Постанова Київський апеляційний суд № 759/20852/19

справа № 759/20852/19 головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С. провадження № 22-ц/824/6348/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Мостової Г.І. суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О. розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бідюка Сергія Леонідовича на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року за заявою позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, - в с т а н о в и в : У грудні 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Разом з позовом до суду надійшла заява позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під цим будинком за кадастровим номером 3221280801:01:059:0051, яке належить ОСОБА_1 . Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач зробив відчуження майна своєму батькові в якості подарунка. Таким чином дії відповідача були спрямовані на подальше ухилення від поділу спільного майна подружжя при розлученні. Якщо обдарований також зробить відчуження третій особі, яка не буде знати, що майно є предметом судових спорів, то згідно з цивільного законодавства України, ця третя особа буде мати статус добросовісного набувача, що в свою чергу унеможливить повернення майна у спільну сумісну власність подружжя. На сьогодні склалась така ситуація, що відповідачі можуть вчиняти будь-які дії зі спільним майном подружжя без згоди та (або) присутності позивача. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку під цим будинком за кадастровим номером 3221280801:01:059:0051, яке належить ОСОБА_1 . Задовольняючи заяву, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, є співмірним із заявленими позовними вимогами про визнання договору дарування цього майна недійсним. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бідюк С.Л. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив чи дійсно між сторонами виник спір, оскільки звернення позивача до суду з позовною заявою саме по собі ще не підтверджує існування спору та для цього потрібна наявність прав чи інтересів позивача, які порушуються чи не визнаються відповідачами. Однак, позивач не надала ніяких доказів, що вона має будь-які права на будинок чи земельну ділянку, що і предметом оспорюваного договору. Відповідно до шлюбного договору від 19 жовтня 2019 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 будинок та земельна ділянка, на які накладено арешт оскаржуваною ухвалою, були особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а тому він як власник мав право вільно ними розпоряджатися, в тому числі і дарувати. У свою чергу позивач не має ніяких прав ні на будинок, ні на земельну ділянку, з чим вона погодилася, і що затвердила, підписавши шлюбний договір. На сьогодні вищезазначений шлюбний договір є чинним, доказів протилежного позивачем не надано ні до позовної заяви, ні до заяви про забезпечення позову. Не встановлено таких доказів і судом першої інстанції під час розгляду заяви позивача про забезпечення позову. Висновок суду про наявність між сторонами спору взагалі відсутній в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. Окрім цього, судом першої інстанції не було встановлено та, відповідно, зазначено у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали у чому саме полягає реальна загроза невиконання судового рішення. Так, будинок та земельна ділянка, які були предметом оспорюваного договору, були передані скаржником в іпотеку особі, що не є учасником цієї справи ОСОБА_4 згідно з іпотечного договору від 01 листопада 2019 року. І саме права та інтереси іпотекодержателя не були враховані судом першої інстанції. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачені статтею 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки під цим будинком за кадастровим номером 3221280801:01:059:0051 від 03 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом міста Києва Ігнатовим Д.В. (свідоцтво № 9465). При цьому позивач посилається на те, що оспорюваним договором порушуються її права, а дії відповідача ОСОБА_3 (дарувальника) спрямовані на подальше ухилення від поділу спільного майна подружжя ОСОБА_5 при розлученні. Отже, предметом спору у цьому випадку є захист права спільної сумісної власності позивача як одного з подружжя на спірне нерухоме майно шляхом визнання недійсним договору дарування відповідачем (другим з подружжя) вказаного нерухомого майна на користь свого батька. З матеріалів справи вбачається, що згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 03 жовтня 2019 року, житловий будинок, загальною площею 352,6 кв.м., житловою площею 171,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 3221280801:01:059:0051, належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 03 жовтня 2019 року. Враховуючи вищевказані обставини, між сторонами дійсно виник спір щодо права власності на нерухоме майно, що на думку колегії суддів, дає підстави для висновку про наявність можливості розпорядитися спірним майном і під час судового розгляду справи, та достатньо обґрунтованого припущення, що майно, яке на думку позивача є спільною сумісною власністю подружжя, на момент звернення з позовом може зникнути. А також, колегія суддів, порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (майно може бути відчужене), з урахуванням законного інтересу, за захистом якого позивач ОСОБА_2 звернулася до суду, та майнових наслідків забезпечення позову, вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, 1997-II). Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору. При цьому колегія суддів зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Отже, оскільки вказане нерухоме майно, на яке накладено судом арешт в порядку забезпечення позову, належить на праві власності ОСОБА_1 , який є стороною оспорюваного договору та відповідачем у цій справі, та враховуючи, що накладення арешту з метою забезпечення позову можливе на майно, що належить відповідачеві, а між сторонами справи дійсно виник спір з приводу вказаного нерухомого майна, правовим наслідком визнання недійсним оспорюваного договору є реституція відповідно до положень статті 216 ЦК України та повернення майна у власність відповідача ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що таке забезпечення не порушує права та інтереси ОСОБА_1 , тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були враховані права та інтереси особи, що не є учасником цієї справи, а саме ОСОБА_4 , іпотекодержателя вказаного нерухомого майна на підставі іпотечного договору від 01 листопада 2019 року, то колегія апеляційного суду, враховуючи принцип диспозитивності судового процесу та те, що вказана особа з апеляційною скаргою на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року про забезпечення позову, - не зверталася, відхиляє ці доводи відповідача. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бідюка Сергія Леонідовича залишити без задоволення. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. З повним текстом судового рішення учасники справи можуть ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/. Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар