Постанова 4851 № 520/10669/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2021 р.Справа № 520/10669/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 22.03.21 року по справі № 520/10669/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач), в якому просила визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 07.07.2020 №78272-5806-2038. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 520/10669/2020 адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.07.2020 №78272-5806-2038. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь позивача у розмірі 1270,10 грн. Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року у справі №520/10669/2020 та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає на порушення судом першої інстанції ст. ст. 126, 287 Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161 XIV. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 має у власності нежитлове приміщення загальною площею 570,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір частки 1/1. Крім того, відповідач зазначає, що згідно з ІТС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку у Київському управлінні ГУ ДПС у Харківській області, як платник земельного податку з фізичних осіб з 01.01.2016 року за земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 . Так, відповідно до пп. 286.5 п. 286 ст. 286 Податкового кодексу України, позивачу нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік за земельну ділянку площею 0, 0798 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018 рік. Також, відповідач зазначає, що рішенням ХХУ сесії Харківської міської ради УІІ скликання від 27.02.2019 року № 1474/19 по м. Харкову визначена нова базова вартість 1 квадратного метру землі в розмірі 639,78 грн, яка діє з 01.01.2020 року. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 20.01.2020 №2020313400193 та перебуває на податковому обліку у Київській об`єднаній державній податковій інспекції міста Харкова ГУ ДПС у Харківській області. З 13.01.2020 року позивач перейшла на спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку - 5% група

3. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 16.09.2020 за позивачем значаться нежитлові приміщення загальною площею 570,8 кв.м, у нежитлових будівлях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Господарську діяльність позивач здійснює за адресою: АДРЕСА_2 . 07.07.2020 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №78272-5806-2038, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 127 010,40 грн. з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік (а.с. 31). Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням контролюючого органу, позивач звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності зі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Згідно з ч. ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Відповідно до положень ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр», на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі. Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру. Положеннями ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У відповідності до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пп.16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до пп. 271.1 та 272.2 ст. 272 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Тобто, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частинами 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України визначно, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. З огляду на викладене, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі. Для належної реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам, законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.06.2019 у справі № 820/5042/16. Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання. Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування. Згідно з п. п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Обов`язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання. Як встановлено матеріалами справи, підставою для визначення грошових зобов`язань за платежем - земельний податок з фізичних осіб слугувала саме наявність у власності позивача нежитлового приміщення, загальною площею 570, 8 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєтру прав прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 . Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що це суперечить приписам податкового законодавства, згідно якого обов`язок сплати цього податку виникає з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про внесення відомостей про земельну ділянку під буд. АДРЕСА_1 до державного земельного кадастру. Відповідачем доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачам на праві власності нерухоме майно, не надано, як і не надано доказів використання цих даних при визначені розміру податку. Доводи апеляційної скарги відповідача, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване в автоматичному режимі АІС «Податковий блок», не свідчать про нарахування податку у спосіб, встановлений законодавством. Колегія суддів зазначає, що вказана інформація не є належним джерелом даних про земельну ділянку, оскільки така не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», не розкриває та не дає змогу перевірити правомірність здійсненого обрахунку земельного податку. Наведений в апеляційній скарзі розрахунок грошової оцінки земельної ділянки та земельного податку за неї, колегія суддів вважає таким, що не спростовує висновків суду, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обґрунтованості наведеного розрахунку земельного податку та, як наслідок правомірності, формування податкового повідомлення-рішення. Враховуючи викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 07.07.2020 року №78272-5806-2038, правильно скасовано судом першої інстанції, а позовні вимоги - задоволені. Решта тверджень та посилань апелянта колегією суддів не приймається до уваги, через їх необґрунтованість або непідтвердженість матеріалами справи. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 по справі № 520/10669/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 09.09.2021 року