Постанова 4854 № 400/2509/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2509/21 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЛАКМА» про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: 15.04.2021 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом та просило стягнути заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЛАКМА» в сумі 28131,18 грн. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, постановленою в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Миколаєві позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без розгляду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Лакма". Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що звіт за формою №10-ПОІ за 2019 рік відповідач подав лише 24.02.2021 р., тому саме з даного звіту позивач розрахував суму адміністративно-госпдарських санкцій та пені. Таким чином, апелянт зазначає, що саме з цієї дати виникли підстави для звернення до суду цим позовом про стягнення адміністративно-госпдарських санкцій та пені за невиконання нормативу для працевлаштування осіб інвалідністю за 2019 рік. Також. апелянт не погоджується з висновком суду в частині стягнення витрат на професійну допомогу, оскільки відповідачем не доведено факту вчинення позивачем необґрунтованих дій, що передбачено ст.139 КАС України. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду про залишення позову без розгляду. Просить у задоволенні апеляційно скарги відмовити. Також, просить стягнути витрати на правничу допомогуу розмірі 2400 грн. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно ч. 9, 10 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі Закон № 875) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70, передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Відповідач не подав звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік до 1 березня 2020 року. У зв`язку з викладеним, позивач 06.03.2020 р. і 03.06.2020 р. надсилав на адресу відповідача листи про необхідність подачі звіту за 2019 рік (а. с. 11-12). Відповідач зазначених листів не отримував, а позивач доказів їх отримання відповідачем суду не надав. Звіт за формою № 10-ПОІ за 2019 рік відповідач подав лише 24.02.2021 р. (а. с. 10). Саме з даного звіту позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій та пені. Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду у зв`язку з чим позовну заяву залишив без розгляду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Положеннями частини 4 статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України, частини четвертої статті 5 КАС України. Крім того, пунктами 6, 7 частини п`ятої статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків. Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення з позовом до суду, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі щодо своєчасного пред`явлення позову для чого особа, зацікавлена у її поданні, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Тобто, для суб`єкта владних повноважень строк звернення обчислюється не з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а саме з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на звернення з відповідним позовом. Отже, саме день виникнення підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені має бути встановлений судом для висновку про дотримання чи порушення строку звернення. Так, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону № 875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач мав сплатити адміністративно-господарські санкції за 2019 рік до 15 квітня 2020 року. Таким чином, з 16.04.2020 р. у позивача виникла підстава для звернення до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій за рішенням суду. Строк звернення до суду сплив 16.07.2020 р., а позов до суду подано 15.04.2021 р. Про поважність підстав пропуску строку звернення до суду позивач у позові не зазначив, поновити строк не просив, відповіді на відзив зі своїми аргументами проти доводів відповідача не подавав. Суд вважає хибною позицію апелянта викладеною в апеляційній скарзі, що підстава для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені виникла лише з дати подання відповідачем звіту за формою № 10-ПОІ за 2019 рік, оскільки за неподання такого звіту передбачено інший вид юридичною відповідальності для керівника товариства. Натомість невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю тягне за собою нарахування адміністративно-господарських санкцій на товариство, строк сплати яких чітко встановлений ч. 4 ст. 20 Закону №

875. Навіть у випадку неподання роботодавцем звіту за формою № 10-ПОІ позивач має можливість встановити дотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом обміну інформацією з Пенсійним фондом України або органами Держпраці, як слушно зазначив відповідач. Таким чином, судом першої інстанції після відкриття провадження у справі було виявлено факт пропуску позивачем строку звернення до суду, про поновлення пропущеного строку звернення позивач не заявляв. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги та зазначає, що річний звіт щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2019 рік повинен був надати позивачу не пізніше 01.03.2020 р. та розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів до до 15.04.2020 року. З огляду на виладене судова колегія вважає, що саме після вказаної дати у позивача виникли підстави для стягнення з відповідача несплачених санкцій. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 р. у спарві №809/1931/16. Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків, встановлених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанцї в частині стягнення витрат на професійну допомогу на користь відповідача, а також зазначає, що не підлягає задоволенню апеляційна скарга в частині стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на наступне. Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Порядок розподілу судових витрат у разі залишення позовної заяви без розгляду встановлений нормами частин п`ятої та десятої статті 139 КАС України. Цими нормами визначено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи. Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що необхідною умовою для застосування положень частини десятої статті 139 КАС України у разі залишення позову без розгляду у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження тощо. При цьому заявник у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06.11.2020 року у справі №160/8707/19. У даній справі, що розглядається, відповідач не довів вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні статті 139 КАС України. При цьому, саме по собі пред`явлення позову до суду, який залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, не можуть бути достатнім свідченням необґрунтованості дій позивача. Таким чином, підстави для задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відсутні, а тому ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню. З аналогічних підстав не підлягає задоволенню заява відповідача викладена у відзиві на апеляційну скаргу щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, однак в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з урахуванням вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 121-123, 139, 240, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Лакма" скасувати та у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Лакма" про стягнення витрати на професійну правничу допомогу відмовити. В іншій частині ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець