Постанова Рівненський апеляційний суд № 949/1019/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 року м. Рівне Справа № 949/1019/20 Провадження № 22-ц/4815/716/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С. С., суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., секретар судового засідання Ковальчук Л. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Костевичем Тарасом Олеговичем на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року (ухвалене у складі судді Отупор К.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,- в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дубровицького районного суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 січня 1972 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Під час спільного проживання з відповідачем, Соломіївською сільською радою Дубровицького району Рівненської області, на його ім`я була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку у АДРЕСА_1 . Після отримання земельної ділянки та виготовлення будівельного паспорта на вказану земельну ділянку, вони розпочали будівництво житлового будинку та інших господарських будівель і споруд, яке завершилося у 1978 році. Після цього, вони разом зі своїми трьома дітьми, переїхали проживати до збудованого будинку. Найменша дочка ОСОБА_3 , проживаючи з ними в будинку, вийшла заміж за ОСОБА_4 та після одруження, вони подарували їй половину належного їм житлового будинку, що у АДРЕСА_1 . Так як на той час правовстановлюючих документів на будинок оформлено не було, вони звернулися до Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, якою 24 березня 2004 року на ім`я відповідача було видане рішення № 26, за яким йому було надано право на оформлення права власності на раніше збудоване ними будинковолодіння. З метою подальшої реєстрації права власності житлового будинку, господарських будівель і споруд, 26 березня 2004 року Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт, який був виданий на ім`я відповідача. Після цього, 30 березня 2004 року, виконавчим комітетом Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області на його ім`я було видане свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок, а 19 травня 2004 року КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на збудований ними житловий будинок, що у АДРЕСА_1 . 25 травня 2004 року, приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О.П., посвідчив договір дарування 1/2 частини належного їм будинку на їх найменшу дочку ОСОБА_5 , яка у подальшому стала повноправним власником подарованої їй половини житла. Згодом відносини між подружжям погіршилися та у 2008 році шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка була змушена проживати в іншому будинку, тоді як відповідач залишився проживати в їх спільному житловому будинку. Враховуючи те, що ОСОБА_2 бажає продати будинок, оскільки вважає, що лише він є його власником, просить суд визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами спільною сумісною власністю подружжя та провести його поділ, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати з оплати судового збору у розмірі 1261 гривня 20 копійок. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, а відтак визнання за позивачем права власності на Ѕ його частини. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд не звернув уваги, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки з моменту, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК України). Стверджує, що ідентичність попередніх судових справ із даною, свідчить про обізнаність позивача про можливе порушення її прав ще з 2008 року. Так, у справі № 2-446/08, де серед позивачів була ОСОБА_1 , однією із вимог була вимога про вселення у житло, що свідчить про те, що вона знала про можливе порушення її права власності на житло. Наголошує, що він ніколи (в т.ч. з 2008 року) не визнавав прав ОСОБА_1 на спірне майно, відтак, переривання строку давності не відбувалося. Відсутні були і підстави для зупинення перебігу строку давності. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та скасувати вжиті судом заходи забезпечення позову. У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 12 січня 1972 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, який 17 жовтня 2008 року було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу. Згідно витягу із рішення Дубровицької районної Ради депутатів трудящих від 27 червня 1978 року, ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 . Виконавчий комітет Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області прийняв рішення від 24 березня 2004 року № 26 "Про оформлення права приватної власності на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 ". 26 березня 2004 року Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації виготовило технічний паспорт на ім`я відповідача, що підтверджується копією вказаного документу. 30 березня 2004 року виконавчий комітет Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області видав на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 . 19 травня 2004 року КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєструвало за відповідачем право власності на збудований ними житловий будинок, за вищезазначеною адресою, що підтверджується копією витягу. 25 травня 2004 року приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О.П., посвідчив договір дарування 1/2 частини житлового будинку на ОСОБА_5 , що підтверджується копією договору. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2017 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех Олена Петрівна, ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями від 25 травня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех О.П. 25 травня 2004 року та зареєстрований в реєстрі № 1592. Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2017 року було скасоване, а у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Мелех Олена Петрівна, ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року, постанову апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2018 року було скасовано, а рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2017 року залишено в силі. Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд а дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до статті 61 Сімейного кодексу України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частина 2 статті 65 Сімейного кодексу України передбачає, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. У Статті 70 Сімейного кодексу України зазначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Згідно зі статтями 69-71 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України. Статтями 316 та 317 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтями 368, 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Згідно статті 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до пунктів 22, 23, 25, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 Цивільного кодексу України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 Сімейного кодексу України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 65 Сімейного кодексу України. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ його частини. Підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки вирішуючи питання перебігу позовної давності, суд має врахувати те, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Тобто, визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Разом з цим, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 було відомо про порушення свого права з 2008 року, про що стверджує відповідач. Його покликання на попередні судові справи не підтверджують цього факту, оскільки спір між сторонами у цих справах виник за різних обставин та підстав та не стосувався права власності позивача на спірний будинок, як об`єкта спільної сумісної власності подружжя. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін, відповідно до ст. 375 ЦПК України, є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Костевичем Тарасом Олеговичем залишити без задоволення, а рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 29 липня 2021 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.