Постанова 4851 № 520/10769/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2021 р.Справа № 520/10769/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 24.02.21 по справі № 520/10769/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила суд: - скасувати податкові повідомлення рішення від 11.03.2020 №0034461-5205-2020, №0034462-5205-2020. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. "є" пп. 266.2.2 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктами оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використувуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Зазначає, що вона є членом ФГ " ОСОБА_2 ", а вказані нежилові приміщення розташовані на одній земельній ділянці, що відноситься до земель промисловості. В свою чергу ФГ " ОСОБА_2 " є виробником промислової сільськогосподарської продукції, тобто спірні приміщення використовуються їх власником у господарській діяльності за функціональним призначенням, що надає правові підстави для застосування вимог пп. "є" пп. 266.2.2 ПК України. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2021 замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у Харківській області на належного правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з даними Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем значаться наступні нежитлові приміщення: - комплекс будівель та споруд загальною площею 719,8 кв.м (розмір частки у праві спільної власності 359,90 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлова будівля загальною площею 1283,6 кв.м (розмір частки у праві спільної власності 641,80 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачем 11.03.2020 прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема: - №0034461-5205-2020, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 11263,97 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік; - №0034462-5205-2020, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 20086,74 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернулася до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що позивачем не надано жодних документів на підтвердження того, що об`єкти нерухомості використовуються в господарській діяльності, надані позивачем докази лише підтверджують факт віднесення окреслених об`єктів нерухомості до будівель промисловості, а наявність спеціального статусу будівлі не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17. За наведеного тлумачення положень Податкового кодексу України, під час розгляду цієї справи підлягає встановленню - чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачці, та чи фактично використовує позивачка їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво). З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до неї пільги, передбаченої пунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 200/8504/19-а. Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовувала вимоги лише функціональною належністю об`єкту нерухомості. Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказаний об`єкт нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції. Крім того, позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Надані позивачем листи від ФГ «Карабань А.В.» та довідки від КП «Нововодолазьке архітектурно-інвентеризаційне бюро» не можуть сприйматися судом, як докази використання вказаних об`єктів нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва продукції. Зважаючи на викладене, суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на неї пільги, встановленої пунктом є п.п. 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України. Вказані висновки щодо застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25.03.2020 у справі № 280/5332/18, від 20 лютого 2020 року у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17, а також від 11.12.2018 року у справі №822/2614/16 та повинні застосовуватись до спірних правовідносин відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган при визначенні позивачці податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, за наявності підстав для нарахування їй, як власнику нежитлової нерухомості, що є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкового зобов`язання, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України, та обґрунтовано. Доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року по справі № 520/10769/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 по справі № 520/10769/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 19.08.2021 року