Ухвала КЦС ВС № 949/1019/20

Ухвала 06 вересня 2021 року м. Київ справа № 949/1019/20 провадження № 61-14646cк21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року у складі судді: Отупор К. М., та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 рокуу складі суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, у якому просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами спільною сумісною власністю подружжя та провести його поділ, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. 28 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року та Блажна постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, у якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 вересня 2020 року справу № 949/1019/20 на підставі статті 19 ЦПК України визнано малозначною. ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що суд першої інстанції відніс справу до малозначних помилково, оскільки відповідно до вимог частини шостої статті 19 ЦПК України малозначною є справа, у якій ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак у даній справі предметом позову є визнання права сумісної власності та права на Ѕ житлового будинку, загальною площею 115,5 кв. м з надвірними будівлями. При цьому позивачем як ціну позову зазначено будівельну вартість спірного будинку станом на 1978 рік, що не відповідає його дійсній вартості, яка станом на момент пред`явлення позову становить понад 250 000,00 грн. Проте відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особою, яка подає касаційну скаргу, не обґрунтовано того, що справа належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Таким чином, посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції при відкритті провадження відніс справу до малозначних помилково є необґрунтованим. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Вказівка в резолютивній частині постанови Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалено у малозначній справі. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року). Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Таким чином, оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат Н. О. Антоненко М. М. Русинчук