Постанова 4851 № 520/13481/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 р.Справа № 520/13481/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Ніколаєва О.В.) від 29.04.2021 року (повний текст рішення складено 29.04.21 року) по справі № 520/13481/2020 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.05.2018 №7008869-1307-2030 на суму 15183,14 грн., від 11.04.2019 №1630488-5606-2030 на суму 54659,29 грн. та від 31.03.2020 №1105547-5606-2030 на суму 63592,55 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими визначено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018-2020 роки є незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню в судовому порядку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.05.2018 №7008869-1307-2030, від 11.04.2019 №1630488-5606-2030, від 31.03.2020 №1105547-5606-2030. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь позивача у розмірі 1334,34 грн. Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про протиправність нарахування позивачу грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018-2020 роки у зв`язку з тим, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності. Зазначив, що оскільки земельна ділянка була надана позивачу для обслуговування житлових приміщень, протевикористовується позивачем не за цільовим призначенням, а саме, для обслуговування нежитлових приміщень в комерційних цілях, то висновки суду першої інстанції про наявність у позивача пільги для сплати податку є помилковими. Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 27.12.2019 (а.с. 17). Також позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25.07.1997 №2 480 017 0000 019736 та перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС у Харківській області, з 01.04.2013 перейшов на спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку 20% група 2, що підтверджується копією витягу з реєстру платників єдиного податку (а.с. 16). Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ХР №065831, позивач є власником земельної ділянки загальною площею 0,0635 га. із цільовим призначенням (використанням) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом за позивачем значяться наступні нежитлові приміщення загальною площею 825,9 кв.м, у нежитлових будівлях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ГУ ДПС у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення: - від 25.05.2018 №7008869-1307-2030, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 15183,14 грн. з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік (а.с. 8); - від 11.04.2019 №1630488-5606-2030, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 54659,29 грн. з земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік (а.с. 9); - від 31.03.2020 №1105547-5606-2030, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 63592,50 грн. з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік (а.с. 10). Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі ПК України). При цьому, суд визнав необґрунтованими твердження позивача щодо наявності у нього пільги по сплаті земельного податку для фізичних осіб, передбаченої статтею 281 ПК України, оскільки позивач хоч і є пенсіонером (за віком), проте земельну ділянку використовує саме для обслуговування нежитлових будівель (офісу-майстерні) під час ведення своєї господарської діяльності. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України). Відповідно п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 ПК України). Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно з п.286.5 ст.286 ПК Українинарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеномустаттею 58 цього Кодексу. При цьому, статтею 297 ПК України визначені особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку. Так, згідно п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачена податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовою для відсутності у особи обов`язку для сплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що платник єдиного податку (першої - третьої груп) використовує цю землю для провадження господарської діяльності. Натомість, згідно п. 1 ст. 96 Земельного Кодексу України, землекористувачі зобов`язані, серед іншого, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (п.п. 14.1.261 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Колегія судів зазначає, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ХР №065831, цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 18). При цьому, жодних доказів, які б підтверджували зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки позивачем надано не було та матеріали справи не містять. В зв`язку з чим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача обв`язку сплачувати земельний податок на підставі положень п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України. Посилання суду першої інстанції на те, що на земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, які використовуються позивачем, як платником податку другої групи у господарській діяльності, колегія суддів вважає такими, що не впливають на наявність у позивача відповідного обов`язку щодо сплати земельного податку, оскільки сама земельна ділянка має інше цільове призначення. Натомість, як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, він є пенсіонером (за віком), що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 27.12.2019. Колегія суддів зазначає, що статтею 281 ПК України передбачено пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб. Зокрема, від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком) (підпункт 281.1.3 пункт 281.1 статті 281 ПК України). Згідно п.281.2ст.281 ПК Українизвільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара. Колегія суддів звертає увагу, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ХР №065831, площа земельної ділянки із цільовим призначенням (використанням) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є позивач, складає 0,0635 га. Тобто, вказана земельна ділянка за видом використання та площею підпадає під вимоги, визначені п.281.2ст.281 ПК України, а позивач, як пенсіонер (за віком) - має пільгу по сплаті земельного податку. Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, враховуючи дату призначення позивачу пенсії, колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган неправомірно визначив позивачу суму земельного податку за 2020 рік, а тому податкове повідомлення-рішення від 31.03.2020 №1105547-5606-2030 на суму 63592,55 грн. є протиправним та підлягає скасуваннюу судовому порядку. В зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог є законним та скасуванню не підлягає. Натомість, оскільки у 2018 та 2019 роках позивач мав визначений законом обов`язок щодо сплати земельного податку, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи податкові повідомлення-рішення від 25.05.2018 р. № 7008869-1307-2030 та від 11.04.2019 р. № 1630488-5606-2030 відповідач діяв на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому, приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для їх скасування. На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаної частини позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року по справі №520/13481/2020 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.05.2018 р. № 7008869-1307-2030 та від 11.04.2019 р. № 1630488-5606-2030 і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 16.12.2021 року