Постанова 4824 № 756/8918/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/5889/2024 Доповідач - Ратнікова В.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 756/8918/23 01 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Диби О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - в с т а н о в и в : У липні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Ковальова Наталія Миколаївна в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. В обгрунтування позову зазначала, що 26 червня 2021 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 26 червня 2021 року. Від шлюбу сторони мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 . Вказувала, що спільне життя позивача із відповідачем не склалося. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім?ї та притаманні подружжю. Зазначала, що відповідач зловживає спиртними напоями, постійно провокує скандали та вчиняє протиправні дії по відношенню до позивачки, які носять ознаки домашнього насилля. Востаннє, ІНФОРМАЦІЯ_2 (на день народження позивачки) відповідач в черговий раз влаштував скандал із застосуванням психічного та фізичного насилля щодо позивачки. Внаслідок чого позивачка з дитиною була доставлена до кризової кімнати, щодо відповідача порушена адміністративна справа за домашнє насильство, що підтверджується скриншотом екрану з сайту Судової влади та поясненнями позивачки у Службі в справах дітей та сім?ї. Вказувала на те, що сімейні відносини остаточно припинені, спільно сторони не проживають, спільне господарство не ведуть. Окрім того, зазначає, що позивачка виїхала з дитиною до Республіки Польща, де наразі вони фактично проживають. Зазначала, що шлюб носить лише формальний характер. Спору щодо поділу спільного майна у сторін на даний час немає. Вказувала, що подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення сторін є неможливим та суперечитимуть інтересам позивачки та інтересам дитини. Зазначала, що спільний син сторін проживає разом з матір?ю та перебуває на її утриманні. Відповідач сім?ю не забезпечує, чим ставить її в скрутне матеріальне становище. Зазначала, що відповідач офіційно працює (точне місце роботи позивачці невідомо), має стабільний дохід в розмірі 20 000 грн, якого достатньо для щомісячного утримання їх спільного сина, однак, відповідач добровільно сплачувати аліменти на утримання сина відмовляється. Враховуючи викладене, просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 26 червня 2021 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №

318. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки від усіх видів доходу до досягнення дитиною повнолітнього віку, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено. Шлюб, зареєстрований 26 червня 2021 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, актовий запис №318 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.07.2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1 073,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 23 жовтня 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі. Зазначає, що не погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з'ясування судом обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, невірного застосування процесуальних норм права. Вказує на те, що судом невірно встановлено, що заявлені позовні вимоги, із зазначених позивачем підстав, підтвердженні належними та достатніми доказами в судовому засіданні. Зазначає що, приймаючи рішення про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 , суд невірно встановив, що вони не підтримують подружніх стосунків. Апелянт вважає, що висновок суду про те, що примирення сторін та подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї є неможливим, є незаконним та неправомірним. Посилається на те, що на момент реєстрації шлюбу та до досить недавнього часу (а саме з червня, після чого його дружина поїхала в Польщу, де зараз проживає її мати та старший син) вони підтримували подружні стосунки, проживали разом за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 , а в моменти погіршення стосунків намагалися знайти вихід із ситуації та зберегти сім'ю. Зазначає, що повідомляв в суді першої інстанції про те, що не хоче та не має намірів розлучатися зі своєю дружиною, а в умовах воєнного стану у нього відсутня можливість виїхати за кордон з метою примирення з дружиною та з'ясування причин подання нею позову про розлучення. Вказує на те, що на даний час місце перебування його дружини та сина ОСОБА_3 йому невідомо. Апелянт не може із ними зв'язатися. Зазначає, що судом першої інстанції зазначено у рішенні, що відомостей про надання відповідачем коштів на утримання дитина матеріали справи на містять. Вказує на те, що при поданні позову про розлучення позивачкою було завідомо не вказано цей факт, оскільки кошти в їх сім'ї, не враховуючи готівкових коштів, його дружина отримувала завжди на свою особисту картку, а це 170 000 грн., що підтверджується випискою з банку від 17 вересня 2023 року, яку він показував суду та просив розглянути та ознайомитися, однак судом не було розглянуто вказане прохання. З 2021 року після укладення шлюбу в їхній сім'ї працював він один та забезпечував сім'ю. Зазначає, що у рішенні суду вказано, що фактичне місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як внутрішньо переміщених осіб, з 26.10.2022 року задекларовано за адресою: АДРЕСА_2 , а він проживає з матір'ю, однак, на переконання апелянта, дана інформація не відповідає дійсності, оскільки за вказаною адресою вони проживали сім'єю з вересня 2022 року по квітень 2023 року та разом робили ремонт. В подальшому переїхали та жили всі разом за адресою: АДРЕСА_1 за місцем його реєстрації. Окрім того, зазначає, що судом було стягнуто з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку, однак в судовому засіданні ним було повідомлено суду, що він має сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 від першого шлюбу, та вже сплачує аліменти в розмірі частини від усіх видів доходу на утримання старшого сина. Позивачкою ОСОБА_2 та її представником відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надано. У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ураховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 26.06.2021 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №318 (а.с.18). Від зареєстрованого шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва), актовий запис №2417 (а.с.11). Фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як внутрішньо переміщених осіб, з 26.10.2022 року задекларовано за адресою: АДРЕСА_2 згідно довідок №3005-5002273717, №3005-5002273912 (а.с.17). Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинені, сторони проживають окремо, примирення сторін та подальше спільне життя подружжя та збереження сім'ї є неможливим і суперечить інтересам позивачки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Встановивши, що сторони сімейні стосунки не підтримують, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції невірно встановлено, що заявлені позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підтвердженні належними та достатніми доказами, що примирення сторін та подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї є неможливим та що вони з ОСОБА_2 не підтримують подружніх стосунків, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України). Згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Виходячи із засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. У позовній заяві позивачка зазначала, що спільне життя із відповідачем не склалося, сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім?ї та притаманні подружжю. Зазначала, що відповідач зловживає спиртними напоями, постійно провокує скандали та вчиняє протиправні дії по відношенню до неї, які носять ознаки домашнього насилля. В останнє, 07.06.2023 року (на день її народження) відповідач в черговий раз влаштував скандал із застосуванням психічного та фізичного насилля щодо неї. Внаслідок чого вона з дитиною була доставлена до кризової кімнати, щодо відповідача порушена адміністративна справа за домашнє насильство, що підтверджується скриншотом екрану з сайту Судової влади та її поясненнями у Службі в справах дітей та сім?ї. Вказувала на те, що сімейні відносини остаточно припинені, спільно вони не проживають, спільне господарство не ведеться. Окрім того, вона виїхала з дитиною до Республіки Польща, де наразі фактично проживає з сином. Доводи апелянта про те, що він просив суд першої інстанції не розглядати справу за відсутності його дружини та надати їм час для примирення, проте, суд йому такої можливості для збереження сім`ї не надав, колегія суддів вважає безпідставними, так як з матеріалів справи вбачається, що 18.08.2023 року відповідач звернувся до суду з заявою в якій просив відкласти розгляд справи 18 серпня 2023 року на іншу дати, надавши йому час на можливе примирення та вирішення питання мирним шляхом. Вказане клопотання судом першої інстанції було задоволено в судовому засіданні 18.08.2023 року, розгляд справи було відкладено на 22.09.2023 року. В судовому засіданні 22.09.2023 року відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що ним вчинялись якісь дії для примирення з дружиною, позивачка не подала до суду заяву про наявність у неї бажання для примирення з відповідачем, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем також не надано доказів примирення подружжя, а тому вказані доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо неможливості примирення сторін не спростовують. Про відсутність взаєморозуміння між подружжям свідчить і той факт, що апелянт не знає місця перебування дружини та його сина, будь-якого зв'язку з позивачкою немає. Суд першої інстанції, постановляючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував відсутність спору щодо поділу майна чи проживання дітей, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його розірвання. Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 про cтягнення аліментів в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, суд першої інстанції посилався на те, що дитина сторін проживає разом із позивачкою, у зв`язку з чим цілодобовий обов`язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні, а ще й у вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат, ніж періодичні зустрічі, враховуючи вік та стан здоров`я дитини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України). Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 01 січня - 2100 грн., з 01 липня - 2201 грн., з 01 грудня - 2272 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено у 2023 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить 2272 грн. Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов`язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду. В обгрунтування позовної вимоги про стягнення аліментів позивач ОСОБА_2 вказувала, що їх спільний з відповідачем син- ОСОБА_3 проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач сім?ю не забезпечує, чим ставить її в скрутне становище. Зазначала, що відповідач офіційно працює (точне місце роботи позивачці невідомо), має стабільний дохід в розмірі 20 000 грн, якого достатньо для щомісячного утримання їх спільного сина, однак відповідач добровільно сплачувати аліменти на утримання сина відмовляється. Проживання спільного сина - ОСОБА_1 з матір'ю відповідач в апеляційній скарзі не заперечує. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при поданні позову про розлучення позивачкою було завідомо не зазначено, що кошти в їх сім'ї, не враховуючи готівкових коштів, його дружина отримувала завжди на свою особисту картку, що підтверджується випискою з банку від 17 вересня 2023 року, яку він показував суду та просив розглянути та ознайомитися, однак судом не було розглянуто це його проханням. Та що судом також не враховано, що в судовому засіданні ним було повідомлено суд, що він має сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 від першого шлюбу, та вже сплачує аліменти в розмірі частини від усіх видів доходу на його утримання, колегія суддів відхиляє, так як на підтвердження вказаних доводів відповідачем не надано суду жодного доказу. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Згідно вимог ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В порушенні вказаних вимог процесуального права відповідачем не було надано суду доказів того, що ним здійснювалося перерахування аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на особисту картку позивачки та доказів наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 від першого шлюбу. Окрім того, таких доказів не додано відповідачем і до апеляційної скарги. При відсутності належних доказів на підтвердження вказаних доводів відповідача, такі доводи є припущеннями, а рішення суду не може грунтуватись на припущеннях. Доказів скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливлює утримання ним свого малолітнього сина , який потребує матеріальної допомоги, у визначеному судом розмірі, ні суду першої інстанції ні апеляційному суду відповідачем не надано. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що наразі син сторін проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, ОСОБА_1 є його батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_2 обов`язок щодо виховання і матеріального забезпечення їх дитини, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Однак, такі посилання й доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про неможливість збереження сім`ї сторін й розірвання шлюбу та стягнення з відповідача аліментів у розмірі частини з усіх видів його доходу ( заробітку) на користь позивачки на утримання їх спільного малолітнього сина , починаючи з 17.07.2023 року та до його повноліття. Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: