LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801127/4610/21

від 09.09.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2021 року залишити без змін.

Справа № 127/4610/21 Провадження № 22-ц/801/1569/2021 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 рокуСправа № 127/4610/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2021 року, постановлене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 27.06.2013 рішенням суду розірвано. Від шлюбу вони мають повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка навчається у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету. Донька не працює, не може себе самостійно утримувати, а тому потребує батьківської допомоги. ОСОБА_2 зазначає, що самостійно складно матеріально утримувати повнолітню доньку ОСОБА_3 , оскільки на утриманні має ще неповнолітнього сина ОСОБА_4 та повнолітню доньку-інваліда ОСОБА_4 . При цьому відповідач може надавати допомогу. Хоча він офіційно не працює, однак має мінливий заробіток та інших утриманців немає. Відповідач ОСОБА_1 сплачує аліменти на користь позивача на спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, в розмірі 2052, 50 грн. Пославшись на викладені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на повнолітню доньку у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом та до закінчення навчання, але не більш, як до досягнення дитиною 23-річного віку. Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому заперечує щодо задоволення позову, вказує на відсутність об`єктивної можливості надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої доньки. Відповідач зазначає, що являється ФОП і його дохід складає 5000,00 грн. При цьому він сплачує аліменти на спільного з позивачкою неповнолітнього сина та проживає зі своєю матір`ю і братом, який є людиною з інвалідністю 2 групи, які перебувають на його утриманні. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на повнолітню доньку у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 22.02.2021 року на період навчання але не більше ніж до досягнення дочкою 23 років. Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги і які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі. В якості основних доводів зазначає, що так як донька навчається за рахунок коштів державного бюджету, тому у неї відсутні потреби у матеріальній допомозі, викликаною навчанням. Вказує, що отримує дохід 5000, 00 грн., із них сплачує аліменти на сина в розмірі 2052,50 грн, а тому немає реальної можливості надавати матеріальної допомоги доньці на навчання. Також, на його утриманні знаходиться мати похилого віку та брат-інвалід. Крім того, позивачем не доведено, що донька потребує матеріальної допомоги саме у зв`язку із навчанням та можливості відповідача надавати таку допомогу доньці. В свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_3 , 06.12.2002 є донькою позивача та відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 є студенткою ІІ курсу освітнього рівня «Бакалавр», денної форми навчання Інституту права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з 01.09.2019 і закінчує навчання 30.06.2013 (а.с. 10) та на даний час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 11). Основним видом діяльності ОСОБА_1 є роздрібна торгівлі з лотків на ринку. Судовим наказом № 127/15274/20 було стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на сина ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини доходу відповідача, щомісячно (а.с.41). Заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_1 станом на 16.04.2021 становить 1581,11 грн. (а.с. 42). ОСОБА_1 проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_5 , 1939 р.н. та братом ОСОБА_6 , 1959 р.н., який є людиною з інвалідністю 2 групи та з 1986 року визнаний недієздатною особою, опікуном якого є його матір (а.с.43-46). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що відповідач є здоровою, працездатного віку особою, є підприємцем, який вже сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/6 частки від доходу( заробітку), а повнолітня дитина в свою чергу потребує фінансової допомоги у витратах, пов`язаних з її навчанням, яку відповідач може надавати. Визначаючи такий розмір аліментів суд виходив також із принципів розумності та справедливості. З таким висновком погоджується апеляційна інстанція. Між позивачем та відповідачем виник спір з приводу стягнення аліментів, у зв`язку з навчанням повнолітньої доньки. Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріально допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При цьому СК України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Аналогічний висновок міститься у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Аналіз статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Статтею 201 СК України передбачено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 цього Кодексу. Отже, для вирішення питання щодо стягнення аліментів суд має з`ясувати три складові: чи повнолітня дитина продовжує навчання, чи потребує вона матеріальної допомоги та чи може надавати таку матеріальну допомогу один з батьків, який не приймає участі в утриманні дитини. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що повнолітня донька відповідача, яка є студенткою денної форми навчання, не працює, не отримує доходів, перебуває на матеріальному забезпеченні матері, при цьому несе певні витрати, які пов`язані з її навчанням, а тому стягнення аліментів з батька на її утримання є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які відповідач повинен сплачувати на користь своєї повнолітньої доньки, суд першої інстанції правильно виходив із потреб дитини, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. Крім того, судом першої інстанції було прийнято до уваги і те, що ОСОБА_1 сплачує аліменти на спільного із позивачем сина, однак не звільняє відповідача від обов`язку надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці, яка продовжує навчання, задля забезпечення її розвитку. В супереч ст.81 ЦПК України відповідач не довів, що він знаходиться в тяжкому матеріальному становищі і не може надавати таку допомогу своїй доньці. Належних доказів на підтвердження факту перебування на його утриманні матері та брата-інваліда, відповідач не надав. Заперечуючи позов, відповідач надав копії медичних обстежень, однак дані обстеження не свідчить про те, що особа не може працювати та надавати матеріальну допомогу своїй дитині. Відтак, суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, встановив баланс між обов`язком відповідача по сплаті аліментів та правом повнолітньої дитини на отримання матеріальної допомоги на період навчання. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно і всебічно дослідив матеріали та обставини справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, які в цілому є ідентичними відзиву на позовну заяву, висновків суду не спростовують, а тому апеляційною інстанцією до уваги не приймаються. Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Т.Б. Сало

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»