Постанова 4857 № 460/5726/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5726/22 пров. № А/857/10043/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідач - Кушнерика М.П., суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року, прийняте суддею Дуляницькою С.М., в м.Рівне, в порядку письмового провадження, у справі № 460/5726/22 за адміністративним його позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: в березні 2022, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 0109922-2405-1716 від 11.03.2021, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 19268,07 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно нараховано суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Об`єкт майна, який слугував базою нарахування податку, належить до будівель промисловості, а тому не може бути об`єктом оподаткування в силу приписів п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позов задоволити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає те, що використання ним (у своїй господарській діяльності як ФОП) об`єкту промисловості за призначенням протягом 2020 року не є тотожним поняттю здійснення промислового виробництва чи отримання доходу від об`єкта промисловості за 2020 рік, а нормами Податкового кодексу України (з урахуванням висновків постанов Верховного Суду від 15.05.2018 по справі № 806/2676/17 та № 820/3556/17) визначено, що не є об`єктами оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Крім того, в даних постановах наголошено, що не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, котрі перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб (а не виключно фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) та використовуються останніми за призначенням. Проігноровано обставину, що відповідач не надав жодного доказу використання позивачем будівлі промисловості за іншим призначенням, а не за функціональним. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20.10.1999 по 17.18.2020. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2014, ОСОБА_1 на праві власності належить наступний об`єкт нерухомого майна: будівля, виробничо-сервісний центр літ. А-2, загальною площею 890,1кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15, 16). У зв`язку з цим, Головним управління ДПС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 11.03.2021 № 0109922-2405-1716 про визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18100300 за 2020 рік в сумі 19268,07 грн. (а.с.6). Не погоджуючись із правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 09.02.2022 № 1692/9/99-00-06-01-04-09, податкове повідомлення-рішення від 11.03.2021 № 0109922-2405-1716 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що належна позивачу нежитлова будівля є об`єктом справляння податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки виходячи з того, що позивач не надав доказів використання приміщення за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. До 22.05.2020 підпункт 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України визначав перелік об`єктів, які не є об`єктами оподаткування. Так, пункт «є» вказаного підпункту в спірному періоді (2020 рік) був викладений: не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. З 23.05.2020 вказана норма передбачає, що не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Згідно із пп.266.3.1- 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України). Підпунктом 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). При цьому, відповідно до п. 30.1. ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2. цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України). Так, п. «є» пп. 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". При цьому, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Крім того, Верховним Судом у постанові від 22.04.2021 у справі № 0640/4296/18 звернуто увагу, що визначаючи податкову пільгу у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути підставою для звільнення від оподаткування. Так, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням, зокрема, у даному випадку для виготовлення харчової продукції. Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням, у наявних правовідносинах як виробничо-сервісний центр. Судом встановлено, що належна позивачу будівля відноситься до будівель промисловості та класифікується у групі 125 «Будівлі промислові та склади» ДК 018-2000. Вказані обставини також підтверджені рішеннями судів у справах № 817/942/18, 460/6009/20 (а.с.30 - 43). З Технічної документації із землеустрою від 07.04.2013, убачається, що документація стосувалася документів, що посвідчують право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) підприємця ОСОБА_1 саме для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для будівництва та експлуатації споруди « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 ) (а.с.17 - 25). Згідно з Декларацією від 20.11.2014 № РВ143143240177 визнано готовність до експлуатації об`єкта: Продовження будівництва виробничо-сервісного центру на АДРЕСА_1 ». Замовником об`єкта є ОСОБА_1 (а.с.19 - 24). Відповідно до наказу Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 01.12.2014 № 290 «Про присвоєння адреси» об`єкту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (виробничо-сервісному центру, який закінчений будівництвом відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20.11.2014 № РВ143143240177), присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (а.с.26). Проте, жодних доказів на підтвердження факту використання вказаного об`єкту у господарській діяльності позивачем не надано, як суду першої, так і апеляційної інстанції. В той же час, посилання позивача на обмеження господарської діяльності у зв`язку з карантинними заходами по боротьбі з COVID - 19 та подальшим зупиненням в серпні 2020 року своєї діяльності, свідчить додатковим доказом того, що спірне приміщення не використовувалося за господарським призначенням, яке надає позивачу відповідні пільги. Відповідно, належний позивачу виробничо-сервісний центр згідно з підпунктом 266.2.2 "є" пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року у справі № 460/5726/22, - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула