Постанова 4805 № 279/3116/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/3116/21 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А. Категорія 8 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С., суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М., за участі секретаря судового засідання Ляшук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 279/3116/21 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 червня 2021 року, постановлену під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені, в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову у зазначеній справі шляхом накладення арешту на 1/3 частину (з 13 по 24 секції) будівлі сховища для техніки №424 загальною площею 694,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 0,1168 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810700000:01:005:0041, цільове призначення для здійснення підприємницької діяльності; автомобіль (загальний легковий хетчбек-В) марки «CHEVROLET» модель BOLT EV, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автонавантажувач, не встановленого року випуску, марка(модель) 4041М, реєстраційний номер знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35», тип ТЗ - загальний вантажний фургон малотонажний-В, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , посилаючись на те, що предметом спору по справі є визначення прав на спільне сумісне майно позивача і відповідача. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 червня 2021 року заяву задоволено. З метою забезпечення позову накладено арешт на 1/3 частину (з 13 по 24 секції) будівлі сховища для техніки № НОМЕР_5 загальною площею 694,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 0,1168 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810700000:01:005:0041, цільове призначення для здійснення підприємницької діяльності; автомобіль (загальний легковий хетчбек-В) марки «CHEVROLET» модель BOLT EV, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автонавантажувач, не встановленого року випуску, марка(модель) 4041М, реєстраційний номер знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35», тип ТЗ - загальний вантажний фургон малотонажний-В, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Не погодившись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_2 адвокат Немировський В.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Вказує, що заява про забезпечення позову не містить доказів того, що у разі задоволення позову у відповідача буде відсутня можливість виконати рішення суду. Крім того у відповідача на праві власності наявне інше рухоме та нерухоме майно. Судом не враховано особу відповідача та реальну загрозу невиконання судового рішення. Вказує на те, що саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Вказує, що з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами існує спір, адже матеріали не містять жодного доказу про неможливість в регулювання даного спору в позасудовий спосіб. Відповідач запевняє суд, що ним позивачу пропонувалося укласти на взаємовигідних умовах договір про поділ майна та оформлення його в органах нотаріату, але позивач за незрозумілих обставин від такої пропозиції відмовилася. Посилаючись на те, що майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, стверджує, що були відсутні правові підстави для накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 0,1168 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810700000:01:005:0041, автонавантажувач, не встановленого року випуску, марка(модель) 4041М, реєстраційний номер знак НОМЕР_2 , 1/3 частину (з 13 по 24 секції) будівлі сховища для техніки №424 загальною площею 694,8 кв.м. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Предметом позову ОСОБА_1 є поділ спільного майна подружжя. Вважаючи, що існує реальна можливість невиконання рішення суду у разі задоволення вказаних вище позовних вимог, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з`ясувавши обсяг позовних вимог, для унеможливлення невиконання чи утруднення виконання рішення суду, дійшов висновку, що заявлені вимоги про забезпечення позову обґрунтовані та підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із викладеним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на повно з`ясованих обставинах та правильно застосованих нормах процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову. Суд вважає, що такий захід забезпечення позову, як арешт майна, що є предметом спору, є співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви, оскільки обмежує відповідача лише у розпорядженні таким майном до вирішення спору по суті та ухвалення рішення. При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову є можливість реалізації належного відповідачу рухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання рішення суду може бути утруднено або визнано неможливим у зв`язку з відчуженням рухомого майна третім особам. Отже, колегія суддів, порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (майно може бути відчужене), з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявник звернулася до суду, та майнових наслідків забезпечення позову, вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору. При цьому колегія суддів зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Колегія апеляційного суду звертає увагу, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Посилання в апеляційній скарзі на те, що з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами існує спір, оскільки можливо врегулювати спір в позасудовий спосіб, є безпідставними, позаяк в апеляційній скарзі представник відповідача сам зазначає про наявність спору і про це свідчать вимоги позивача та заперечення відповідача. Водночас укладення мирової угоди між сторонами можливе на будь-якій судового процесу. Твердження в апеляційній скарзі про те, що відчуження майна чоловіком за відсутності згоди дружини, у випадку необхідності такої згоди, свідчитиме про недійсність укладеного правочину, а тому відповідач не зможе відчужити спірне майно самостійно, не можуть бути враховані, оскільки відчуження майна у такий спосіб може фактично відбутися, що породить нові позови та призведе до порушення прав позивача. Заперечення відповідача щодо безпідставності накладення арешту на автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35», тип ТЗ - загальний вантажний фургон малотонажний-В, 2006 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , посилаючись на те, що його власником є інша особа, не можуть бути враховані, оскільки відомості про право власності на вказаний транспортний засіб на 2014 рік не свідчать про належність цього транспортного засобу власникові на даний час. Доводи відповідача щодо належності йому частини спірного майна як фізичній особі-підприємцю, як особистого, стосується суті спору, а тому суд не вправі вдаватись в оцінку доказів, вирішуючи питання забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення заявником норм цивільного процесуального закону України, що регулюють питання забезпечення позову та обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, і не спростовують правильність висновків суду. Правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із дотриманням норм процесуального законодавства, а тому підстави для її скасування в розумінні ст. 375 ЦПК України відсутні. Керуючись ст.ст.259, 268, 367-368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 02.09.2021 року. Головуючий Судді