Постанова 4854 № 520/3559/18

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 520/3559/18 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. розглянувши у письмовому проваджені апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Є.В.: № 59554888 від 23.13.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14630,00 грн.; № 59554888 від 23.12.2020 про визначення для ОСОБА_1 загальної суми мінімальних витрат: 269,00 грн; № 59555205 від 23.12.2020 про визначення для ОСОБА_1 загальної суми мінімальних витрат: 269,00 грн; зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження № 59554888 та виконавче провадження 59555205 відкриті на підставі виконавчого листа виданого Київським районним судом Одеси 01.07.2019 р. №520/3559/18 у зв`язку з виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. В обґрунтування позову зазначалось, що в теперішній час рішення суду по справі №520/3559/18 в частині сплати боргу в сумі 146300 грн. та судового збору ОСОБА_1 у розмірі 731.00 грн. виконано в повному обсязі. Постанови державного виконавця, що оскаржуються були винесені після фактичного погашення боргу. Вказує, що з викладених обставин вбачається безпідставне стягнення з ОСОБА_1 як суми виконавчого збору так і сум мінімальних витрат виконавчого провадження, оскільки заява про розстрочення рішення суду була подана до Київського районного суду 14.06.2019р.. а виконавчий лист був виданий судом 01.07.2019р., тобто при розгляді судом заяви про розстрочення в десятиденний строк, встановлений ч.2 ст. 435 ЦПК України (яка згодом була частково задоволена), суд не мав би підстав для видачі виконавчого листа і відповідно, відкриття виконавчих проваджень: тобто внаслідок недотримання судом першої інстанції процесуальних строків розгляду питання про розстрочення виконання рішення суду виникла колізія, яка зумовила видачу судом двох, виконавчих документів на виконання постанови апеляційної інстанції від 30.05.19. Зазначає, що ОСОБА_1 виконала рішення без примусу, добровільно. Тобто за відсутністю факту примусового виконання не має підстав для справляння виконавчого збору. До відкриття 16.07.19 виконавчого провадження №59555205 та 18.07.19 виконавчого провадження №59554888 на виконання рішення суду добровільно було вже сплачено 22000 грн., тому виконавчий збір також не може стягуватись з суми 146300 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні правилами спрощеного позовного провадження у м. Одесі позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 ВП №59554888 та ВП №59555205 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 р. ВП №59554888 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2200,00 грн. Зобов`язано Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 14.12.2020 р. про закінчення виконавчих проваджень № 59554888 та №59555205 з урахуванням викладених у даному рішенні висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлен. Не погоджуючись з таким рішенням щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, ОСОБА_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасовання постанови старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 ВП №59554888 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2200,00 грн. змінити та скасувати зазначену постанову повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що виконавець вправі вжити відповідні заходи примусового виконання лише в разі невиконання недобросовісним боржником наданою судом розстрочки, проте ОСОБА_1 виконала рішення суду без примусу, добровільно, відповідно до графіку розстрочення встановленого постановою Одеського апеляційного суду віл 11.03.2020 р. Також, не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, Другий Київський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмоввит в позові в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначається, що державним виконавцем за зведеним виконавчим провадженням №59729711 здійснювались виконавчі дії спрямовані на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси №520/3559/18, оскільки постанова про розстрочку рішення суду винесена 11.03.2020 року, а постанова про відкриття виконавчого провадження та інші постанови за виконавчими провадженнями від 16.07.2019 року. Виносячи постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець керувався тим, що виконавчий збір є гарантією діяльності державної виконавчої служби та є чіткі норми закону, які регулюють відповідні питання. З посиланням на постанову ВС від 02.06.2021 у справі №160/4481/20 вказано, що серед норм чинною законодавства України, зокрема ст. 27 та ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено надання розстрочки виконання рішення суду боржнику, як підстава для звільнення віл сплати витрат виконавчого провадження та виконавчого збору. Підстави для закінчення виконавчого провадження, зняття арешту з майна боржника, виключення запису відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників відсутні. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував законодавче закріплення стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, плату за використання Автоматизованою системою виконавчого провадження та інші витрати пов`язані з проведенням виконавчих дій. 01.09.2021 р. представником ОСОБА_1 надано до суду заяву про розгляд справи без їх участі. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач в судове засідання не з`явився, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Одеси від 04.10.2018 по справі №520/3559/18, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного суду від 30.05.2019 позов кредитної спілки «Кредитінвест» до ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх ОСОБА_3 , 2015 року народження і ОСОБА_2 , 2010 року народження і ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог - Київська рай адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування про стягнення боргу за договором кредиту задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх ОСОБА_3 , 2015 року народження і ОСОБА_2 , 2010 року народження, і ОСОБА_4 , на користь кредитної спілки «Кредитінвест» борг за договором кредиту №0600000126 від 08.09.2017 року в сумі 146300 грн. В іншій частині позов КС «Кредитінвест» залишено без задоволення. 16.07.2019 головним державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №59555205, та у його межах винесено постанови про арешт коштів та про арешт майна боржника. Також 18.07.2019 головним державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59554888. 06.08.2019 головним державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №59555205 №59555908. №59554888 в зведене №59729771. Відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 11.03.2020 року у справі №520/3559/18, ОСОБА_1 надано розстрочку виконання рішення №520/3559/18 в частині погашення боргу у сумі 124300 грн. з 30.07.2019 до 30.05.2020. Старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були винесені постанови: - від 23.12.2020 ВП №59554888 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою встановлено, що керуючись ч.2 ст.42 ЗУ «Про виконавче провадження» витрат органів державної виконавчої служби та приватного виконання, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, а саме: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку. Враховуючи викладене необхідно стягнути з боржника мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 269.00 грн.; - від 23.12.2020 ВП №59554888 про стягнення виконавчого збору у розмірі 14630,00 грн.; - від 23.12.2020 ВП №59555205 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою встановлено, що керуючись ч.2 ст.42 ЗУ «Про виконавче провадження» витрат органів державної виконавчої служби та приватного виконання, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження, а саме: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку. Враховуючи викладене необхідно стягнути з боржника мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 269.00 грн. Судом також встановлено з Автоматизованої системи виконавчого провадження, що виконавче провадження №59555908, яке входить у зведене виконавче провадження №59729771, на даний час завершене. Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними постановами, звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно з ч.1 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Щодо вимог позивача в частині визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 23.12.2020 ВП №59554888 про стягнення виконавчого збору, слід зазначити наступне. Відповідно ч.ч. 1-4, 6, 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Отже, з викладеного вбачається, що станом на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII, з якої вбачається, що стягнення виконавчого збору не пов`язується із фактично стягнутою виконавцем сумою, а обчислюється у відсотках від суми, яка підлягає стягненню. Єдиною підставою нестягнення виконавчого збору є виконання рішення до відкриття виконавчого провадження. Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.06.2021 по справі №160/4481/20. При цьому, на момент прийняття оскаржуваних постанов редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено залежність наявності підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання виконавчого документа. Суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача щодо визнання протиправною та скасування постанову державного виконавця Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Хоменко Є.В. № 59554888 від 23.12.2020 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 14630,00 грн. підлягає задоволенню частково шляхом визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 ВП №59554888 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2200,00 грн. При цьому, 2200,00 грн. є 10% від суми заборгованості, фактично сплаченої на виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 04.10.2018 у справі №520/3559/18 до відкриття виконавчих проваджень №5955205 та №5955488. Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2018р. рішенням Київського районного суду м. Одеси позов Кредитної спілки «Кредитінвест» до ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей та до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог - Київська райадміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про стягнення боргу за договором кредиту задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь КС «Кредитінвест» борг за договором кредиту №0600000126 від 08.09.2017 року в сумі 146 300 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Кредитінвест» судовий збір в сумі 731.50 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь КС «Кредитінвест» судовий збір в сумі 731,50 грн. 24.05.2019р. в рахунок погашення боргу було сплачено 10000.00 грн. на р/р стягувана КС «Кредитінвест». 30.05.2019р. ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 - без змін. Тобто рішення набрало законної сили. 12.06.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 12000.00 грн. на р/р стягувана КС «Кредитінвест»,. З матеріалів справи вбачається, що майже одразу після вступу рішення в законну силу 14.06.2019 р. представник ОСОБА_1 враховуючи її неможливість сплатити одноразово всю суму боргу, звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою про розстрочку виконання судового рішення. Відповідно до ч.2 ст. 435 ЦПК України заява про розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Однак заява про розстрочення виконання судового рішення була розглянута судом не у передбачені законом строки, що призвело фактично до видачі двох виконавчих документів, саме 01.07.2019 р. Київським районним судом м.Одеси на виконання судового рішення видано виконавчий лист № 520/3559/18 про стягнення 146300 грн., та 16.07.2019 р. та 18.07.2019 р. винесено постанови про відкриття виконавчих провадженнь №59554888, №59555205. 19.07.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300 грн. та 23.08.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300 грн. на р/р стягувана КС «Кредитінвест». Майже через 2 місяці 29.08.2019 р. ухвалою Київського райсуду м. Одеси було частково задоволено заяву про розстрочку виконання рішення Київського райсуду м. Одеси, ухваленого 04.10.2018р. та розстрочено ОСОБА_1 , законному представнику малолітніх дітей на два місяці виконання рішення суду в частині погашення залишку боргу в сумі 100969 грн. за таким графіком: до 30.09.2019р. 50484.5 грн. до 30.10.2019р. 50484.5 грн. (Залишок боргу в сумі 100969 грн. обчислено судом наступним чином: за рішенням суду ухвалено стягнути солідарно борг 146300 грн.. а також судовий збір з ОСОБА_1 731грн. та судовий збір з ОСОБА_5 731 грн. Оскільки ОСОБА_1 було сплачено 24.05.19 - 10000 грн., 12.06.2019 12000 грн. та 731 грн, 19.07.19 11300 грн., 23.08.19 11300 грн., то затишок боргу склав 100969 грн.). 23.09.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн., 28.10.2019р, в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн., 26.11.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн., 21.12.2019р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн., 28.01.2020 р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн., 24.02.2020р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн. на р/р стягувача КС «Кредитінвест». 11.03.2020 р. постановою Одеського апеляційного суду постановлено розстрочити на 11 місяців виконання рішення Київського районного суду м.Одеси від 04.10.2018 року в частині погашення боргу у сумі 124300 грн. за наступним графіком: .до 30 липня 2019 - 11300 грн.; до 30 серпня 2019 -11300 грн.; до 30 вересня 2019 -11300 грн.; до 30 жовтня 2019 -11300 грн.; до 30 листопада 2019 -11300 грн.; до 30 грудня 2019 -11300 грн.; до 30 січня 2020 -11300 грн.; до 30 лютого 2020 -11300 грн.; до 30 березня 2020 -11300 грн.; до 30 квітня 2020 -11300 грн.; до 30 травня 2020 -11300 грн. Апеляційним судом залишок боргу в сумі 124300 грн. обчислено наступним чином: за рішенням суду ухвалено стягнути солідарно борг 146300 грн., оскільки до 14.06.19. тобто до подання заяви про розстрочення, було сплачено 24.05.19 10000 грн. та 12.06.19 - 12000грн., то залишок боргу склав 124300 грн. 19.03.2020р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн. на р/р стягувана КС «Кредитінвест». 27.04.2020р. в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн. на р/р стягувана КС «Креди гінвест». 27.05.2020р. в рахунок остаточного погашення боргу ОСОБА_1 було сплачено 11300.00 грн. на р/р стягувана КС «Кредитінвест». 10.07.2020р. ухвалою Київського районного суду м. Одеси задоволено клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі, у зв`язку з повним погашенням ОСОБА_1 боргу за кредитом, отриманим покійним чоловіком, та було скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2018р. про вжиття заходів забезпечення позову, якою було накладено арешт на квартиру, в якій ОСОБА_1 проживає з дітьми, та автомобіль марки «Mitsubishi Outlandr». 23.12.2020 постановою державного виконавця № 59554888 постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 14630,00 гривня. 23.12.2020 постановою державного виконавця № 59555205 постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 14630,.00 гривня. 23.12.2020 постановою державного виконавця № 59554888 визначено для ОСОБА_1 загальну суму мінімальних витрат 269,00 грн. 23.12.2020 постановою державного виконавця № 59555205 від 23.12.2020 визначено для ОСОБА_1 загальну суму мінімальних витрат: 269.00 грн. Судом встановлено, що 13.04.2021 р. постановою державного виконавця № 59555205 від 13.04.2021р. скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 23.12.2020р. на підставі абзацу 4 ч.3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на викладене ОСОБА_1 виконала рішення без примусу, добровільно, відповідно до графіку розстрочення встановленого постановою Одеського апеляційного суду від 11.03.2020 р. При цьому, виконавчий збір в редакцї Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, як і витрати пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, тобто за відсутністю факту примусового виконання не має підстав для справляння виконавчого збору. Наслідком фактичного виконання ОСОБА_1 рішення суду є послідовність дій позивача у цій справі та наявність у ОСОБА_1 особистої волі погашати борг та його погашення шляхом самостійного, регулярного, щомісячного перерахування грошових коштів на банківський рахунок саме стягувача КС «Кредитінвест», а не на рахунок державного виконавця, безпосереднє звернення до суду з заявою про розстрочення тощо, а не вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, які передбачені ст. 10 Закону «Про виконавче провадження». Колегія суддів зазначає, що згідно ст..435 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні або ухвалі. Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Аналогічна правова позиція викладена у пстанові Верховного Суду у справі 916/190/18. Відповідачем не заперечується про те, що йому було відомо про наявність ухвали Київського районного суду м. Одеси 29.08.2019 р. та про розстрочку виконання рішення Київського районного суду. Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом тощо. Тобто законом передбачена процедура скасування постанов, прийнятих в межах виконавчого провадження. Однак, зазначені положення Закону, після отримання ухвали Київського міського суду м.Одеси про розстрочення виконання рішення, відповідачем не були виконані. Відтак, станом на момент відкриття вказаних вище виконавчих проваджень рішення суду було виконано частково позивачем у добровільному порядку, при цьому в суді на розгляді знаходилась зареєстрована, однак не розглянута заява ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення. Таким чином, судом не було в десятиденний строк розглянуто заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення не за вини заявника, яка зі свого боку вчинила усі можливі дії для добровільного виконання судового рішення та після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 на виконання ухвали суду про розстрочку виконання сплачувала згідно з графіком суми на рахунок боржника, факт добровільного виконання рішення суду підтверджується ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.07.2020 р. про скасування заходів забезпечення позову у справі у зв`язку з повним погашенням ОСОБА_1 боргу за кредитом, тому оскаржувана постанова від 23.12.2020 р. ВП №59554888 про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню в повному обсязі у судовому порядку. Щодо правових підстав відносно задоволення інших позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не приймає доводи апеляційної скарги Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з огляду на наступні обставини. Щодо постанов старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 ВП №59554888 та ВП №59555205 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція). Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції, фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону. Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №

554. Згідно з п.2 розділу VI Інструкції, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Відповідно до пункту 1 розділу 1 Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2830/5, передбачено такі види витрат виконавчого провадження за виготовлення документів виконавчого провадження як папір, копіювання, друк документів та канцтовари, а за пересилання документів виконавчого провадження як конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини та послуги поштового зв`язку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з оскаржуваних постанов відповідача про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження не можливо встановити, які конкретно витрати були враховані відповідачем у вказаній постанові, оскільки наявні лише загальні посилання на «виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари», «пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку», без конкретизації, з чого складаються вказані витрати відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2830/5. Таким чином, приймаючи оскаржувані постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, було порушено принцип обґрунтованості акта індивідуальної дії, а відтак судом першої інстанції вірно задоволено вимоги позивача в цій частині позову, тому рішення суду в цій частині скасуванню не підлягає. Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження № 59554888 та виконавче провадження 59555205 відкриті на підставі виконавчого листа виданого Київським районним судом Одеси 01.07.2019 р. №520/3559/18 у зв`язку з виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. Судовою колегією встановлено, що представником позивача до відповідача 14.12.2020 було подано заяви про закінчення виконавчих проваджень № 59554888 та №59555205 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду по справі №520/3559/18 та додано до них копії квитанцій про сплату боргу від 24.05.2019, від 12.06.2019, від 19.07.2019, від 23.08.2019, від 23.09.2019, 28.10.2019, від 26.11.2019, від 21.12.2019, від 28.01.2020, від 24.02.2020, від 19.03.2020, від 27.04.2020 та від 27.05.2020. Однак, відповідач листом від 24.12.2020 №68813 зазначив, що з наданих квитанцій зробити висновок про повне фактичне погашення боргу за виконавчим документом по справі №520/3559/18 неможливо, у зв`язку з чим та відсутністю доказів сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, неможливо встановити факт фактичного виконання рішення суду по справі №520/3559/18. Відповідно до п.9 ч.1, ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17. Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про те, що при задоволені позовних вимог про зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження відбудеться втручання суду у повноваження відповідача, тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо зобов`язання Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 14.12.2020 про закінчення виконавчих проваджень № 59554888 та №59555205 з урахуванням викладених у даному рішенні висновків суду, тому рішення суду в цій частині є законним та обгрунваним та скасуванню не підлягає. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими. Доводи апеляційної скарги Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для її задоволення не вбачається. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасовання постанови старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 р. ВП №59554888 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2200,00 грн. слід змінити та скасувати зазначену постанову повністю, в іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Згідно ч. 6 ст.139 Кас України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Судом встановлено, що до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, з яких 163,90 грн. було стягнуто на користь позивача рішенням суду першої інстанції, та 1362 грн. було сплачено за подання апеляційної скарги, тому стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає сплачений судовий збір у загальному розмірі 2106,10 грн. Керуючись ст. ст. 287, 308, 311, 315, 316, 317 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в наступній редакції: «Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.12.2020 р. ВП №59554888 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 14630 гривень». В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 2106,10 грн. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець