Постанова Київський апеляційний суд № 382/273/20

справа № 382/273/20 головуючий у суді І інстанції Кисіль О.А. провадження № 22-ц/824/7388/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Мостової Г.І. суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних Олега Валерійовича про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації, - в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Кулинич А.І., приватного нотаріуса Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О.В. про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації. Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на індивідуальний житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , власником якого є відповідачка у справі ОСОБА_2 , та заборони ОСОБА_2 та іншим особам вчинити будь-які дії щодо відчуження індивідуального житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 . Подана заява обґрунтована тим, що відповідно до рішення Яготинського районного суду Київської області від 16 вересня 2014 року, ОСОБА_1 та його колишня дружина ОСОБА_2 є співвласниками недобудованого будинку по АДРЕСА_1 . У травні 2019 року він звернувся до ОСОБА_2 з проханням надати йому документи на вищевказаний будинок, який перебуває у їхній спільній сумісній власності, але остання відмовила йому в їх наданні. А через певний час йому стало відомо, що він уже не являється співвласником недобудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 та це також підтвердилося і після ознайомлення ним з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Єдиним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 стала після того, як у 2010 році приватизувала земельну ділянку за цією адресою та у 2014 році подарувала її своєму батькові ОСОБА_3 , який поза його волею ввів зазначений будинок в експлуатацію, зареєстрував на нього право власності на себе та 22 листопада 2017 року подарував його та земельну ділянку, на якій він розташований, назад своїй дочці ОСОБА_2 .. В результаті вищевказаних протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , його незаконно було позбавлено права власності на Ѕ частину житлового будинку за вказаною адресою. Подана заява обґрунтована також тим, що на сьогодні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не живуть у житловому будинку по АДРЕСА_1 та нещодавно ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 хоче його продати та свою згоду на його відчуження він їй не дав. Зараз у цьому будинку живуть незнайомі йому люди, а ОСОБА_2 живе та працює кухарем у республіці Польща із 2018 року, що підтверджується копією трудового договору на невизначений термін (постійний трудовий договір) від 29 жовтня 2018 року та його перекладом на українську мову, укладений ОСОБА_2 та директором готелю « Кубус » ОСОБА_8 м. Вроцлав республіки Польща, який ОСОБА_2 надіслала йому для надання згоди на виїзд їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_4 за кордон. У 2019 році вона забрала сина ОСОБА_4 до Польщі та повертатися до України вони не збираються. У цьому договорі також зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що позивачем не наведено жодних підстав для забезпечення позову, обґрунтування необхідності його застосування, не надано пропозицій, щодо зустрічного забезпечення, не представлено відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання щодо відмови у забезпеченні позову на підставі неправильно та помилково застосованих норм процесуального права; не провів оцінку зібраних у справі доказів та необґрунтовано їх відхилив; не перевірив необхідності забезпечення позову в межах заявлених позивачем позовних вимог, не встановив факт того, чи існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, не перевірив можливість часткового задоволення заяви в межах заявлених вимог. ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи; викладене в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не відповідає дійсним обставинам справи, суд першої інстанції належним чином здійсняв оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, правильно встановив, що заявник не довів намірів відповідача відчужити спірне майно або чинити перешкоди у виконанні можливого рішення суду про задоволенню позову та не надав відповідних доказів вартості належного відповідачу нерухомого майна, на яке він просив накласти арешт у якості забезпечення його позову. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунальне підприємство Київської обласної ради «Лівобережне бюро технічної інвентаризації», з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю. Рішенням Яготинського районного суду Київської області 16 вересня 2014 року у справі № 382/1464/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недобудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В провадженні Яготинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О.В. про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації. Позовна заява обґрунтована тим, щовідповідно до рішення Яготинського районного суду Київської області від 16 вересня 2014 року, ОСОБА_1 та його колишня дружина ОСОБА_2 є співвласниками недобудованого будинку по АДРЕСА_1 . Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, вони разом купили недобудований будинок за цією адресою у 2005 році за власні кошти у ОСОБА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу недобудованого будинку від 26 жовтня 2005 року. Його будівництво вони повністю закінчили у 2008 році, що підтверджується технічними паспортами від 2012 року та 2015 року та після цього разом з дітьми вселилися та стали у ньому жити. У цьому будинку ОСОБА_1 жив до 2012 року, а ОСОБА_2 з дітьми жила до 2018 року. Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 171794861 від 26 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 (співвласник недобудованого будинку по АДРЕСА_1 ) на підставі договору дарування будинку від 22 листопада 2017 року та договору дарування земельної ділянки від 22 листопада 2017 року за цією адресою, укладених із своїм рідним батьком ОСОБА_3 , посвідчених приватним нотаріусом Овчаренко І.Ж., є єдиним власником недобудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування, державним реєстратором Яготинської районної державної адміністрації Київської області Сидоренко Я.Г. було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на весь недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою. Також позивач посилається на те, що він не передавав ОСОБА_3 та іншим особам повноважень на розпорядження його майном, недобудованим будинком по АДРЕСА_1 та не укладав ні з ким договору дарування належної мені частини цього будинку. У 2017 році ОСОБА_7 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 будівництво нового житлового будинку, як зазначено Декларації від 08 вересня 2017 року № КС 141172510171 не проводив, а подав її до Департаменту ДАБІ у Київський області з наміром приховати відсутність будівництва нового будинку за цією адресою та показати будівництво ним нового житлового будинку за цією адресою. Таким чином, предметом спору у цьому випадку є захист права спільної сумісної власності позивача як одного з подружжя на спірне нерухоме майно шляхом визнання недійсним договору дарування відповідачем (другим з подружжя) вказаного нерухомого майна на користь свого батька. Враховуючи вищевказані обставини, між сторонами існує спір щодо вищезазначеного житлового будинку, який полягає у набутті відповідачем ОСОБА_2 права власності на ввесь будинок, який на думку позивача, є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто, майном, яке подружжям набуте за час шлюбу. Вказане на думку колегії суддів, дає підстави для висновку про наявність можливості розпорядитися спірним майном і під час судового розгляду справи, та достатньо обґрунтованого припущення, що майно, яке на думку позивача є спільною сумісною власністю подружжя, на момент звернення з позовом може зникнути. А також, колегія суддів, порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (майно може бути відчужене), з урахуванням законного інтересу, за захистом якого позивач звернулася до суду, та майнових наслідків забезпечення позову, вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, 1997-II). Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору. При цьому колегія суддів зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що застосування зустрічного забезпечення в цьому випадку не є обов`язком суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року). Постанова дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження». Постанова суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 13 березня 2020 року скасувати з ухваленням нового судового рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на індивідуальний житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 . В іншій частині заяви відмовити. Стягувачем є: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) Боржником є: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар