Постанова Чернігівський апеляційний суд № 740/1267/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 17 серпня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/1267/20 Головуючий у першій інстанції Ковальова Т. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/971/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В., із секретарями Шкарупою Ю.В., Зіньковець О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко Костянтин Вікторович, Акціонерне товариство «Альфа-Банк», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року (місце ухвалення м. Ніжин) у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича та Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К.В. та АТ «Альфа-Банк» про визнання протиправними і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно. В обгрунтування позову посилався на те, що йому на праві власності належить трьохкімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м., житловою площею 43,1 кв.м. 01.09.2008 між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту на суму 89 900,00 дол. США. зі сплатою 15 процентів річних та комісій. З метою забезпечення виконання зобов`язання позичальника за договором кредиту 01.09.2008 між позивачем та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Кізуб Т.Є. Позивач у позові зазначає, що Іпотечний договір був укладений ним на прохання і за сприяння ОСОБА_3 , яка працювала агентом з нерухомості і займалась оформленням кредиту під нерухоме майно та яка використала його довірливе ставлення до неї, засноване на дружніх відносинах. В подальшому, 23.06.2009 на прохання і за сприяння ОСОБА_3 між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, а саме відбулась зміна зобов`язань позичальника ОСОБА_2 , сума кредиту замість 89 900 дол.США стала складати 95 326 дол.США 40 центів, що призвело до збільшення відповідальності позивача як іпотекодавця. 03.12.2019 АТ «Укрсоцбанк» припинив свою діяльність, правонаступником якого стало АТ «Альфа-Банк». У позові ОСОБА_1 посилається, що 23.10.2019 державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко К.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким відбулась державна реєстрація права власності на належну позивачу квартиру за АТ «Альфа-Банк» в цілому. При цьому підставою для виникнення права власності на належну йому квартиру у АТ «Альфа-Банк» зазначено, зокрема, дублікат іпотечного договору, виданий 26.09.2019 приватним нотаріусом Кізуб Т.Є. Позивач вважає, що таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно державним реєстратором Ананко К.В. здійснено з порушенням вимог законодавства України. У позові ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23.10.2019 за індексним номером: 49303365, прийняте державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананком К.В.; визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 33800144 від 23.10.2019 на нерухоме житлове майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк». Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 22.04.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49303365 від 23.10.2019, прийняте державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко К.В., форма власності: приватна; власник: АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, щодо державної реєстрації права власності за акціонерним товариством «Альфа-Банк» квартири загальною площею 70,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 33800144 від 23.10.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943434874104, номер об`єкту в РПВН: 15573854. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» та державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К.В. на користь держави по 420, 40 грн судового збору. Рішення суду обґрунтовано тим, що судом встановлено наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме не підтверджено наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень, як і відсутній відповідний звіт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, крім того спірна квартира була передана позивачем банку в іпотеку за відповідним іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у іноземній валюті, отриманим ОСОБА_2 на споживчі потреби. При цьому, як встановлено судом, позивач не має іншого нерухомого майна, а спірна квартира не перевищує 140 кв.м. та використовується позивачем, як місце постійного проживання та є єдиним нерухомим житловим майном. Місцевий суд прийшов до висновку, що у державного реєстратора були відсутні підстави для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту про скасування запису про право власності є неефективним та таким, що на час ухвалення рішення суду не передбачений законом в чинній редакції. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник АТ «Альфа-Банк» Воронцова М.В. та Лавріненко В.О. подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» Воронцова М.В. просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 22.04.2021, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. За доводами скарги оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. У скарзі заявник посилається, що на виконання норм ЗУ «Про іпотеку» банк надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю (позичальнику) та в подальшому надав їх реєстратору. Повернення від боржника належно направленої вимоги «за закінченням встановленого строку зберігання» свідчить про вжиття іпотекодержателем всіх заходів для відповідного повідомлення боржника про наявність заборгованості. Щодо посилання суду на відсутність відповідного звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, заявник зазначає, що дана підстава не була зазначена в позовній заяві та не досліджувалась судом взагалі під час розгляду справи, а отже відповідач був позбавлений можливості спростувати дане посилання суду і надати копію звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності в якості доказу по справі. Крім того, вказує, що до переліку необхідних документів для реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення в досудовому порядку передбаченого п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 112, оцінка суб`єкта оціночної діяльності відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015. Щодо неправильного застосування судом першої інстанції ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заявник зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу про проживання позивача в предметі іпотеки на час здійснення спірної реєстрації права власності, позивачем не надано акту обстеження житлових умов, яким підтверджується, що він справді використовує це майно як місце свого постійного проживання. У скарзі заявник посилається, що у даному випадку суд, задовольняючи позовні вимоги, та скасовуючи запис про право власності на предмет іпотеки, не застосував норми матеріального права та не відновив право власності, та застосував невірний та неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером: 49303365 від 23.10.2019 змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення речення наступного змісту: «Отже, вказаний іпотечний договір містить застереження, яке надавало Банку право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість за АТ «Альфа-Банк» - скасувати повністю, та ухвалити нове судове рішення у виді постанови, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. У скарзі заявник посилається на законність та обґрунтованість судового рішення в частині задоволених позовних вимог. Щодо зміни рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення відповідного речення, заявник посилається на те, що в укладеному Іпотечному договорі відсутнє відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя в розумінні ст. 36 ч. 4 ЗУ «Про іпотеку». За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що вказана позовна вимога має похідний характер від першої позовної вимоги задоволеної судом. Посилається, що у позові просив суд скасувати державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість за банком, як протиправну, а не запис про право власності, як це зазначено в рішенні суду першої інстанції, а тому висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_1 відхиленню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Як встановлено судом, 01.09.2008 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір кредиту №935/8-305, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 89 900 дол. США, на споживчі потреби (а.с. 24-27 т. 1). 01.09.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно якого в забезпечення виконання основного зобов`язання останній передав в іпотеку належне на праві власності майно - квартиру загальною площею 70,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-22 т. 1) 23.06.2009 між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору у зв`язку з укладенням в цей же день додаткової угоди про внесення змін до Договору кредиту №935/8-305 між ОСОБА_2 та Банком, а саме: відбулася зміна суми кредиту - замість 89 900 дол.США стало 95 326 дол.США 40 центів. Інші умови договору залишилися незмінними (а.с. 23 т. 1). 03.12.2019 АТ «Укрсоцбанк» припинило свою діяльність та його правонаступником стало АТ «Альфа-Банк» (а.с. 30-31 т. 1). З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки відділу квартирного обліку, приватизації житла та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 02.03.2020 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 , 2009 р.н., зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19 т. 1). 23.10.2019 державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананко К.В. було винесено рішення за реєстраційним №49303365 щодо державної реєстрації права власності, номер запису 33800144 від 23.10.2019, за АТ "АЛЬФА-БАНК" квартири загальною площею 70,8 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943434874104, номер об`єкту в РПВН: 15573854 (а.с. 32-33 т. 1). Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Ананко К.В. № 49303365 від 23.10.2019 вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» (а.с. 99 т. 1). Згідно витягу № 1858550887 від 23.10.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено запис про право власності № 33800144, державний реєстратор Ананко К.В., Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівської області, про те, що на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та дублікату іпотечного договору, виданого 26.09.2019 приватним нотаріусом Кізуб Т.Є., було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк» (а.с. 100 т. 1). Суд першої інстанції прийшов до висновків, про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме не підтверджено наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень, як і відсутній відповідний звіт про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, крім того спірна квартира була передана позивачем банку в іпотеку за відповідним іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у іноземній валюті, отриманим ОСОБА_2 на споживчі потреби. При цьому, як встановлено судом, позивач не має іншого нерухомого майна, а спірна квартира не перевищує 140 кв.м. та використовується позивачем, як місце постійного проживання та є єдиним нерухомим житловим майном. Місцевий суд прийшов до висновку, що у державного реєстратора були відсутні підстави для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Разом з тим, прийшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про скасування запису про право власності є неефективним та таким, що на час ухвалення рішення суду не передбачений законом в чинній редакції. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Судом встановлено, що 01.09.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник є АТ «Альфа-Банк») на суму 89 900,00 дол. США, кінцевим терміном погашення 25.08.2023. Між АКБ «Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно якого в забезпечення виконання основного зобов`язання останній передав в іпотеку належне на праві власності майно - квартиру загальною площею 70,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-22 т. 1) 23.06.2009 між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору у зв`язку з укладенням в цей же день додаткової угоди про внесення змін до Договору кредиту №935/8-305 між ОСОБА_2 та Банком, а саме: відбулася зміна суми кредиту - замість 89 900 дол.США стало 95 326 дол.США 40 центів. Інші умови договору залишилися незмінними (а.с. 23 т. 1). Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом положень підпункту 4.2 іпотечного договору від 01.09.2008, сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п. 4.5 Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів: 4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». 10.04.2019 АТ «Укрсоцбанк» надіслало позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та аналювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-деннного строку банк як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на майно в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»(а.с. 86 т. 1). Отримання вказану вимогу ОСОБА_1 заперечував, разом з тим на конверті є запис про повернення «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 88 т. 1). 23.10.2019 АТ «Альфа-Банк» звернулося до Державного реєстратора із заявою, в якій просило провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м. До заяви банк додав: договір іпотеки від 01.09.2008, копію вимоги від 10.04.2019; рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення про направлення повідомлення на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 95-109 т. 1). За результатами розгляду вказаної заяви, 23.10.2019 Державним реєстратором Ананкою К. В., в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, було прийнято рішення про державну реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 . Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 01.09.2008, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 01.09.2008, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» у їх поєднанні вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом. Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що із прийняттям названого закону законодавець обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20). У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в пункті 4.5 іпотечного договору від 01.09.2008, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3). Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для зміни рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення речення наступного змісту: «Отже, вказаний іпотечний договір містить застереження, яке надавало Банку право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», є необґрунтованим, як і посилання щодо визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість за АТ «Альфа-Банк», враховуючи наступне. Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) міститься правовий висновок про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла до звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Проте, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV. Вказані правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц. Оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме скасування рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем. Так, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог, крім обставин відсутності укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, без якого, на думку позивача, державний реєстратор не мав права реєструвати за банком право власності на предмет іпотеки, посилався й на те, що спірна квартира, яка використовується ним як місце постійного проживання, не могла бути перереєстрована на відповідача в силу дії заборони, встановленої Законом № 1304-VII. В постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від вищезазначеного висновку, який міститься в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а саме щодо необхідності застосування положень Закону № 1304-VII у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку за наявності умов, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цього Закону. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) відступила від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Таким чином, з урахуванням наведених ОСОБА_1 підстав позову та встановлених обставин справи, висновки суду першої інстанції, що пред`явлена ним вимога до АТ «Альфа-Банк», про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем підлягає задоволенню, оскільки передана в іпотеку квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70,80 кв.м., яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» як забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Як встановлено судом, передана позивачем в іпотеку квартира використовується ним як місце постійного проживання. Отже, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» щодо неправильного застосування судом першої інстанції ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як і посилання щодо неправильного та неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. Спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи, доводи скарги, що в матеріалах справи немає жодного доказу про проживання позивача в предметі іпотеки на час здійснення спірної реєстрації права власності, позивачем не надано акту обстеження житлових умов, яким підтверджується, що він справді використовує це майно як місце свого постійного проживання, як вбачається до матеріалів справи надано, довідку від 02.03.2020, щодо реєстрації ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 (а.с. 19, 146, 147 т. 1), дані Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майнго та Реєстру прав власності на нерухоме майно…(а.с. 32-36, 148-157 т. 1), згідно даних якої, інша квартира за адресою: АДРЕСА_2 , перереєстрована 19.10.2017 на іншу особу на момент здійснення звернення стягнення на спірну квартиру (а.с. 169-175 т. 1). З врахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк», що банком виконані всі вимоги норм ЗУ «Про іпотеку» щодо надсилання письмового повідомлення іпотекодавцю (позичальнику), яке повернулося з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», та які були надані реєстратору; щодо безпідставного посилання суду на відсутність відповідного звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, оскільки заявником дана підстава не була зазначена в позовній заяві та не досліджувалась судом взагалі під час розгляду справи, а отже відповідач був позбавлений можливості спростувати дане посилання суду і надати копію звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності в якості доказу по справі; доводи, щодо переліку необхідних документів для реалізації права іпотеко- держателя звернути стягнення в досудовому порядку передбаченого п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 112, оцінка суб`єкта оціночної діяльності відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, як і посилання щодо не належного способу захиту у зв`язку з його не ефективністю, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанці з викладених вище мотивів. Разом з тим, рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до Державного реєстратора Ананки К. В підлягає скасуванню з огляду на таке. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Відтак належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 виник саме з ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій банку щодо реєстрації за ним такого права, а Державний реєстратор є неналежним відповідачем. Однак, суд першої інстанції зазначеного не врахував, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до державного реєстратора необхідно відмовити у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача. Отже, рішенння суду першої інстанції слід скасувати в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К.В. про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог з підстав, наведених у даній постанові, змінити рішення суду першої в частині стягнення судового збору, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга АТ «Альфа-Банк» підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка К.В. про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні цих вимог, то відповідно рішення місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення судового збору, а саме слід збільшити розмір стягнення з АТ «Альфа-Банк» на користь держави з 420,00 грн до 840,80 грн. Разом з тим, підлягає поверненню ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2522,40 грн, на підставі його клопотання про повернення судового збору, у підтвердження якого ним надано копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно якої ОСОБА_1 має третю групу інвалідності, та з копії посвідчення вбачається, що він є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни (а.с. 4, 5 т. 2). Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Ананка Костянтина Вікторовича про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності на нерухоме майно та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог з підстав, наведених у даній постанові. Змінити рішення суду першої в частині стягнення судового збору, збільшити розмір стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави з 420,00 грн до 840,80 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір згідно з квитанцією № 27 від 07.06.2021 за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2522,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 19.08.2021. Головуючий Судді :