Постанова 4852 № 280/9470/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 липня 2021 року м. Дніпросправа № 280/9470/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., за участю секретаря судового засідання Цвєткової К.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (суддя Калашник Ю.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив суд: визнати протиправними дії та Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 923030802738 від 03.12.2020 про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , в частині зменшення стажу судді, визначеного рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 у справі № 334/6813/16-а, що дає право на призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 34 роки 01 місяць 18 днів, та зменшення вже призначеного довічно, Розпорядженням УПФ України в Дніпровському районі м. Запоріжжя № 802738 від 20.03.2017 в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, процентного відношення його довічного грошового утримання від працюючого судді на відповідній посаді з 90 відсотків до 50 відсотків, та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 923030802738 від 03.12.2020; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці: 16 років 02 місяці 11 днів стажу роботи на посаді судді, 9 років 11 місяців 05 днів стажу роботи в органах прокуратури, половина строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського - 01 рік 11 місяців 00 днів, календарний період проходження строкової військової служби (з пільговим коефіцієнтом 3 за період з 05.01.1984 по 13.12.1985) - 06 років 01 місяць 02 дні, а всього 34 роки 01 місяць 18 днів; зобов`язати відповідно до частини 4 статі 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління ПФУ від 25 січня 2008 року №3-1 зі змінами (далі - Порядок № 3-1) Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та виплату довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, здійснити перерахунок, вже призначеного довічно Розпорядженням УПФ України в Дніпровському районі м. Запоріжжя № 802738 від 20.03.2017 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді за довідкою Запорізького апеляційного суду від 26.03.2020 за № 07-36/107 у розмірі 90 відсотків від працюючого судді на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року та здійснити нарахування та виплату компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати; стягнути моральну шкоду з Пенсійного фонду України на користь позивача двадцять тисяч гривень; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили. В обґрунтування позову вказував на те, що позивач є суддею у відставці та утримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. На підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.23016 у справі № 334/6813/16-а пенсійним органом зроблений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, довічно. Рішенням відповідача №923030802738 від 03.12.2020 позивачу зроблений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, згідно з довідкою Запорізького апеляційного суду від 26.03.2020 № 07-36/107 у розмірі 50 відсотків від заробітку, при цьому стаж судді не визначено, а вказано, що страховий стаж становить 37 років 5 місяців 28 днів. Вказане рішення відповідача, в частині зменшення його стажу судді визначеного, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016, та відсоткового відношення довічного грошового утримання від працюючого судді на відповідній посаді з 90 відсотків до 50 відсотків вже призначеного довічно вважає протиправним. Стверджує, що перерахунок вже призначеного довічного грошового утримання судді, передбачено частиною 4 статті 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402 «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає, що перерахунок призначеного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а частина 3, за якою відповідачем здійснено перерахунок не регулює здійснення вже призначеного довічного грошового утримання. Зазначає, що у Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України зазначено, що перерахунок призначеного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Отже при перерахунку довічного грошового утримання ніякої зміни вже визначеного стажу судді та призначеного довічно відсоткового співвідношення розміру довічного грошового утримання не здійснюється. Законодавством та судовою практикою Верховного Суду визначено, що саме зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, а визначений при призначенні стаж судді та відсоткове співвідношення вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стосовно суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, є сталим та перерахунку не підлягає, оскільки визначається на день призначення щомісячного довічного грошового утримання. Натомість відповідач, здійснюючи перерахунок довічного грошового утримання позивача протиправно зменшив стаж судді (оскільки призначено 50 %, що відповідає 20 років стажу судді), замість, вже визначеного рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 року - 34 років 01 місяць 18 днів та змінив протиправно відсоткове співвідношення, вже призначеного довічно Розпорядженням УПФ України в Дніпровському районі м. Запоріжжя № 802738 від 20.03.2017 в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. З огляду на протиправні дії, рішення та бездіяльність відповідача, тривалість з 19.02.2020 року, позивач вимушений нервувати, неодноразово звертатися до суду про відстоювання своїх прав, що нанесло йому, особі з інвалідністю, якій за висновком МСЕК протипоказані психоемоціональні нагрузки, моральну шкоду вигляді втрати часу (вимушений кілька разів звертатися зі скаргами, звертатися до суду, змінювати свій звичний спосіб життя, зневірення у законності дій органів влади, дискредитацію органів влади, нервових переживаннях, страждань та принижень, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, дискомфорту, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу, зневіру в законності дій відповідача, який є державним органом та негативних емоцій)ё яку позивач оцінює у розмірі двадцять тисяч гривень. Також позивач просив відповідно до положень статті 287 КАС України зобов`язати відповідача у місячний термін надати звіт про виконання рішення суду, а також встановити судовий контроль у вигляді обов`язку подання звіту виконання судового контролю, що буде відповідати положенням статті 382 КАС України Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення до 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №923030802738 від 03.12.2020 про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в частині зменшення до 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи із 78 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Головное управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на час виплати перерахунку відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі та доповненнях апеляційної скарги позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач наводить обставини та нормативно-правове обґрунтування, наведені в адміністративному позові. Зазначає, що судом не надано належної оцінки його доводам та доказам у справі, а також правовим позиціям Верховного Суду, що призвело до ухвалення не обґрунтованого та незаконного рішення. Вказуючи про неправильне застосування судом норм матеріального права позивач стверджує, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII не містить положень про зміну відсоткового значення розміру вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, при його перерахунку. Зазначає, що суд протиправно, всупереч положенням законодавства та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016, замість вже призначеного довічно Розпорядженням УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя від 20.03.2017 року в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, перепризначив позивачу в розмірі 78 відсотків. Також вказує на те, що висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, щодо відмови у негайному виконанні рішення суду у межах суми стягнення за один місяць та щодо відмови у встановленні судового контролю, є безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та правовим

позиція Верховного Суду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, не погоджуючись із доводами та вимогами апеляційної скарги, зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позову. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач вказує на безпідставність позиції відповідача та доводить обґрунтованість своїх вимог. Апеляційну скаргу відповідача ухвалою суду апеляційної інстанції від 29 квітня 2021 року повернуто скаржнику. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає законність і обґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позову. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неприбуття суду не повідомлені. Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України від «Про судоустрій і статус суддів». Постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 01.11.2016 у справі №334/6813/16-а, яка набрала законної сили 27.02.2017, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Запоріжжя починаючи з 19.09.2016 призначити та виплатити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та без оподаткування. Відповідно до мотивувальної частини вказаного рішення, судом встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 , який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується 16 років 02 місяці 11 днів стажу роботи на посаді судді, 9 років 11 місяців 05 днів стажу роботи в органах прокуратури, половина строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського 01 рік 11 місяців 00 днів, календарний період проходження строкової військової служби (з пільговим коефіцієнтом 3 за період з 05.01.1984р. по 13.12.1985р.) - 06 років 01 місяць 02 дні. Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 34 роки 01 місяць 18 днів. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 280/2687/20, яке набрало законної сили 29.10.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, задоволені частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за довідкою Запорізького апеляційного суду від 26.03.2020 №07-36/107; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №46 від 06.04.2020; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, згідно з довідкою Запорізького апеляційного суду від 26.03.2020 за № 07-36/107, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року та здійснити нарахування та виплату компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 280/2687/20, відповідачем 03.12.2020 прийнято рішення №923030802738 про перерахунок пенсії та проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. При перерахунку враховано збільшений розмір суддівської винагороди, вказаний у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 26.03.2020 №07-36/107, проте змінено відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. На запити позивача, відповідач листом від 17.12.2020 №11235-10724/П-02/8-0800/20 з посиланням на частину 3 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) повідомив, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Не погоджуючись з таким рішенням та діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно приписів статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII). За змістом пункту 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до частини 1 статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII). Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно з частинами 4, 5 статті 142 Закону №1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Частинами 1, 2 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402). Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402. Положеннями п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За змістом п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020. Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402 зі змінами. У вказаному рішенні Суд наголосив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. Згідно з частино 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017р. №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі №200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Отже, з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 для всіх судді у відставці незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або конкурсу, визначено однаковий підхід для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру, встановленого Законом №1402-VIII. Колегія суддів зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, положеннями статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Проаналізувавши приписи Закону №1402-VIII, в тому числі, і положення частини 3 статті 141, колегія суддів звертає увагу на те, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020, Законом не встановлено різних умов в частині застосування відсоткового розміру суддівської винагороди при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці при призначенні грошового утримання чи здійсненні його перерахунку. При цьому, надаючи оцінку положенням пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження, згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII, різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. Встановлений Конституційним Судом України єдиний підхід до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів не передбачає вибіркового застосування правових положень. Право судді у відставці на здійснення перерахунку розміру довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачає обчислення розміру такого утримання, виходячи зі складових суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону №1402-VIII та відсоткового розміру заробітної плати працюючого судді, встановленого цим же Законом. Крім того, визначена пунктом 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII можливість встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на рівні 80 відсотків суддівської винагороди (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді) передбачала обчислення розміру такого утримання відповідно до положень Закону №2453-V. Таким чином, визнання неконституційними положень пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1402-VIII передбачає єдиний порядок обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що у свою чергу, виключає можливість та підстави для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі складових суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону України №1402-VIII та відсоткового розміру суддівської винагороди, встановленого Законом №2453-V. Отже, для застосування розміру 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, про який просить позивач, відсутні правові підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI. Проте, з 18.02.2020 року, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2020 від 18.02.2020 року, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в частині регулювання щомісячного грошового утримання, втратив чинність. Чинним Законом передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного довічного грошового утримання. Неможливо використовувати для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання. Таким чином, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом №1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом №2453-VI. