Постанова 4811 № 439/19/14-ц/2

Справа № 439/19/14-ц/2 Головуючий у 1 інстанції: Петейчук Б.М. Провадження № 22-ц/811/207/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» Шубака М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 24 червня 2022 року,- ВСТАНОВИВ: у червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 21 січня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено кредитний договір за № 30, за умовами якого банк зобов`язується надати відповідачу кредит в розмірі 200 000 грн., а позичальник зобов`язався повернути кошти та сплатити проценти за користування кредитним коштами в розмірі, в строки та на умовах, визначених кредитним договором. Стверджує, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, в розмірі 200 000 грн., однак, відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, порушуючи істотні умови кредитного договору, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 02 квітня 2013 року становить 234 180, 81 грн. та складається із заборгованості за кредитом в розмірі 127 277, 72 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 106 903,09 грн. Вважає, що набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за № 30 від 21 січня 2008 року на підставі договору факторингу від 17 грудня 2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість в розмірі 234 180, 81 грн. Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 24 червня 2022 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором за № 30 від 21 січня 2008 року в розмірі 234 180,81 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви, що становить 2 341,80 грн. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що позивач не надав належних та допустимих доказів які б підтверджували наявність заборгованості, зокрема, первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та його часткового погашення, а також не надано детального розрахунку заборгованості, що не дозволяє встановити наявність заборгованості та визначити її розмір. Зазначає, що він частково погашав заборгованість за тілом кредиту, однак в наданому позивачем розрахунку заборгованості не відображено внесені ним платежі. Вказує, що позивач обгрунтовує наявність заборгованості виключно договором відступлення прав вимоги та розрахунком заборгованості, які не містять інформації щодо нарахування складових заборгованості та є фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків, а відтак, не може бути підставою для стягнення заборгованості, оскільки не є доказом її безспірності. Вважає, що, виходячи з принципу змагальності судового процесу, доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача. Наголошує, що умовами кредитного договору передбачений строк дії договору до 20 січня 2011 року, а відтак, починаючи з 21 січня 2011 року у позивача відсутнє право нараховувати проценти за користування кредитом, однак, незважаючи на це позивач просив стягнути заборгованість, в тому числі і за відсотками станом на 31 березня 2013 року, що суперечить нормам цивільного законодавства та правим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» Шубака М.І. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ТзОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, підписавши кредитний договір, погодившись з усіма його істотними умовами, взятих на себе зобов`язань не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 234 180,81 грн., яка підлягає стягненню на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи», оскільки позивач замінив у вищезазначеному зобов`язанні первісного кредитора. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що 21 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 30, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 200 000 грн. на умовах передбачених цим договором. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 15,0 % річних (п. 2.2 кредитного договору № 30 від 21 січня 2008 року). Відповідно до п. 2.3 кредитного договору № 30 від 21 січня 2008 року кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 20 січня 2011 року. 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передає (відступає), а Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» приймає кредитний портфель та зобов`язується сплатити за нього грошову винагороду на умовах, визначених договором. Кредитний портфель це сукупність усіх прав вимоги за кредитами, включаючи основні права вимоги за кредитами та додаткові права вимоги за кредитами, вимоги за забезпеченнями (існуючими та майбутніми, наявними та умовними), які передаються (відступаються) за цим договором (п. 1 договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року ). Згідно з Переліком кредитних договорів, що є додатком № 1 до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» перейшло право вимог, в тому числі і за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, визнання дій неправомірними та заборону вчиняти дії відмовлено. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року. Обгрунтовуючи наявність у відповідача заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» надало розрахунок заборгованості та довідку розрахунку заборгованості за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року. Згідно з довідкою розрахунком заборгованості за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 02 квітня 20113 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 02 квітня 2013 року складає 234 180,81 грн., а саме, 127 277,72 грн. заборгованість за кредитом та 106 903,09 грн. заборгованість за відсотками. З поданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року вбачається, що станом на 31 березня 2013 року така становить 234 180,81 грн., що складається з 127 277,72 грн. заборгованості за кредитом та 106 903,09 грн. заборгованості за відсотками. В розрахунку заборгованості зазначено, що станом на 31 грудня 2012 року заборгованість відповідача за відсотками за користування кредитними коштами становить 99 057,21 грн., а загальний розмір заборгованості становить 226 334,93 грн. Отже, за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2013 року розмір заборгованості відповідача збільшився з 226 334,93 грн. до 234 180,81 грн. за рахунок нарахованих відсотків за користування кредитом. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється. Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. Оскільки строк дії кредитного договору № 30 від 21 січня 2008 року закінчився 20 січня 2011 року, починаючи з 21 січня 2011 року припинилося право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами та інші платежі за цим договором. Разом з тим, в наданих позивачем розрахунку заборгованості та в довідці розрахунку заборгованості за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року, виданій Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 02 квітня 2013 року, міститься лише визначена позивачем сума заборгованості, однак відсутній детальний розрахунок такої за весь період кредитування щодо всіх її складових, в тому числі і порядок нарахування відсотків, зокрема, процентна ставка за якою вони нараховувалися, а також відомості щодо внесення позичальником коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18). Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Однак, позивач, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, зокрема, і виписки з особового рахунку позичальника, на підставі яких можна було б встановити заборгованість відповідача, а також розмір заборгованості у разі її наявності. Колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 , зазначеними в апеляційній скарзі, що нарахування відсотків повинно припинитися з 21 січня 2011 року, однак за наявного розрахунку неможливо встановити чи такі нараховувалися після закінчення строку договору 20 січня 2020 року. Суд апеляційної інстанції зобов`язав представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» надати детальний розрахунок заборгованості, однак вимога суду не виконана. За таких умов суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 . В матеріалах справи також відсутня інформація про погашення тіла кредиту, відтак, суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості за тілом кредиту. Враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 30 від 21 січня 2008 року, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 24 червня 2022 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30.05.2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк