Постанова 4809 № 392/817/17

ПОСТАНОВА Іменем України 19 серпня 2021 року м. Кропивницький справа № 392/817/17 провадження № 22-ц/4809/1129/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Петракова Володимира Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27.07.2017, суддя Кратко Д.М., по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 січня 2010 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Станом на 30 квітня 2017 року відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує, в результаті чого виникла прострочена заборгованість на загальну суму в розмірі - 33676,53 грн., яка складається із: заборгованість за кредитом - 3150,42 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 25346,28 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3100,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 1579,84 грн., яку просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27.07.2017 позов задоволено. Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 21.04.2021 заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено зокрема, що ОСОБА_1 жодного кредитного договору не підписував, будь-яких інших документів разом з карткою йому не видавалося та ним не отримувалося. Повідомлень від відповідача про наявний борг, на його адресу не надходило. Позивач не надав суду жодного належного доказу на підтвердження позову. Крім того,позивачем пропущено строк позовної давності звернення у суд з позовом. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08.06.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08.06.2021 справу призначено до розгляду. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08.06.2021 продовжено строк розгляду справи. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. 18.08.2021 на електронну адресу суду від адвоката Петракова Володимира Анатолійовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці. Згідно ч.1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи викладені в клопотанні і дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи відповідно до ч.1 ст. 372 ЦПК України відсутні, оскільки до клопотання не надані докази на підтвердження викладених обставин. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи є обґрунтованими і спростовують висновки суду першої інстанції. Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що сторони перебувають у договірних кредитних правовідносинах, що підтверджується фактом укладення Кредитного договору № б/н від 11 січня 2010 року, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується Анкетою-Заявою від 11 січня 2010 року, Довідкою про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Умовами і Правилами надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7-14). Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 порушуючи умови Кредитного договору № б/н від 01 січня 2010 року не погашав повністю кредит та проценти за користування кредитом, чим порушив майнові права та інтереси ПАТ «КБ «Приватбанк». Згідно довідки - розрахунку заборгованість за Кредитним договором № б/н від 11 січня 2010 року станом на 30 квітня 2017 року становить суму в розмірі - 33676,53 грн., яка складається із: заборгованість за кредитом - 3150,42 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 25346,28 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3100,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 1579,84 грн. (а.с. 4-6). Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено наявність фактів порушення відповідачем умов виконання Кредитного договору № б/н від 11 січня 2010 року, у зв`язку із чим виникла заборгованість станом на 30 квітня 2017 року в розмірі 33676,53 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви № б/н від 11.01.2010 (а.с. 7). Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 30 квітня 2017 року становить суму в розмірі - 33676,53 грн., яка складається із: заборгованість за кредитом - 3150,42 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 25346,28 грн., заборгованість за пенею та комісією - 3100,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 1579,84 грн. (а.с. 4-6). На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: копію анкети - заяви позичальника, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, копію документу, що посвідчує особу відповідача, довідка про умови кредитування, розрахунок заборгованості. Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 11.01.2010 (а.с. 7). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і встановив, що у заяві - анкеті, яку нібито підписав відповідач зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Заява-анкета не містить інформації відносно того, що відповідач підписуючи анкету визначився із видом платіжної картки і отримав її, а також, що сторонами узгоджувався термін дії надання банківських послуг, зокрема термін дії картки, а також визначався бажаний кредитний ліміт. Крім того, у заяві позичальника від 11.01.2010 року процентна ставка не зазначена. Встановлені обставини свідчать, що зазначений доказ не може бути визнаний як належний та допустимий на підтвердження позову. На підтвердження позову позивач надав розрахунок заборгованості. Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ дійшов висновку, що зазначений розрахунок не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову. Розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами узгоджувалась відсоткова ставка за надані банківські послуги. Крім того, позивач по справі в односторонньому порядку змінив початкову відсоткову ставку за користування кредитними коштами, відповідно розрахунок не відповідає тим умовам договору на який посилається позивач. Висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Зазначення позивачем про те, що відповідач згідно розрахунку користувався кредитними коштами, колегія суддів не приймає у сукупності з іншими доказами, оскільки відсутні підстави вважати, що рахунок, який надані позивачем, відкритий саме на підставі анкети-заяви від 11.01.2010. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не приймається до уваги, оскільки вказана довідка не є формою укладення кредитного договору в розумінні приведених норм матеріального права та є лише додатком до кредитного договору, який укладено між тронами у справі не було. Крім того, надана банком копія даної довідки є нечитабельною та з її змісту неможливо встановити ким саме вона підписана. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові Верховного Суду у справі № 595/290/17 від 16.08.2019 звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів дійшла висновку, що докази які надані позивачем на підтвердження позову не є належними та допустимими. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги встановленні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив дійсні обставини по справі, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Петракова Володимира Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Заочне рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 27.07.2017 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: