Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/20/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" вересня 2021 р. Справа №909/20/21 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді Кордюк Г.Т. суддів Кравчук Н.М. Мирутенка О.Л. Секретар судового засідання Матіїшин Х.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник", б/н від 02.07.2021 (вх.№01-05/2310/21 від 08.07.2021) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2021 (повний текст рішення складено 14.06.2021) у справі № 909/20/21 (суддя Стефанів Т.В.) за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник" про стягнення заборгованості в сумі 31570486 грн 30 коп., з яких: 30000000 грн 00 коп. - основного боргу, 278186 грн 30 коп. - 3 % річних, 1292300 грн 00 коп. - інфляційних втрат За участю представників від: позивача: Горболис О.А. адвокат; відповідача: не з`явився; ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2021 у справі №909/20/21 позов задоволено. Cтягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Мельник на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Люнер заборгованість в сумі 31 570 486,30 грн., з яких: 30 000 000,00 грн. - основного боргу, 278 186,30 грн. - 3 % річних, 1 292 300,00 грн. - інфляційних втрат та 473 557,29 грн. - судового збору. Додатковим рішенням Господарського суду Івано- Франківської області від 04.06.2021 у справі №909/20/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" про винесення додаткового рішення. Cтягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" 260 000 грн 00 к. витрат на правову допомогу. Не погодившись з вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 04.06.2021 у справі №909/20/21 скасувати, відмовити у задоволенні позову та у стягненні судових витрат. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що: відповідач у відзиві заявив клопотання про відмову у стягненні витрат на правову допомогу через відсутність доказів та неспівмірність заявлених позивачем витрат на правову допомогу із складністю справи, часом та зусиллями, як на підготовку позову, так і на його розгляд; висловлене у відзиві клопотання про відмову у стягненні витрат на правову допомогу не можна розцінювати як відсутність клопотання про зменшення таких витрат; докази щодо понесених витрат були подані після ухвалення основного рішення, а відповідач не був присутній під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення; оскільки дана справа є незначної складності заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є пропорційним, обгрунтованим та адекватним. Товариство з обмеженою відповідальністю "Люнер" у відзиві на апеляційну скаргу просить додаткове рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 04.06.2021 у справі №909/20/21 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач зазначає, що покликання апелянта про завищення розміру витрат на професійну правничу допомогу є необгрунтованим оскільки відповідач не надав суду жодних доказів неспівмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу, а обмежився лише загальними фразами. Автоматизованою системою документообігу суду справу №909/20/21 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник" на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2021 у справі № 909/20/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 06.09.2021. В судове засідання прибув представник позивача. Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив. Ухвала суду від 20.07.2021 була надіслана на зазначену в апеляційній скарзі та у ЄДРЮОФОПГО адресу скаржника ( м. Івано-Франківськ, вул. Г. Хоткевича, 65, корп.2, кв.38), однак повернулась до суду з зазначенням причин повернення адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Відповідно до ч.5 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях. Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України. Зважаючи на наведене та те, що явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача. Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив додаткове рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 04.06.2021 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, зазначає наступне: Пункт 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України визначає однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Люнер" зазначало, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу, які позивач очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 180 000 грн. 260 000 грн. В судовому засіданні 20.05.2021 до судових дебатів представником позивача заявлено про намір подати суду докази стосовно витрат на правову допомогу, у зв`язку з розглядом даної справи, що вбачається з відповідного протоколу судового засідання. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2021 у справі №909/20/21 позов задоволено. Cтягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Мельник на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Люнер заборгованість в сумі 31 570 486,30 грн., з яких: 30 000 000,00 грн. - основного боргу, 278 186,30 грн. - 3 % річних, 1 292 300,00 грн. - інфляційних втрат та 473 557,29 грн. - судового збору. У визначений ч.8 ст.129 ГПК України строк позивач подав суду заяву про ухвалення додаткового рішення, якою просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 260 000 грн. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу до вказаної заяви позивачем додано : - договір № 210104 від 04.01.2021 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ "Люнер" (клієнт) та Адвокатським бюро "Стеценко та партнери" (адвокатське бюро/виконавець), згідно умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання відповідно до умов договору надати клієнту юридичні послуги, що полягають у наданні правової допомоги по взаємовідносинах клієнта з ТОВ "БК "Мельник". Зміст, умови, вартість послуг адвокатське бюро та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське бюро завдань зазначаються сторонами у додаткових угодах по даному договору; - додаткову угоду № 1 від 04.01.2021 до договору № 210104 від 04.01.2021 про надання правової допомоги, якою сторони погодили, що вартість послуг встановлюється в такому порядку: - 160000 грн. без ПДВ за представництво інтересів клієнта у господарському суді першої інстанції та інша професійна правова допомога, пов`язана зі справою (включаючи підготовку, збір доказів тощо); вивчення матеріалів справи, розробка та обговорення стратегії стягнення, аналіз та збір доказової бази, підготовка та подача до суду позовної заяви, підписання позовної заяви, завірення усіх без виключення та обмежень документів та доказів поданих разом з позовною заявою тощо, надання рекомендацій щодо збору доказової бази, проведення переговорів з боржником, підготовка і подача до суду клопотань/пояснень/заяв/заяв по суті, участь в судових засіданнях, отримання рішень суду, надання інших послуг, необхідних для належного представництва інтересів клієнта; - 100000 грн. - гонорар успіху, у разі, коли за результатами розгляду справи в суді першої інстанції буде винесене рішення про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 2394-05-19-7-6 від 03.05.2019; - акт приймання-передачі від 21.05.2021 наданих послуг за договором № 210104 від 04.01.2021 про надання правової допомоги та додатковою угодою № 1 від 04.01.2021 на загальну суму 260 000 грн., підписаний зі сторони ТОВ "Люнер" та Адвокатського бюро "Стеценко та партнери"; - додаток № 1 від 21.05.2021 до акту приймання-передачі наданих послуг від 21.05.2021 детальний опис наданих позивачу послуг в процесі розгляду даної справи, підписаний зі сторони ТОВ "Люнер" та Адвокатського бюро "Стеценко та партнери"; - рахунок-фактуру № 210521 від 21.05.2021 на суму 260 000 грн.; - платіжне доручення № 847 від 25.05.2021 на суму 260 000 грн. Відтак, позивачем доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 260 000 грн. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою ( "гонорар успіху"), є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, що підлягають розподілу. Водночас, вирішення питання про відшкодування таких витрат має відбуватись в порядку, передбаченому наведеними вище статтями 126, 129 ГПК України. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).. Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі №902/347/18. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, однак у відзиві на позов просив відмовити у стягненні судових витрат, зазначаючи, що позивачем не подано суду договору про надання правової допомоги, інших доказів, розрахунку, а також доводів, які б свідчили про обґрунтування витрат. Крім того, відповідач вказав, що навіть якщо докази і рахунки будуть подані заявлений розмір витрат на правову допомогу настільки невеликої складності і обсягу, як за кількістю матеріалів, так і за кількістю часу, який можна затратити на підготовку до неї, завищений щонайменше на два порядки. Однак, як вже зазначалось вище, за змістом ч.8 ст. 129 ГПК України докази на підтвердження розміру судових витрат подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивачем до судових дебатів заявлено про намір подати суду докази стосовно витрат на правову допомогу та подано такі докази у визначений ч.8 ст. 129 ГПК України строк. Поданими позивачем доказами доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 260 000 грн. Водночас, відповідачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а лише зазначено про завищення розміру таких витрат щонайменше на два порядки без відповідного обгрунтування. Окрім того, відповідачем не доведено неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та наявності підстав для їх зменшення і у поданій апеляційній скарзі. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені. За змістом ч.4 ст. 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Відповідно до ч.3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на наведене та те, що апелянт не зазначає, що його не було повідомлено про дату, час і місце засідання суду по розгляду заяви позивача про винесення додаткового рішення, покликання апелянта на те, що він не був присутній під час розгляду такої заяви судом апеляційної інстанції до уваги не приймається. З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів вважає що додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2021 у справі №909/20/21 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, - Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.06.2021 у справі №909/20/21 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мельник" без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. 3.Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України. Головуючий суддя Кордюк Г.Т. Суддя Кравчук Н.М. Суддя Мирутенко О.Л.