Ухвала КЦС ВС № 577/5615/19

У Х В А Л А 30 серпня 2021 року м. Київ справа № 577/5615/19 провадження № 61-12815ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Конотопська міська рада, про реальний поділ приватизованої земельної ділянки, житлового будинку садибного типу, що знаходяться у спільній частковій власності, ВСТАНОВИВ: 30 липня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, у якій заявник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження не пропущено. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявником на порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. Разом з тим, заявник порушує питання про звільнення від сплати судового збору, з посиланням на скрутне матеріальне становище. На підтвердження викладених у клопотанні обставин заявником надано довідку про доходи від 28 липня 2021 року, згідно з якою сукупний дохід заявника за лютий, березень, квітень, травень, червень та липень 2021 року складає 11 159,96 грн. Вивчивши доводи клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про те, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір». Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою за його клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Заявником не надано належних доказів на підтвердження того, що 5 відсотків розміру річного доходу заявника за 2020 рік не перевищує розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги (1 536,80 грн), а тому відсутні підстави для звільнення її від сплати судового збору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64). Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що обставини, зазначені у клопотанні, не є безумовною підставою для звільнення заявника від сплати судового збору або відстрочення його сплати, оскільки не підтверджують з достовірністю скрутний майновий стан. Наведені заявником доводи не дають достатніх підстав для звільнення від сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу. Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 921,00 грн. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми. Таким чином заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 536,80 грн (1 921,00 грн х 0,4 х 200%). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/ Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Орім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявнику, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, необхідно зазначити у касаційній скарзі підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення вказаного недоліку. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, У Х В А Л И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 01 липня 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 30 вересня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. М. Коротун