Постанова 4851 № 520/18149/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2021 р. Справа № 520/18149/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, по справі № 520/18149/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у (далі по тексту ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати: - податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 02.06.2020 року № 0069542-5806-2037; - податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 14.07.2020 року № 00559-5806-2037; - стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу та судовий збір за подання позовної заяви. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки останнім неправильно кваліфіковано належне ОСОБА_2 майно як об`єкт справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. площі об`єкту, замість належної 0,1%, що передбачена для типів «Інші будівлі», до яких і має відноситися належна йому нежитлова нерухомість. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі №520/18149/2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 02.06.2020 року № 0069542-5806-2037. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 14.07.2020 року № 00559-5806-2037. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі № 520/18149/2020 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що з огляду на наявну в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформацію щодо належності ОСОБА_1 на праві власності, зокрема, нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 405,1 кв. м., та відсутність відомостей про її функціональне призначення, а також враховуючи невідповідність технічного паспорту на вказане нежитлове приміщення типовій формі, встановленій Інструкцією про порядок технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 (далі Інструкція №127), контролюючим органом правомірно було відмовлено у перерахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 . З огляду на викладене, відповідач вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази та встановив обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Позивач в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що твердження апелянта про відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення об`єкту оподаткування (належного позивачу нерухомого майна) спростовуються змістом витягу з реєстру, в якому вказано, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 405,1 кв. м. є боксом, а також доданими позивачем до матеріалів справи документами, зокрема, копією технічного паспорту. Так само не відповідає дійсності посилання апелянта на невідповідність технічного паспорту на об`єкт оподаткування типовій формі, затвердженій Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127; паспорт містить всі необхідні відомості, скріплений печаткою підприємства, всі його сторінки прошиті та пронумеровані відповідно до вимог вказаної Інструкції. Також звертає увагу суду, що апеляційна скарга відповідача не містить правового обґрунтування та жодного аргументу щодо правильності визначеної ним ставку податку на рівні 1%, та, відповідно, жодного доводу про помилковість висновків суду першої інстанції в цій частині. При цьому наполягає, що податковий орган був зобов`язаний застосовувати ставку податку, визначену підпунктом 8 пункту 5 Додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 542/17, згідно з яким для об`єктів оподаткування, що належать до інших будівель (до, яких відноситься, на думку позивача, вказане нерухоме майно), застосовується ставка податку у розмірі 0,1%. На підставі викладеного, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи в Другому апеляційному адміністративному суді в розмірі 1800 грн. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.12.2020 позивачу на праві власності, належить 1/2 нежитлової будівлі в літ. Г-1 за адресою: АДРЕСА_1 ( загальна площа об`єкта 405.1 м2 (бокс № 5)) а.с.15-21. Податковим органом винесено податкові повідомлення рішення № 0069542-5806-2037 від 02.06.2020 та № 00559-5806-2037 від 14.07.2020, якими позивачу, з урахуванням положень пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, визначено суми податкових зобов`язань за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018, 2019 роки у розмірі 8452.41 грн та 7540.94 грн відповідно. Позивачем в порядку ст.56 ПК України подано скаргу на податкове повідомлення рішення від 14.07.2020 № 00559-5806-2037, за результатами якого рішенням ДПС України від 20.11.2020 №33139/6/99-00-06-02-04-06 скарга залишена без задоволення , а оскаржуване рішення - без змін. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом про їх скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності спірних рішень відповідача з посиланням на безпідставність оподаткування контролюючим органом податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою - 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. площі будівлі, належного позивачу нерухомого майна (нежитлової будівлі), оскільки остання за даними технічного паспорту та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є боксом, тобто ізольованим відсіком в більшому приміщенні. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За визначенням, наведеним у ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.261 ПК України). Як встановлено положеннями пп.266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За змістом пп.266.5.1 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.266.6.1 п.266.2 ст.266 ПК України). Відповідно до пп.14.1.129 та пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку. Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що визначення контролюючим органом ставки податку, яку слід застосовувати до нерухомого майна, як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в порядку ст. 266 ПК України, має здійснюватися на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з обов`язковим урахуванням місця розташування (зональності) та типу чи категорії такого об`єкту нерухомості. Так, з наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо належного ОСОБА_1 на праві приватної власності об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, що цей об`єкт є нежитловою будівлею в літ. «Г-1», загальною площею 405,1 кв.м. (бокс №5). Відомості про тип та категорію вказаної будівлі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні, окрім зазначення в дужках, що така будівля є боксом. Інструментом ідентифікації об`єктів нерухомості в частині їх належності до відповідних типів нерухомого майна є Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної виконавчої влади та всіма суб`єктами господарювання (юридичними фізичними особами) в Україні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 822/2624/16, ДК 018-2000 використовується для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації на об`єкт нерухомого майна. Так, в Розділі І Вступ ДК 018-2000 вказано, що будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень, повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання; потім будівля класифікується за методом "зверху - вниз". Будівлю спочатку відносять до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) - житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі; Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою від загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі у межах групи. Отже, враховуючи наведені положення ДК 018-2000, досліджені судом апеляційної інстанції правовстановлюючі документи та технічну документацію, яка міститься в матеріалах справи, відповідно до яких загальна площа приміщень усього по літ. «Г-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 405,1 кв.м, (майстерня та склади - 61 кв.м., що складає 15,05 % від загальної площі будівлі та бокс 344,1 кв.м., що складає 84,9 % від загальної площі будівлі), вказану нежитлову будівлю літ. «Г-1», належну ОСОБА_1 , слід класифікувати як «Бокс». Така класифікація вказаної будівлі підтверджується змістом наявних в матеріалах справи копій технічного паспорту на таку будівлю, плану земельної ділянки та плану поверхів, в яких поряд із зазначенням, що будівля літ. «Г-1» є нежитловою вказано бокс № НОМЕР_1 . При цьому слід зауважити, що відповідачем ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано жодного доказу та не наведено обставин, які б спростовували приналежність вказаного об`єкту нерухомості (нежитлової будівлі літери «Г-1», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ) до будь-якого іншого типу, відмінного від наведеного судом. Як зазначалось вище, ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням міської ради, зокрема. Так, Додатком 1 до рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17, яким встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори, встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промисловості та склади - 0,25 відсотка (виключений з року згідно з рішенням Харківської міської ради від 28.11.2018 року № 1284/18, яке набрало законної сили 01.01.2019); 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка. Виходячи зі змісту вказаного рішення, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1% застосовується до готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів. При цьому слід зауважити, що бокси відсутні у вказаному переліку об`єктів, до яких застосовується така ставка податку (1%). Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 02.06.2020 року № 0069542-5806-2037 та від 14.07.2020 року № 00559-5806-2037 було винесено відповідачем на підставі самостійно визначених ним грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірах 7540,94 грн та 8452,41 грн відповідно, обрахованих у зв`язку із застосуванням до належного позивачу на праві власності нежитлового приміщення ставки податку у розмірі 1%. При цьому відповідачем не надано жодного доказу віднесення належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення до будь-якої з вказаних вище категорій будівель (готельних, офісних, торговельних будівель та будівель для публічних виступів) та ніяким чином не обґрунтовано застосування ним саме такої ставки податку у розмірі 1% до вказаної будівлі. Доводи апелянта про невідображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо типу та функціонального призначення нежитлової будівлі літери «Г-1» площею - 405,1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , чим останній з поміж іншого обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваних рішень, не спростовують обов`язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку. Неприйнятними є і доводи відповідача щодо невідповідності наданого позивачем технічного паспорту на вказане нежитлове приміщення типовій формі, затвердженій Інструкцією №127, що стало підставою для відмови у перерахунку податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за заявою позивача, оскільки такі обставини, в силу наведених вище норм податкового законодавства, які регулюють спірні відносини, не можуть бути підставою для визначення контролюючим органом ставки податку, зокрема, у розмірі 1%, без законного на те підґрунтя. Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об`єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 1% контролюючим органом ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанцій не надано. Отже, враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах чітких відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об`єкта нерухомості, що є обов`язковим для визначення ставки податку, у відповідача були відсутні будь-які підстави при обчисленні позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовувати ставку у розмірі 1%. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Так, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача. Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 4 ПК України закріплено низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 822/2687/17. Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В силу ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, відповідач правомірності своїх рішень належним чином не довів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 02.06.2020 року № 0069542-5806-2037 та від 14.07.2020 року № 00559-5806-2037 в частині визначення грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірах 7540,94 грн та 8452,41 грн відповідно, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування зазначених податкових повідомлень-рішень. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З приводу відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1800 грн, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, звернувшись до суду із заявою про відшкодування витрат на правову допомогу, представником позивача на підтвердження сплати ОСОБА_1 на користь адвоката Рижкова І.П. вартості послуг з надання правової допомоги у розмірі 1800 грн. гривень були надані матеріалів справи копії додаткової угоди № 2 від 22.04.2021 до Договору №14/2020 про надання правничої (правової) допомоги від 23.04.2020, укладеної між позивачем та адвокатом Рижковим Іваном Петровичем, детального опису робіт (наданих послуг) від 18.10.2021, виконаних адвокатом Рижковим І.П. за Договором № 14/2020 про надання правничої (правової) допомоги від 23.04.2020 з представництва ОСОБА_1 в Другому апеляційному адміністративному суді по справі № 520/18149/2020, акту № 2 приймання-передачі наданих послуг від 18.10.2021, квитанції № 19 від 18.10.2021 на суму 1800 грн. Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) від 18.10.2021 та акту №2 приймання-передачі наданих послуг від 18.10.2021, адвокатом надано позивачу наступні послуги з правової допомоги: - підготовка до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву від 18.10.2021 на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі № 520/18149/2020, що включало: аналіз доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі та їх правового обґрунтування; формування правової позиції та заперечень щодо вимог апеляційної скарги, на які затрачено 4 години, вартість послуги складає 1800 грн. Отже, вартість витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції становить 1800,00 грн. Водночас апеляційний суд зазначає, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за умови недотримання заявником вимог частини 5 ст. 134 КАС України але за клопотанням іншої сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20). З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги отриманої при апеляційному перегляді справи, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг). Водночас, відповідачем не подано заперечень з приводу заявленого до відшкодування розміру судових витрат, не наведено жодного доводу, який би свідчив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт або непідтвердження вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами. При цьому, як вбачається з доданого до матеріалів справи разом з відзивом на апеляційну скаргу опису поштового вкладення, представником позивача була направлено на адресу ГУ ДПС в Харківській області копії відзиву, в якому заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. За таких обставин, дослідивши зміст та обсяг складеного представником позивача відзиву на апеляційну скаргу, а також враховуючи складність даної справи, значення її для сторони, а також наведені вище висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 1800 грн, що з огляду на вказані обставини, є співмірним та пропорційним відносно виконаної адвокатом роботи та відповідає висновкам суду апеляційної інстанції, прийнятими за результатами розгляду апеляційної скарги. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 520/18149/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова