Постанова 4818 № 953/1340/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/1340/21 Головуючий суддя І інстанції Садовський К. С. Провадження № 33/818/1041/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , 1981 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова, - - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 454,00 грн. Постановою встановлено, що 14.01.2021 року о 17.30 год. в м. Харкові, на вул. Алчевських, в районі будинку № 55, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, млява мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 6820» та в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОНД» за адресою: м. Харків, вул.. Шевченко, 26, водій відмовився у присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази у справі. Суттєві обставини у справі залишені поза увагою суду першої інстанції. Вважає, що дії працівників поліції не відповідали вимогам закону. Від проходження огляду на стан сп`яніння не відмовлявся. Суд першої інстанції не викликав та не допитував безпосередньо свідків, а послався лише на їх письмові пояснення. Просив залучити адвоката, однак працівники поліції йому відмовили в цьому. В судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 18 червня 2021 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд його апеляційної скарги без його участі. Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268, 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 без його участі. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5. Апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Внаслідок чого, переглядаючи оскаржувану судову постанову за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для її задоволення. Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), відомостями письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (арк. 4, 5), а також відомостями відеозапису з бодікамери працівника поліції. Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, млява мова. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. З відомостями, які зафіксовані в цьому протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис в цьому протоколі. Поряд з цим, в протоколі ОСОБА_1 власноручно зазначив, що «.. алкоголь не употреблял». Суд апеляційної інстанції ставиться критично до цих пояснень, оскільки працівники поліції склали протокол стосовно ОСОБА_1 за відмову у проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому такі пояснення останнього не відповідають змісту протоколу. Крім того, належить взяти до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 не оскаржувалися. За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення. Поряд з цим, відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (арк. 4, 5), в їх присутності ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору Драгер та в закладі охорони здоров`я відмовився. Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 266 КУпАП, під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. В матеріалах справи міститься відеозапис, який доучений працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, а тому присутність свідків під час проведення огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 була не обов`язкова, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допит свідків, зазначених у протоколі не є обов`язковим. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 266 КУпАП та не допитував свідків, які зазначені у протоколі внаслідок наявності відеозапису бодікамери працівника поліції. Відповідно до відомостей відеозапису, який наявний в матеріалах справи (арк. 8), працівники поліції запропонували ОСОБА_1 , як водію, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці його зупинки з використанням алкотестеру Драгер, а також у закладі охорони здоров`я, на що ОСОБА_4 відмовився, посилаючись на те, що він не вживав алкогольних напоїв. Поряд з цим, з відеозапису вбачається, що працівники поліції звертались до ОСОБА_1 , як до водія транспортного засобу, що останній будь-яким чином не заперечував. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 також не заперечував факту керування транспортним засобом. Отже відомості відеозапису та відомості апеляційної скарги не спростовують того факту, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції. Також з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 було оголошено відомості, які зафіксовані у протоколі, в тому числі, про те, що були присутні свідки, чого він не заперечував, що свідчить про те, що письмові пояснення свідків є об`єктивними та відповідають дійсності, оскільки вони були безпосередніми очевидцями цієї події. Враховуючи відомості наявного в матеріалах справи відеозапису, твердження ОСОБА_1 про те, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, суд апеляційної інстанції розціню як обраний спосіб захисту для уникнення відповідальності. Крім того, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі посилався на те, що працівники поліції діяли у спосіб, що не відповідає вимогам закону. Проте, ОСОБА_1 не оскаржував дії працівників поліції, а саме не звертався з позовом в порядку КАС України, а також не звертався до керівництва патрульної поліції із скаргами на дії працівників поліції, а тому такі твердження апелянта, на думку апеляційного суду, є надуманими і сприймаються як обраний спосіб захисту. Поряд з цим, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що звертався до працівників поліції з клопотанням про надання йому захисника адвоката, а працівники поліції проігнорували таке клопотання. Відповідно до відомостей відеозапису події спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 вбачається, що останній не звертався до працівників поліції з таким клопотанням, а також погоджувався із діями, які виконували працівники поліції. Крім того, апеляційний суд вважає ці твердження такими, що не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 скористався своїм правом та власноручно надав свої письмові пояснення у протоколі, в яких не посилався на порушення працівниками поліції його права на захист, а тому суд апеляційної інстанції розцінює це твердження апелянта як обраний ним спосіб захисту. Також, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу стосовно нього без його участі, однак слід зазначити, що до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 також не з`явився. Зі змісту його заяви від 01.03.2021 року, яку він подав до суду першої інстанції вбачається, що він не міг прийняти участь в судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у м. Києві у робочому відрядженні. Однак, будь-яких фактичних відомостей на підтвердження його перебування у м. Києві ОСОБА_1 до суду першої інстанції не надав. Не надав він таких відомостей і до суду апеляційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції не вбачає в діях суду першої інстанції процесуальних порушень розгляду цієї справи без участі ОСОБА_1 . Враховуючи відомості відеозапису та інших доказів у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 повинен був виконувати законні вимоги працівників поліції, що передбачено Правилами дорожнього руху України, а його відмова від проходження огляду на стан сп`яніння, свідчить про умисність його дій що, узгоджується з вимогами ст. 10 КУпАП. Згідно з вимогами п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави. Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання ОСОБА_1 на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков