Постанова 4811 № 459/3906/18

Справа № 459/3906/18 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І. Провадження № 22-ц/811/1143/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. з участю: представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: у грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_4 , з участю третьої особи: ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу удаваним. В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що в результаті приватизації квартири АДРЕСА_1 їм разом з ОСОБА_4 належало по 1/3 частки зазначеної квартири. Після одруження відповідача у жовтні 2010 року вирішили подарувати свої частки у квартирі відповідачу, однак формально оформили договір купівлі-продажу, а не дарування, оскільки відповідачу так було дешевше сплатити послуги нотаріуса та податки. Зазначають, що відповідач, ні його дружина не оплачували їм за продані 2/3 частки квартири, відтак відсутня ціна договору, що є істотною умовою договору купівлі-продажу. Насправді вони мали намір укласти договір дарування, що можуть підтвердити свідки, які були присутні при укладенні договору. Вказують, що договір купівлі-продажу був вчинений для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору дарування, оскільки у відповідача не було коштів, так як він працював сам, за зароблені кошти утримував сім`ю, і його заробітної плати вистачало лише для матеріального забезпечення сім`ї. З наведених підстав просять визнати договір купівлі-продажу 2/3 часток квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що був укладений 02.12.2011 року, та зареєстрований в реєстрі за № 2-2118 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 удаваним; визнати, що 02.12.2011 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування 2/3 частин квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянти вважають, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги їхні доводи про те, що відповідач та третя особа, перебуваючи в шлюбі, не мали коштів для купівлі квартири, а взяв до уваги пояснення третьої особи, що квартира була придбана частково за кошти, подаровані на весілля, а решта кошів сплачувалася частинами. Суд залишив поза увагою покази свідків про те, що позивачі мали намір подарувати на весілля відповідачу свої частки у квартирі та жодних коштів від ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не отримували та не мали отримувати. В матеріалах справи відсутні докази передачі їм коштів за 2/3 частки квартири, а третя особа не заперечує, що при підписанні договору не були сплачені усі кошти, як це передбачалося оспорюваним договором, а такі сплачувалися частинами. Вважають, що їх воля була спрямована саме на укладення договору дарування і між сторонами виникли права та обов`язки з договору дарування, а не ті, що випливають зі змісту оспорюваного договору. З наведених підстав просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджено належними та допустимими доказами, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, та що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу, крім того в договорі зазначено, що сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 717 ЦК України передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 215 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Отже, в цьому випадку завжди має місце укладення двох правочинів:1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести:1) факт укладення правочину, що на його думку, є удаваним; 2)спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені вчиненим правочином, тобто, відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Оскільки згідно з ч 1 ст. 202, ч .3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору купівлі-продажу, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. При укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі. Витягом про державну реєстрацію прав № 32663495 від 24.12.2011 року підтверджується, що відповідач, ОСОБА_4 , є власником 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2011 року №2-2118, Відповідно до оспорюваного позивачами договору купівлі - продажу 2/3 частин квартири, укладеного між позивачами, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та відповідачем, ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Стеців М.Р. 24.12.2011 року, зареєстровано в реєстрі за №2-2118, продавці зобов`язуються передати, а покупець прийняти у власність за 54481, 00 грн. 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . В оспорюваному договорі його сторони підтвердили, що підписуючи цей договір, вони дійшли згоди по всіх істотних умовах договору, в тому числі ціни договору, порядку розрахунків, тощо. Сторони в оспорюваному договорі купівлі-продажу також підтвердили, що договір, який укладається, відповідає дійсним намірам кожної зі сторін, заперечення щодо кожної з умов договору у його сторін відсутні. Кожна зі сторін однаково розуміє значення, умови договору та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін. Пунктом 2.2 договору купівлі продажу передбачено, що продаж зазначеної частини квартири вчиняється за ціною 54481.00 грн. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України). Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову, вірно виходив з того, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами оспорюваного правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. Тобто, позивачі не довели відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, оскільки зі змісту позовної заяви, з її обґрунтувань, з пояснень сторін, суд першої інстанції установив, що укладення договору купівлі-продажу, а не договору дарування, було зумовлене тим, щоб зменшити витрати на оплату послуг нотаріуса, однак такі твердження сторін є голослівними, не підтвердженими належними та допустимими доказами. Також позивачами не надано доказів того, що відповідач та третя особа, перебуваючи у шлюбі, не мали коштів для купівлі квартири, а третя особа у судовому засіданні заперечила зазначену обставину, пояснивши, що квартиру придбано частково за кошти, подаровані на весілля, а решту коштів сплачувалася частинами. Слід врахувати і ту обставину, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири був укладений 24.12.2011 року, а з позовом про визнання договору удаваним позивачі звернулися у грудні 2018 року, тобто, через сім років після його укладення. Сторонам договору безспірно було відомо, який договір ними підписувався, зміст цього договору, його умови, однак жодних претензій з приводу укладеного договору сторони договору не висловлювали. До тих пір, поки не виник спір між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з приводу поділу спільного майна подружжя. Враховуючи положення ч. 4 ст. 206 ЦПК України, колегія суддів погоджується з відмовою суду першої інстанції у прийнятті визнання відповідачем позову, враховуючи, що таке порушує права третьої особи, оскільки у судовому засіданні сторони визнали, що у провадженні суду перебуває спір щодо поділу вказаної квартири, як спільного майна подружжя. Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним та подальшого визнання, що між сторонами було укладено договір дарування, колегія суддів вважає обґрунтованими, мотивованими, на спростування таких висновків суду першої інстанції позивачі, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надали ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, належних та допустимих доказів. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 02.09.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.