Постанова 4855 № 580/1510/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1510/21 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариста "Азот" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариста "Азот" до Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М., в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 04 березня 2021 року ВП № 64717206. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками виконання виконавчого документа у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа взагалі. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обгрунтуання своєї позиції вказує на те, що приватним виконавцем не було вчинено жодних дій щодо стягнення коштів. Наголошує на тому, що чинність спірної постанови утворює передумови для потрійного стягнення з боржника суми виконавчого збору, що згідно позицій Верховного Суду є неправомірним. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що постанова про стягнення основної винагороди виноситься при відкритті виконавчого провадження, отже стягнення з боржника основної винагороди під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 04 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Д.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 64717206 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області від 24 липня 2018 року № 925/819/17 про стягнення з приватного акціонерного товариства «АЗОТ» на користь публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» 618 675 504,77 грн. основного боргу за активну електричну енергію, 17 485 511,64 грн. пені, 9 201 584,09 грн. - 3% річних, 54 124 368,93 грн. інфляційних втрат, 551 042,52 грн. боргу за послуги за перетікання реактивної електричної енергії, 40 185,41 грн. пені на борг за перетікання реактивної електричної енергії, 105 608,29 грн. інфляційних втрат, 23 446,59 грн. - 3% річних, 17 858 864,99 грн. заборгованості за перевищення договірної величини споживання електричної енергії протягом червня 2016 - грудня 2016 року, 24 336,32 грн. заборгованості за перевищення граничної величини споживання електричної потужності за грудень 2016 року, 240 000,00 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. Також 04 березня 2021 року приватним виконавцем Недоступом Д.М. в рамках виконавчого провадження № 64717206 винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в сумі 64 318 455,26 грн. Не погоджуючись із постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, позивач звернувся до суду з даним позовом. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про стягнення винагороди приватного виконавця, відповідач прийняв постанову у відповідності до вимог Закону, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ установлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону № 1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закон № 1403-VIII. Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною першою статті 42 Закону № 1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643). Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і що винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця. При цьому, сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 21 січня 2021 року в справі № 160/5321/20. Крім того, колегія суддів зауважує, що системний аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження останній повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Тобто фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19 та від 31 травня 2021 року у справі 160/7321/19. Таким чином, сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками виконання виконавчого документа у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа взагалі. Поряд з викладеним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на час відкриття виконавчого провадження № 64717206 відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця. З урахуванням наведених обставин і правового регулювання спірних відносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи спірну постанову, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Доводи апелянта щодо можливого потрійного стягнення з нього виконавчого збору, на переконання суду апеляційної інстанції, є необгрунтованими, оскільки частинами 6, 8 статті 27 Закону № 1404 визначено, що у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року № 640/21075/19. Посилання позивача на висновки Верхового Суду у постанові Верхового Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19 колегією суддів оцінюються критично, оскільки предметом оскарження у вказаній справі була постанова приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесена одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто, у вказаній справі Верховний Суд пов`язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу. Крім того, у постанові Верхового Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 640/13697/19, на яку посилається скаржник у тексті апеляційної скарги, предметом оскарження була постанова приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесена після добровільного виконання рішення боржником (рішення виконано до моменту відкриття виконавчого провадження), в день відкриття виконавчого провадження. Тобто, у згаданій справі Верховний Суд пов`язував протиправність постанови про стягнення основної винагороди саме з обставиною самостійного погашення заборгованості боржником перед кредитором, шляхом переказу грошових коштів між рахунками сторін виконавчого провадження в день його відкриття та до моменту арешту. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариста "Азот" залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов