Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1684/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1684/25 пров. № А/857/20290/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Глазька С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Кушнірука Анатолія Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2025р. в адміністративній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (суддя суду І інстанції: Шепелюк В.Л., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15.04.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 18.02.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця /ФОП/ ОСОБА_1 на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році в розмірі 18759 грн. 04 коп. та пеню за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 637 грн. 50 коп., а всього 19396 грн. 54 коп. (а.с.1-3). Також 18.02.2025р. позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подав до суду клопотання про поновлення строку позовної заяви (а.с.14 і на звороті). Згідно ухвали суду від 24.02.2025р. поновлено Волинському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю строк звернення до суду з цим позовом. Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.16 і на звороті). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2025р. заявлений позов задоволено; стягнуто з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції в сумі 18759 грн. 04 коп. та пеню в сумі 637 грн. 50 коп., а всього: 19396 грн. 54 коп. (а.с.23-25). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Кушнірук А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити або залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду (а.с.37-44). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 06.06.2023р. ОСОБА_1 не являється суб`єктом господарювання, відповідно не могла бути відповідачем у справі як фізична особа-підприємець. Також враховуючи припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності 06.06.2023р. середньооблікова кількість працівників за 12 календарних місяців 2023 року не може становити 10 осіб, відповідно обов`язку забезпечувати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю немає. Зокрема, якщо припустити, що до 06.06.2023р. середньооблікова кількість працевлаштованих працівників становила 10 осіб, то ця кількість визначена виключно за 5 місяців 2023 року, в той час як середньооблікова кількість працівників, згідно позовної заяви обраховується за 12 місяців відповідного року, з огляду на зазначене середньорічна кількість працівників повинна становити 5 осіб. Окрім цього, відповідач стверджує, що перебіг тримісячного строку звернення позивача до суду з цим позовом необхідно обраховувати з 16.04.2024р., оскільки саме з 16 квітня відповідного року в контролюючого органу виникає право на стягнення в судовому порядку самостійно несплачених підприємством санкцій. Однак, позовну заяву подано до суду 18.02.2025р., тобто із значним пропуском строку звернення до суду. Позивач не подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Відтак правових підстав для поновлення строку та відкриття провадження не було. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.67-72). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 11.09.2022р. зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.15). Згідно витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, середньооблікова кількість штатних працівників ФОП ОСОБА_1 у 2023 році складала 9 працівників; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 0 (а.с.8). Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ФОП ОСОБА_1 становить 1 (одна) особа (а.с.6). Середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача складає 37518 грн. 08 коп. Таким чином, за одне робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 18759 грн. 04 коп. Територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 18759 грн. 04 коп., виходячи з розрахунку розміру середньорічної заробітної плати (37518 грн. 08 коп.), та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 637 грн. 50 коп. (а.с.5). Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано відповідачу в електронному вигляді (а.с.7). Зазначений розрахунок є підтвердженням суми адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік. Відповідачем у добровільному порядку вищевказані санкції не сплачені. Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що в разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємства, установи, організації, фізичних особи, які використовують найману працю, зобов`язані сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. При цьому звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування. Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році. Відтак, відповідач не вжив належних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, про що судом не здобуто, а учасниками справи не подано до суду доказів. Таким чином, позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та нарахованої пені. Наведені висновки суду першої інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах справи і відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке. Із змісту заявленого позову слідує, що спірним питанням в межах розглядуваної справи є правомірність стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю упродовж звітного 2023 року. При цьому відповідач стверджує, що з 06.06.2023р. ОСОБА_1 не являється суб`єктом господарювання, відповідно не могла бути відповідачем у справі як фізична особа-підприємець. Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України, чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Згідно вимог цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин): ст.19 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті. Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю. Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України. ст.20 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022р. «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання»; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю. Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у визначеному порядку. Під час судового розгляду апеляційним судом встановлено, що відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування. Згідно п.1.4 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затв. наказом Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022р., форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Відповідно до п.1.5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затв. наказом Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022р., форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи). Роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії) (п.1.6 розділу І Порядку). Актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (п.1.7 розділу І Порядку). Пунктом 1.8 згаданого Порядку передбачено, що роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості. Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019р. у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020р. у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023р. у справі № 120/4975/22. Як встановлено під час судового розгляду, у 2023 році відповідач не подавав звіти форми 3-ПН з вакансіями для осіб з інвалідністю. За таких умов апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач не виконав обов`язок щодо виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2023 році та не повідомив центр зайнятості про виникнення вакансій. З урахуванням того, що позивач надав достовірні докази того, що відповідач не виконав вимоги Закону України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування особи з інвалідністю; доказів того, що відповідач не створив робоче місця для осіб з інвалідністю, не надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, тому апеляційний суд вважає, що причини непрацевлаштування особи з інвалідністю залежали від самого роботодавця, тому в його діях є наявний склад правопорушення і на нього повинна бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Звідси, відповідачем в 2023 році не було вжито необхідних та залежних від нього передбачених законодавством заходів для працевлаштування особи з інвалідністю. Також Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачено будь-яких вимог чи обмежень до вакансій, які повинен створювати роботодавець для працевлаштування осіб з інвалідністю. Таким чином, суб`єкт господарювання зобов`язаний створювати робочі місця та звітувати про це, однак створення окремих умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за висновками МСЕК для окремих осіб з інвалідністю реалізовується за фактом звернення чи направлення таких осіб для працевлаштування. Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, під час судового розгляду виявлено визначені обставини, за яких виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому застосування таких санкцій до нього в розмірі 18759 грн. 04 коп. є законним, через що заявлений позов у цій частині підлягає до задоволення. З огляду на викладене, колегія суддів також убачає правові підстави для нарахування і стягнення з відповідача пені на суму 637 грн. 50 коп. Отже, в справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, оскільки, виходячи із встановлених обставин, останній не вжив всіх заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю. За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідач не виконав вимоги, покладені на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому застосування до нього санкцій є правомірним. У частині доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 з 06.06.2023р. не є підставою для анулювання або припинення її зобов`язань, оскільки правопорушення (непрацевлаштування осіб з інвалідністю або неподання звітності) було вчинене в період, коли ОСОБА_1 мала чинний статус ФОП (тобто до 06.06.2023р.). Отже, оскільки правопорушення у сфері господарювання (невиконання нормативу робочих місць відповідно до Закону України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні») було вчинено у період, коли відповідач мала діючий статус ФОП (до 06.06.2023р.), державна реєстрація припинення діяльності не звільняє її від обов`язку сплатити нараховані адміністративно-господарські санкції та пеню. Відтак, ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі, яка відповідає за своїми колишніми підприємницькими зобов`язаннями. Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Таким чином, із матеріалів справи та представлених доказів вбачається неправомірність дій відповідача, наявність його вини у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є складовими господарського правопорушення; ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є наявними правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При вирішенні питання щодо правомірності стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується наступним. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Таким чином, позивач, як суб`єкт владних повноважень, має звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог. Частиною четвертою Закону України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Враховуючи наведені положення чинного законодавства, датою, з якої розпочинається перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є день, який слідує за останнім днем строку, передбаченого для самостійної сплати підприємствами, установами, організаціями адміністративно-господарських санкцій, тобто 16 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону України № 875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2020р. у справі № 160/8707/19 (провадження № К/9901/3972/20) та від 08.08.2019р. у справі № 809/1931/16 (провадження № К/9901/15649/18). Тримісячний строк звернення позивача до суду з розглядуваним адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені щодо звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2023 рік розпочався 16.04.2024р. та закінчився 16.07.2024р. При цьому, позовну заяву подано до суду 18.07.2025р., тобто звернення до адміністративного суду відбулось з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України. 18.02.2025р. позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подав до суду клопотання про поновлення строку позовної заяви. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначив, що первинно звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені 09.07.2024р., тобто в межах строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, однак ухвалою суду від 24.07.2024р. в справі № 140/7111/24 позовну заяву повернуто позивачу без розгляду внаслідок несплати судового збору. У зв`язку з тим, що 12.02.2025р. відділенню Фонду було виділено додаткові кошти на сплату судового збору в сумі 199745 грн., що підтверджується випискою з рахунка за 12.02.2025р., позивач просив поновити строк звернення до суду з цим позовом. Згідно з частиною 1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Суд апеляційної інстанції зауважує, що первісний позов Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало до суду 09.07.2024р., тобто, в межах строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, однак ухвалою суду від 24.07.2024р. у справі № 140/7111/24 позовну заяву повернуто позивачу без розгляду внаслідок несплати судового збору. При цьому 12.02.2025р. відділенню Фонду було виділено додаткові кошти на сплату судового збору в сумі 199745 грн., що підтверджується випискою з рахунка за 12.02.2025р. Після чого позивач 18.02.2025р. звернувся до суду з розглядуваним позовом. Відтак, матеріалами справи підтверджується, що реалізація права на повторне звернення до суду цим позовом здійснена позивачем без суттєвих зволікань після виділення йому додаткових коштів на сплату судового збору. Отже, оформлення позовної заяви у відповідності до положень КАС України, дотримання строків при первинному зверненні до суду, сплата судового збору та бажання позивача реалізувати своє право на звернення до суду після постановлення ухвали про повернення первинної позовної заяви та виділення додаткових коштів на сплату судового збору у найкоротші строки є підставою для поновлення строку звернення. Відтак, судом першої інстанції враховано вказані обставини та обґрунтовано поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позов в ухвалі від 24.02.2025р. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Кушнірука Анатолія Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2025р. в адміністративній справі № 140/1684/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська С. М. Глазько Дата складання повного судового рішення: 26.06.2026р.