Постанова 4813 № 494/1089/19

Номер провадження: 22-ц/813/8193/21 Номер справи місцевого суду: 494/1089/19 Головуючий у першій інстанції Лебединський С. Й. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року, постановленого під головуванням судді Лебединського С.Й., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, - в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання в розмірі 1 000 грн. щомісячно до закінчення ним навчання, а саме до 11 березня 2021 року. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що їх повнолітній син навчається на першому курсі денного відділення Березівського вищого професійного училища Одеського національного політехнічного університету на контрактній формі навчання. Строк навчання з 01 вересня 2019 р. по 11 березня 2021 р. У зв`язку з навчанням син не має можливості працювати та потребує матеріальної допомоги. Також посилалася на те, що він хворіє, регулярно проходить обстеження і курси лікування через захворювання на вегето-судинну дистонію. Крім наведеного позивачка зазначала, що відповідач працює та має на праві власності земельні ділянки від яких отримує дохід. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання в розмірі 700 грн., щомісячно з 24 вересня 2019 року і до закінчення ОСОБА_4 навчання, тобто до 11 лютого 2021 року. Допущене негайне виконання рішення суду за один місяць. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував неспроможність відповідача надавати матеріальну допомогу на час навчання сина, а також, що рішення суду постановлено з порушенням норм закону, оскільки на момент його винесення повнолітній ОСОБА_4 вже не навчався. Відзиву до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з 01 листопада 1997 року по 20 серпня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Березівського районного суду від 05 березня 2017 р. по справі №494/1282/17 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання, в розмірі 880 гривень, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2017 року та до закінчення навчання, а саме до 17 квітня 2019 року. Відповідно до довідки від 03 вересня 2019 р. №2282 наданої виконкомом Березівської міської ради вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована і мешкає в АДРЕСА_1 , з нею також проживають син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З висновку районної лікарської консультативної комісії №505 від 05 вересня 2019 року вбачається що ОСОБА_4 , 1999 року народження, мешканцю АДРЕСА_1 , встановлено діагноз вегето-судина дистонія, сколіоз І ступеню. Згідно довідки №765 від 19 вересня 2019 р. виданої директором Березівського ВПУ ОНПУ ОСОБА_4 навчається у Березівському вищому професійному училищі Одеського національного політехнічного університету в НВГ №200 за професією кухар, денної форми навчання. Період навчання з 01 вересня 2019 року по 11 березня 2021 року. 03 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_6 , який був зареєстрований Березівським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №

116. Після укладення шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_7 . Свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 . Також ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, яке зареєстровано Березівським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №123. ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народився син ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження, яке зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис 212 свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 . Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 має земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 12,1935 га, яка розташована на території Демидівської сільської ради Березівського району Одеської області, кадастровий №5121281600:01:002:0456. Ділянка належить відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності №2032963 від 17 квітня 2018 року. Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини, яка продовжує навчання. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке. Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Відповідно до ч. 1 ст. 198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Частиною 1 статті 199 СК України встановлено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Положеннями ст. 200 СК України встановлено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. У п. 20 постанови Пленуму від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Верховний Суд України роз`яснив, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син позивача та відповідача продовжує навчання, не має інших доходів, має захворювання, в наслідок якого перебуває на диспансерному обліку. ОСОБА_2 є працездатною особою, який працює на будівельних роботах, має на праві власності земельну ділянку від використання якої отримує дохід. При цьому судом було враховано, що у ОСОБА_2 на утриманні є двоє малолітніх дітей. На підставі вищевикладеного, суд на законних підставах задовольнив позов та стягнув з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання в розмірі 700 грн., щомісячно з 24 вересня 2019 року до 11 лютого 2021 року. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував неспроможність відповідача надавати матеріальну допомогу на час навчання сина, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом при прийнятті рішення у відповідності до вимог закону була встановлена спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання. Доводи про те, що рішення суду постановлено з порушенням норм закону, оскільки на момент його винесення повнолітній ОСОБА_4 вже не навчався, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом ще 24 вересня 2019 року, за результатами розгляду якого постановлено заочне рішення 17 грудня 2019 року, яке за заявою відповідача було переглянуто та ухвалою суду від 10 березня 2020 року скасоване з призначенням справи до розгляду, тому висновки суду про стягнення з відповідача аліментів саме з 24 вересня 2019 року, з дати звернення до суду з позовом до кінцевої дати закінчення навчання відповідають вимогам закону, встановленим у відповідності до матеріалів справи обставинам та наданим доказам. Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт. За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 29 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 30 червня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра