Постанова 4824 № 756/12191/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/6752/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 756/12191/20 28 серпня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Заришняк Г.М. - Рубан С.М. розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Диби О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на житлово-комунальні послуги в порядку регресу,- в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь, понесені нею витрати на житлово-комунальні послуги (електроенергію) в порядку регресу, що становить 3 221,04 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та її тітка ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку загальною площею 88,1 кв.м., в тому числі житловою - 49,5 кв.м. з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним будинком наявний особовий рахунок з електропостачання № НОМЕР_1 , за яким вона сплачує за електроенергію, що постачається до будинку за показами лічильника № 051420. Вказувала на те, що в період з липня 2019 року по вересень 2020 року вона сплатила грошові кошти за послуги з постачання електроенергії за адресою будинку в сумі 6 442,08 грн. 21.09.2020 року позивач направила на адресу ОСОБА_2 вимогу про сплату грошових коштів в сумі 3 221,40 грн. (1/2 частину від сплачених позивачем 6 442,08 грн.), на яку відповіді отримано не було. Вважає, що оскільки ОСОБА_2 самоусунулася від утримання майна, а саме сплати коштів за спожиту електроенергію, а лише вносить покази електролічильника, які не відповідають дійсності, з неї підлягають стягненню відповідно до її частки у праві власності понесені позивачем витрати на утримання спільного майна у сумі 3 221,04 грн., що становить 1/2 частину від сплачених позивачем коштів у розмірі 6 442,08 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на житлово-комунальні послуги в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за житлово-комунальні послуги у порядку регресу у розмірі 3 221,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12.02.2021 року шляхом зміни та доповнення мотивувальної частини рішення, посилаючись на те, що рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст.. 263 ЦПК України. Зазначала, що абзац 16 мотивувальної частини слід виключити, оскільки не є предметом розгляду даної справи та періодів оплат, за які стягуються грошові кошти. Абзаци 17, 26 мотивувальної частини підлягають виключенню, оскільки не підтверджені жодними належними доказами та не є предметом розгляду даної справи, тоді як є предметом розгляду іншого судового спору у справі № 756/14815/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про вселення. Також зазначала, що підлягає виключенню з абзацу 29 мотивувальної частини рішення словосполучення після слів енергопостачання … та перед словами …. не знайшли: «… та про відсутність енергопостачання та опалення у відведеній їй частині будинку…», оскільки не стосуються предмету розгляду вказаного спору. В абзаці 14 мотивувальної частини рішення після слів житлово-комунальні послуги, на її думку, необхідно змінити з «кожного з проживаючих у квартирі» на «кожного із співвласників будинку», оскільки позов було подано до співвласників будинку в порядку ст. 544 ЦК України. Посилалася на те, що в абзаці 1, 2, 9, 10 мотивувальної частини рішення необхідно змінити слово «частини» на «частку» у відповідних відмінках по тексту, оскільки це суперечить матеріальному праву України. Крім того, вважає, що у рішенні підлягають застосуванню ст. 322, ч. 1 ст. 356, ст. 360, ст. 544 ЦК України, які не були застосовані судом. Посилається на те, що викладення мотивувальної частини рішення суду, про що йдеться в апеляційній скарзі, вважає не інакше як підтвердженням суб`єктивності та упередженості зі сторони складу Оболонського районного суду міста Києва. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року без задоволення. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частки житлового будинку від 02.08.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караваєвою Л.А., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2017 (а.с.9). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 23.05.2008 державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 як спадкоємцю після смерті ОСОБА_4 , вона є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.10, 12). Як убачається з довідок про реєстрацію місця проживання особи від 10.02.2020 та від 05.12.2019, зареєстрованим місцем проживання сторін є АДРЕСА_1 (приватний будинок) (а.с.13-14). Згідно договору про користування електричною енергією №052509032 укладеного між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_2 остання зобов`язалась оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами у терміни, визначені договором (а.с.18-21). З роздруківки з сайту (особистого кабінету) енергопостачальника (а.с.22-29) вбачається, що особовий рахунок № НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_2 з адресою АДРЕСА_1 ; за період з червня 2019 по серпень 2020 по рахунку сплачено: за червень 2019 - 258 грн., за липень 2019 - 319,80 грн., за серпень 2019 - 377,28 грн., за вересень 2019 - 226,08 грн., за жовтень 2019 - 424,32 грн., за листопад 2019 - 232,80 грн., за грудень 2019 - 358,80 грн., за січень 2020 - 340,32 грн., за лютий 2020 - 259,68 грн., за березень 2020 - 316,80 грн., за квітень 2020 - 513,36 грн., за травень 2020 - 882,96 грн., за червень 2020 - 614,16 грн., за липень 2020 - 656,16 грн., за серпень 2020 - 664,56 грн., на загальну суму 6442,08 грн. Згідно наданих квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг (а.с.32-46) позивач сплатив за період з червня 2019 по серпень 2020 суму коштів в розмірі 6442,08 грн., що узгоджується з роздруківкою з особистого кабінету енергопостачальника, у зв`язку з чим частка оплати за житлово-комунальні послуги кожного з проживаючих у квартирі, які користуються такими послугами, складає Ѕ та становить 3221,04 грн., що також узгоджується з розрахунком, наявним в матеріалах справи (а.с.47-50). Як убачається з матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.05.2017 та постановою Верховного Суду від 04.12.2019, позов ОСОБА_5 до ПАТ «Київенерго», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору про користування електричною енергією недійсним залишено без задоволення. В матеріалах справи також містяться надані відповідачем квитанції про сплату послуг з енергопостачання, які стосуються періоду 2016-2018 років. З пояснень відповідача убачається, що позивачем чиняться їй перешкоди у користуванні належною їй частиною будинку, що унеможливлює користування нею електричною енергією, а відтак і оплату за неї, на підтвердження чого надано витяг з висновку експерта №1030/11-2020 за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 10.11.2020, відеозапис на CD-диску та світлини будинку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів в рахунок відшкодування витрат на житлово-комунальні послуги (послуги з постачання електроенергії) грунтуються на вимогах закону, підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги ? регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач та відповідач є співвласниками житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 10.02.2020 та від 05.12.2019, зареєстрованим місцем проживання позивача та відповідача є АДРЕСА_1 (приватний будинок). Згідно договору про користування електричною енергією №052509032, укладеного між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_2 остання зобов`язалась оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами у терміни, визначені договором. З роздруківки з сайту (особистого кабінету) енергопостачальника вбачається, що особовий рахунок № НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_2 з адресою АДРЕСА_1 ; за період з червня 2019 по серпень 2020 по рахунку сплачено: за червень 2019 - 258 грн., за липень 2019 - 319,80 грн., за серпень 2019 - 377,28 грн., за вересень 2019 - 226,08 грн., за жовтень 2019 - 424,32 грн., за листопад 2019 - 232,80 грн., за грудень 2019 - 358,80 грн., за січень 2020 - 340,32 грн., за лютий 2020 - 259,68 грн., за березень 2020 - 316,80 грн., за квітень 2020 - 513,36 грн., за травень 2020 - 882,96 грн., за червень 2020 - 614,16 грн., за липень 2020 - 656,16 грн., за серпень 2020 - 664,56 грн., на загальну суму 6442,08 грн. Згідно наданих квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 сплатила за період з червня 2019 по серпень 2020 суму коштів в розмірі 6442,08 грн., що узгоджується з роздруківкою з особистого кабінету енергопостачальника, у зв`язку з чим частка оплати за житлово-комунальні послуги кожного з проживаючих у квартирі, які користуються такими послугами, складає Ѕ та становить 3221,04 грн., що також узгоджується з розрахунком, наявним в матеріалах справи. Отже, позивач сплатив замість відповідача грошові кошти у розмірі 3 221,04 грн. за надані послуги з електропостачання, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вказана сума підлягає стягненню із відповідача на користь позивача. Доводи апеляційної скарги встановлених судом обставин, що мають значення для вирішення спору, та висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність виключення з мотивувальної частини рішення певних абзаців, з тих підстав, що на думку позивача, вони не стосуються предмета спору та/або не підтверджені матеріалами справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішення суду відповідає вимогам ст.. 263 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни судом апеляційної інстанції не встановлено, а визначені позивачем абзаци, які вона просила суд апеляційної інстанції виключити з мотивувальної частини рішення, стосуються предмету спору та грунтуються на наявних у справі доказах. Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст. 322, ч. 1 ст. 356, ст. 360, ст. 544 ЦК України, які не були застосовані судом, не впливають на висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та не призвели до ухвалення незаконного рішення. Крім того, слід зазначити, що вимоги апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах процесуального права, адже, ЦПК України не передбачено скасування рішення суду шляхом зміни та доповнення мотивувальної частини рішення. Так, ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті. Таким чином, ст.. 374 ЦПК України, зокрема, визначено повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги: скасування рішення суду і ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміна рішення суду. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: