Постанова 4852 № 340/195/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 340/195/20 головуючий суддя І інстанції - Хилько Л.І. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року в адміністративній справі №340/195/20 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування наказу, податкових повідомлень - рішень,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 27.11.2019 року № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 "; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.01.2020 року № 00000183200. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27.11.2019 року №

548. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 11.01.2020 року № 00000183200. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Кіровоградській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наказ про призначення перевірки є актом індивідуальної дії, який станом на час розгляду справи судом вичерпав свою дію виконанням, а тому не може бути оскаржений та скасований в судовому порядку. Зауважено, що для проведення фактичної перевірки позивача існували достатні підстави, визначені чинним законодавством. За наслідками перевірки податковим органом було встановлено факт здійснення ФОП ОСОБА_1 торгівлі пальним без наявної ліцензії, у зв`язку з чим відповідачем обґрунтовано прийнято податкове повідомлення - рішення про застосування штрафних санкцій. Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник позивача в судовому засіданні заперечував відносно задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останніх. Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.09.2019 року, видами діяльності якого є: вантажний автомобільний транспорт (основний); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; складське господарство; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Позивач здійснює господарську діяльність у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві користування на підставі укладеного з ТОВ "Виробнича компанія Агротранс" (код ЄДРПОУ - 39690202) договору оренди об`єкту нерухомого майна №1/10 від 01.10.2019 року (а.с.217-222). Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує надані йому повноваження. 27.11.2020 р. відповідачем було видано наказ № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ", яким наказано провести фактичну перевірку позивача за період діяльності з 01.07.2019 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального (а.с.21). 27.11.2020 р. та 03.12.2019 р. відповідачем видані направлення на перевірку № 571 та № 645 (а.с.70-71). Згідно вказаних наказу та направлень, посадовими особами відповідача за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Червоного Козацтва, 122, проведено фактичну перевірку позивача з питань додержання вимог законодавства України у сфері обігу пального за період з 01.07.2019 по 04.12.2019 року. Перевірку проведено у присутності позивача. За результатами проведеної перевірки складено акт від 09.12.2019 р. № 125/11-28-32-01/ НОМЕР_1 , згідно до висновків якого за результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" в частині оптової торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії (а.с.23-25). Так, перевіркою встановлено, що позивач не є виробником пального, зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального 15.10.2019, номер запису в реєстрі - 3808. За період з 16.10.2019 по 04.12.2019 року позивач, згідно інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі акцизних накладних, даних бухгалтерського обліку та первинних бухгалтерських документів реалізував контрагентам пальне, а саме дизельне паливо (код УКТ ЗЕД 2710194300) в загальній кількості 13173,0 л. загальною вартістю 335 485,0 грн.. Станом на 04.12.2019 згідно інформації, яка міститься в офіційних базах даних ДПС України позивач не придбавав (не оформлював) ліцензію на право оптової торгівлі пальним. На підставі акту фактичної перевірки 11.01.2020 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000183200, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 500000,00 грн. за порушення частини 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (а.с.27-28). Не погодившись з правомірністю прийняття наказу про призначення фактичної перевірки, податкового повідомлення - рішення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичну перевірку у відношенні позивача було призначено та проведено безпідставно, що свідчить про наявність підстав для скасування наказу про призначення перевірки та податкового повідомлення - рішення. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України). Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок. При цьому, приписи ПК України в цій частині встановлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки, як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України). Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України). Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки: - непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення); - оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом. Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист. В свою чергу, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України). Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. В свою чергу, пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Згідно абз. 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.» У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки. Встановлені обставини справи свідчать, що наказ від 27.11.2019 року № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 " станом на час розгляду даної справи вичерпав свою дію, оскільки перевірку у відношенні позивача було проведено, а за наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення, тому, скасування такого наказу не призведе до відновлення порушених прав та інтересів позивача. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. Аналогічні правові висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №826/17123/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині визнання протиправним та скасування наказу про призначення фактичної перевірки підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині. Що стосується правомірності прийняття відповідачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.01.2020 року № 00000183200, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Як вбачається з доводів позивача, відображених в адміністративному позові та відзиві на апеляційну скаргу, останній обґрунтовує протиправність спірного рішення посиланням на недотримання відповідачем порядку призначення та проведення фактичної перевірки. Як вже зазначалось, порядок проведення фактичної перевірки встановлений ст. 80 ПК України. Згідно з п. 80.1 ст. 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Пунктом 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: - у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; - письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; - неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; - у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Як вбачається зі змісту наказу від 27.11.2019 року № 548, фактичну перевірку позивача проведено на підставі пп. 80.2.2, 80.2.3, 80.2.5, п. 80.2 ст. 80 ПК України, у зв`язку з отриманням листа ДПС України від 18.11.2019 року. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив порушення відповідачем порядку призначення та проведення перевірки, зазначив про відсутність правових підстав для прийняття наказу на проведення перевірки та її проведення, оскільки у наказі не міститься жодної конкретної інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, що свідчить про можливі порушення платником податків вимог законодавства, відтак наведені у наказі підстави проведення перевірки не доведені відповідачем під час розгляду справи. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення наказу про проведення перевірки стали положення, зокрема, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України та лист ДПС України від 18.11.2019 № 5287/7/99-00-04-02-05-17. Листом ДПС від 18.11.2019 р. №5287/7/99-00-04-02-05-17 визначено наступне, у зв`язку з низьким рівнем прогнозно-аналітичної роботи по забезпечення виконання індикативних показників по акцизному податку з вироблених в Україні товарів загального фонду державного бюджету України, було доведено до відома Головним управлінням ДПС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС, зокрема, що за результатами співставлення Реєстру платників акцизного податку з реалізації пального та реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право здійснення діяльності з пальним виявлені факти відсутності ліцензії у зареєстрованих в реєстрі платників акцизного податку, а також при наявності ліцензії (крім зберігання пального) - реєстрація платником акцизного податку з реалізації пального відсутня (а.с.68). В додатку до вказаного листа міститься витяг з реєстру зареєстрованих ліцензій, згідно до якого ФОП ОСОБА_1 вказаний як суб`єкт господарювання, який не отримав ліценції на проведення торгівлі пальним. Суд зазначає, що отримання в установленому законодавством порядку інформації від державного органу, яка свідчить про можливі (імовірні) порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що видаючи наказ про проведення перевірки контролюючий орган діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Стосовно доводів позивача про неправильне зазначення адреси місця провадження господарської діяльності, а також некоректне вказання періоду проведення перевірки в наказі про призначення фактичної перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Так, в силу приписів ст. 81 Податкового кодексу України в наказі про призначення фактичної перевірки зазначаються дата видачі наказу, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Як вбачається зі змісту наказу про призначення перевірки, адресу проведення фактичної перевірки визначено АДРЕСА_2 . З пояснень позивача вбачається, що останній не проводить господарської діяльності за вказаною адресою, натомість правильною адресою проведення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . На підтвердження чого позивачем до суду надано копію договору оренди нежитлових будівель за відповідною адресою №1/1 від 10.10.2019 року (а.с. 30-34). Також, позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав, згідно якого власником нежитлових будівель по АДРЕСА_2 (місце проведення перевірки) є ТОВ «»ВК Агротранс». Між тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність договору оренди нерухомого майна не може свідчити про те, що ФОП ОСОБА_1 проводить господарську діяльність з реалізації пального, саме за адресою АДРЕСА_1 , а не за адресою вказаною в наказі про призначення фактичної перевірки. В свою чергу, витяг з реєстру речових прав вказує лише на факт перебування майна по АДРЕСА_2 у приватній власності відповідного підприємства та не спростовують правомірності призначення перевірки позивача за вказаною адресою. В свою чергу, відповідач із посиланням на відомості про об`єкти оподаткування платника податків, згідно інформаційних баз даних ГУ ДПС у Кіровоградській області («АІС Податковий блок» - відомості про об`єкти оподаткування платника податків), зазначає, що фактичну перевірку було призначено за місцем розташування об`єктів оподаткування, за адресою вказаною самим позивачем в заяві про реєстрацію об`єктів оподаткування. Інших стаціонарних об`єктів оподаткування ніж за адресою АДРЕСА_2 , позивач станом на 27.11.2019 року не мав. На підтвердження своїх доводів відповідачем в тексті апеляційної скарги приведено витяг з системи АІС податковий блок. Також, що стосується посилань позивача на повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадитьяся діяльність від 12.11.2019 року, в якому визначено розташування об`єктів оподаткування за адресою АДРЕСА_1 , як на підтвердження факту здійснення господарської діяльності за вказаною адресою, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до вказаного повідомлення ідентифікаторами об`єкта оподаткування є 46800001 та 46800002, натомість перевірка проводилась за об`єктами з ідентифікаторами 65900001 та 65900002, розташованих за адресою: вуд. Червоного Козацтва, 122, м. Олександрія, які були відображенні в інформаційній базі відповідача, сформованої на підставі відповідного повідомлення позивача. Крім того, колегія суддів апеляційного суду враховує, що під час приходу перевіряючих відповідача на адресу вул. Червоного Козацтва, 122, останні були допущенні позивачем до проведення фактичної перевірки та останнім були надані завірені копії первинних документів, пов`язаних з предметом перевірки з зазначенням усіх персоніфікованих даних позивача. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено факту здійснення останнім господарської діяльності у спірний період виключно за іншою адресою, ніж та за якою проведено перевірку. Стосовно періоду проведення перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем в наказі про призначення перевірки обґрунтовано вказано її тривалість та дату початку (яка також охоплює період здійснення позивачем господарської діяльності), що відповідає приписам ст. 81 Податкового кодексу України, відтак доводи позивача про некоректне зазначення строку проведення перевірки є необґрунтованими. Отже, перевірку у відношенні позивача призначено та проведено у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Що стосується порушення позивачем приписів ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно акту перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 16.10.2019 року по 04.12.2019 року у відповідності до інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі акцизних накладних, даних бухгалтерського обліку та первинних бухгалтерських документів, реалізовано контрагентам пальне в загальній кількості 13 173 л. загальною вартістю 335485.00 грн. при цьому, останній на мав ліцензії на торгівлю пальним. Факт реалізації позивачем пального підтверджується наявними в матеріалах справи копіями (які були завірені позивачем) акцизних накладних, податкових накладних, виписками по банківським рахункам про оплату товару, видаткових накладних та рахунків на оплату товару (а.с. 54-66), що спростовує доводи позивача щодо не здійснення реалізації пального та його використання для власних потреб. Також, що стосується посилань представника позивача на неможливість врахування наведених документів, оскільки останні не відображені в акті перевірки, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки як вбачається зі змісту акту перевірки, в останньому відображені використані первинні документи. У відповідності до приписів ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Згідно з абз. 8 ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» у разі здійснення суб`єктом господарювання оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії штрафні санкції складають 500000 гривень. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що податкове повідомлення - рішення про застосування до позивача штрафних санкцій є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у Кіровоградській області підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року в адміністративній справі №340/195/20 - скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко