не долучив до позовної заяви ремонтну калькуляцію Страхової компанії, згідно якої йому було виплачено страхове відшкодування і не подав до суду клопотання про його витребування. Акт огляду пошкодженого автомобіля проводився лише в присутності власника автомобіля. Огляд автомобіля та проведення авто товарознавчого дослідження (оцінки) проводився після 12 січня 2021 року, у той же час ДТП відбулася 18 листопада 2020 року, тобто через два місяці після ДТП. Первинний огляд автомобіля був здійснений спеціалістами Страхової компанії, відразу ж після ДТП, були зафіксовані пошкодження, на підставі яких Страхова компанія вирахувала збитки та здійснила виплату. Натомість, 12 січня 2021 року на замовлення позивача була вже складена ремонтна калькуляція №4/01-тз, згідно з якою: дійсна ринкова вартість автомобіля становить 152800,50 грн.; вартість відновлювального ремонту становить 102468 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 50595,33 грн. Вказане не виключає можливість, що автомобіль позивача, після його первинного огляду страховою компанією міг отримати додаткові пошкодження. Жодного документу, який підтверджував би виконання робіт, зазначених в ремонтній калькуляції не надано, а також доказів про їх оплату не долучено. Акт на виконання роботи №6378 від 26 жовтня 2020 року не підписаний позивачем та не містить доказів його виконання та оплати. Судом також було залишено поза увагою те, що сума у розмірі 45390,14 грн виплачена страховою компанією без врахування ПДВ та свідчить про те, що позивач не звертався до страхової компанії про відшкодування ПДВ з надання відповідних документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту. Залишено поза увагою судом і те, що страхова відповідальність відповідача була застрахована на 130000 грн. Просив, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що 18 листопада 2020 року по вул. Туполєва, 9 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки «Форд», д.н.з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої було пошкоджено автомобіль марки «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року у вчиненні зазначеної ДТП було визнано винним ОСОБА_1 . Згідно звіту N4/01-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу від 12 січня 2021 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 102468,00 грн, а вартість матеріального збитку становить 50595,33 грн. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Форд», д.н.з НОМЕР_1 була застрахована за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №110769526 від 01 травня 2020 року у ТОВ «СГ «Оберіг». Ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну - 100000 грн. франшиза - 2500 грн. Згідно зі страховим актом №24274/1 ТОВ «СГ «Оберіг» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 45390,14 грн. Дана обставина учасниками справи не оспорювалась. Судом також встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 45390,14 грн. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, та стягуючи з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 54577,86 грн., суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. При цьому, судом першої інстанції було враховано, що відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «СГ «Оберіг», яким було застраховано автомобіль «Форд», д.н.з НОМЕР_1 , регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким зокрема передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім того, Договором (полісом) обов`язкового страхування №110769526 передбачено франшизу в сумі 2500 грн. ОСОБА_2 страховиком було виплачено суму страхового відшкодування, яка є вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП з врахуванням його зносу, що викликано у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд першої інстанції врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач. Визначаючи суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28,29 зазначеного Закону передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року (справа№359/2309/17) вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Таким чином, оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року (справа №754/1114/15-ц), від 13 червня 2019 року (справа №587/1080/16-ц), від 17 жовтня 2019 року (справа №370/2787/18), від 30 жовтня 2019 року (справа №753/4696/16-ц), від 21 лютого 2020 року (справа №755/5374/18) та від 22 квітня 2020 року (справа №756/2632/17). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім цього, у відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до ст.ст.76,80,229 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Так, матеріалами справи підтверджується, що відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «СГ «Оберіг», яким було застраховано автомобіль «Форд», д.н.з. НОМЕР_1 регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким зокрема передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім того, Договором (полісом) обов`язкового страхування №110769526 передбачено франшизу в сумі 2500 грн. ОСОБА_2 страховиком було виплачено суму страхового відшкодування, яка є вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП з врахуванням його зносу, що викликано у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Згідно із ремонтною калькуляцією №4/01-ТЗ від 12 січня 2021 року, вартість відновлювального ремонту склала 102468,00 грн. а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) 50595,33 грн. Страховиком виплачено ОСОБА_2 45390,14 грн. Крім цього, відповідачем ОСОБА_1 , оплачено 2500,00 грн. франшизи позивачу ОСОБА_2 . Таким чином, розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 становить 54577,86 грн. із розрахунку 102468 грн - 45390,14 грн. - 2500,00 грн., який вірно застосовано судом першої інстанції з урахуванням вищенаведених встановлених обставин справи, та урахуванням норм матеріального права. Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд врахував те, що майно позивача було ушкоджено внаслідок ДТП, та те, що внаслідок ушкодження цього майна, він переніс певні душевні страждання, викликані дискомфортом у вигляді неможливості тривалий час використовувати свою власність за її прямим призначенням, клопотами по ремонту автомобіля, витрати часу на відновлення порушеного права. За змістом ст.ст.23,1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (із подальшими змінами), заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Згідно з п.5 цієї постанови Пленуму, згідно з загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди в сумі 3000 грн. та вважає, що саме такий розмір відшкодування компенсує тривалість та характер моральних страждань яких зазнав позивач. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову за обставин, зазначених вище. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Вірним є і висновок суду першої інстанції про розподіл судових витрат. Так, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовом сплачено 908,00 грн судового збору (виходячи з вимог ЗУ «Про судовий збір», відповідно до вимог якого, за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково в сумі 57577,86 (54577,86+3000,00) грн., понесені ним витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із ОСОБА_1 пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме за подання позову 908,00 грн. що є мінімальною ставкою судового збору (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 908,00 грн. у 2021 році). Крім цього, відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. В обґрунтування понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи в розмірі 4300,00 грн., позивачем було надано до суду Договір про надання правової допомоги за №1 від 05 січня 2021 року, акт наданих послуг від 22 березня 2021 року на суму 4300,00 грн., квитанцію від 23 березня 2020 року на суму 4300,00 грн. Згідно п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до п.п.1,2 ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами такої діяльності є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Таким чином, встановлено, що витрати відповідача на правничу допомогу у сумі 4300,00 грн. пов`язані з розглядом даної справи, доведені позивачем належним чином, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи та оплачені останнім. За таких фактичних обставин та за змістом вищенаведених норм процесуального закону суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про покладення на відповідача відшкодування витрат позивачу на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи. Таким чином, викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба