Постанова 4824 № 754/12379/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 року місто Київ. Справа № 754/12379/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11904/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В. суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. при секретарі Міщенко Н.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року (постановлену в складі судді Клочко І.В., інформація щодо дати складання повного тексту ухвали відсутня) про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя,- в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку поділу майна подружжя. У листопаді 2020 року подано до районного суду ОСОБА_3 заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та приватним, державним нотаріусам вчиняти будь-які дії відносно квартири АДРЕСА_1 . Свою заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 не визнає його права на квартиру та вчиняє реальні дії щодо продажу належної їм на праві спільної сумісної власності квартири, відповідно є ризики відчуження майна, що може призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення судом позовних вимог позивача та порушень права останнього на ефективний захист. ОСОБА_3 зазначає, що згідно розміщених оголошень у мережі Інтернет вартість квартири занижена у порівнянні з вартістю аналогічних трьохкімнатних квартир, що свідчить про наміри відповідача у намаганні в найшвидші терміни здійснити продаж квартири, оскільки квартира придбана за спільні грошові кошти, проте документально оформлена та зареєстрована за відповідачкою і у неї наявні документи про розлучення. При цьому, ОСОБА_3 звертає увагу, що відповідач є громадянкою Республіки Білорусь та існують ризики її виїзду з України після продажу майна на постійне місце проживання. Крім того, у відповідачки немає іншого рухомого та нерухомого майна на території України, а тому у разі незастосування забезпечення позову буде утруднено виконання можливого рішення суд та захисту порушених прав. Заявник вважає, що відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки обраний спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлювальної шкоди відповідачу чи третім особам, а також відсутні обставини, визначені ч.3 ст. 154 ЦПК України, що передбачають обов`язковість застосування судом зустрічного забезпечення, а тому відсутня необхідність застосування зустрічного забезпечення. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. З метою забезпечення позову ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя, накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та приватним, державним нотаріусам вчиняти будь-які дії щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із указаною ухвалою суду першої інстанції, 11.12.2020 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу у зв`язку з невідповідністю висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що 25.12.2012 року, скаржником за власні кошти отримані внаслідок продажу нерухомості в республіці Білорусь 09.10.2012 року, та кошти її матері ОСОБА_4 придбана квартира АДРЕСА_1 , де відповідач за первинним позовом мешкає і зареєстровано її місце проживання починаючи з 25.07.2013 року про, що свідчить посвідка на проживання серії НОМЕР_1 від 25.07.2013 року. Зазначає, що скаржник не знаходиться на території України, а посилання сторони у справі щодо активних дій з продажу майна є повністю необґрунтованими. Сторона у справі в такий спосіб виключно бажає створити уявність певних неіснуючих фактів видати їх за дійсні які у своїй сукупності не несуть загрози для нього оскільки він на сьогоднішній день зареєстрований у цій квартирі та має право проживання. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 поданою її представником ОСОБА_1 , на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року. 06 березня 2021 року адвокат Гончарук А. В. в інтересах ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_1 , задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалою від 22 липня 2021 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзив до апеляційного суду станом на 17.07.2021 не надійшов. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду 17.08.2021 року представник відповідача ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати. Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що предметом заявлених вимог є визнання частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя в порядку поділу майна. (а.с. 1-7). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 24 липня 2020 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с. 70-75). На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя , а відчуження майна, яке є предметом поділу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі. Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург). У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення є співмірним з заявленими позовними вимогами та наявні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З таким висновком колегія суддів погодилась та вважає його правильним, з огляду на предмет позову у даній справі, яким є визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна. Вжиті судом заходи забезпечення є домірними із заявленими позивачем вимогами. Спірна 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується виділеними матеріалами справи. При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову про поділ майна подружжя є можливість реалізації спірного нерухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого рішення суду може бути утруднено або визнано неможливим . Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо поділу арештованого майна, обґрунтовано вважав, що існує необхідність в забезпеченні позову способом заявленим позивачем. Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана за кошти відповідача та про те, що наявний шлюбний договір щодо визначення обов`язків та права власності на майно, не мають значення для вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ці обставини підлягають встановленню при вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог. Тобто, питання обгрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення. Аргументи апеляційної скарги, стосовно того що відповідач проживає на території Білорусії та не вчиняє дій стосовно продажу квартири, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що проживання поза межами України, не унеможливлює право та можливість відчуження майна на території України. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню. Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 серпня 2021 року. Судді: О.В. Желепа В.А. Кравець О.Ф. Мазурик