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані різні закони при визначенні окремих складових, з яких обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, оскільки зазначене не узгоджується з приписами чинного законодавства, суперечить змісту рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 щодо необхідності встановлення однакового підходу до визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. За таких обставин, апеляційний суд не може погодитися з позицією позивача стосовно сталого відсоткового співвідношення вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-V. При цьому, доводи позивача про те, що при перерахунку довічного грошового утримання змінною величиною є лише розмір грошового утримання, а не відсоткове значення розміру довічного грошового утримання, визначеного на час його призначення, з посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах № 686/9208/17 та №240/5401/18, суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими, оскільки такі висновки судом касаційної інстанції висловлені у інших спірних правовідносинах та за іншого правого регулювання, а тому не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах. Так, у справі № 686/9208/17 рішення суду касаційної інстанції стосувалося правовідносин, які виникли внаслідок зменшення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці згідно Закону №2453-VI у зв`язку із внесенням змін до законів, на підставі яких позивачу було призначено грошове утримання. У справі № 240/5401/18 висновки суду касаційної інстанції, стосувались правовідносин, які виникли внаслідок зміни відсоткового розміру пенсій, призначених на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ , тобто в правовідносинах з іншим предметом спору. При цьому, правовідносини стосовно перерахунку пенсій військовослужбовцям із зменшенням відсоткового розміру регулювались одним законом, в якій законодавцем вносились відповідні зміни. Водночас, у цій справі спірні правовідносини є суттєво іншими, оскільки пов`язані із прийняттям нового Закону, яким істотно змінено умови матеріального забезпечення суддів, в тому числі розмір суддівської винагороди та відсотковий розмір довічного грошового утримання. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України прав позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений положеннями Закону № 2453-VI. Судом встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі № 280/2687/20, відповідачем прийнято рішення про перерахунок пенсії від 03.12.2020 №923030802738 та з 19.02.2020 проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді здійснено виходячи із 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Позивач, звертаючись до суду з позовом та стверджуючи про протиправність вказаного рішення відповідача, також вказував на те, що здійснюючи перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 за довідкою Запорізького апеляційного суду від 26.03.2020 відповідач, протиправно зменшив його стаж судді, замість вже призначеного рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 34 років 01 місяць 18 днів та змінив протиправно відсоткове співвідношення. Надаючи оцінку вказаним доводам та встановленим обставинам справи апеляційний суд зазначає таке. Як встановлено судом, постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 у справі №334/6813/16-а, яка набрала законної сили 27.02.2017, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 , який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується 16 років 02 місяці 11 днів стажу роботи на посаді судді, 9 років 11 місяців 05 днів стажу роботи в органах прокуратури, половина строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського 01 рік 11 місяців 00 днів, календарний період проходження строкової військової служби (з пільговим коефіцієнтом 3 за період з 05.01.1984р. по 13.12.1985р.) - 06 років 01 місяць 02 дні. Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 34 роки 01 місяць 18 днів. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, стаж роботи позивача, який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили та не підлягає доказуванню. При цьому, апеляційний суд зазначає, що для спірних правовідносин преюдиціальними є висновки суду, викладені у постанові Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 у справі №334/6813/16-а, саме щодо стажу роботи, оскільки правове регулювання цього питання не змінилося. Водночас висновки суду щодо права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди не можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин, оскільки такі висновки були сформовані, як зазначалося, за іншого правового регулювання. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідач повинен був врахувати стаж роботи позивача на посаді судді, встановлений постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2016 у справі №334/6813/16-а, у розмірі повних 34 років. Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до положень статті 142 Закону №1402-VIII, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 у відставці виходячи із його стажу повних 34 роки становить 78%, з яких: 50% - 20 років роботи на посаді судді та 14 років * 2% - за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років. Отже, здійснюючи ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та приймаючи рішення від 03.12.2020 №923030802738, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України «Про судоустрій і статус суддів «№1402-VIII від 02 червня 2016 року. За встановлених обставин суд першої дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у задоволенні його вимог про звернення судового рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік судових рішень, які виконуються негайно. Пунктом 1 частини 1 вказаної статті визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць. Водночас, у рішенні суду першої інстанції не здійснюється присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів на користь позивача, шляхом її стягнення, а зобов`язано відповідача вчинити певні дії - здійснити перерахунок та виплату грошового утримання. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування приписів Кодексу адміністративного судочинства України в частині негайного виконання судового рішення. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про необхідність встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань. Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 КАС України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності підстав вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 гривень позивач вказує на протиправність дій, рішень та бездіяльність відповідача, їх тривалість з 19.02.2020 року. Зазначає, що вимушений нервувати, неодноразово звертатися до суду про відстоювання своїх прав, що нанесло йому, особі з інвалідністю, якій за висновком МСЕК протипоказані психоемоціональні нагрузки, моральну шкоду вигляді втрати часу (вимушений кілька разів звертатися зі скаргами, звертатися до суду, змінювати свій звичний спосіб життя, зневірення у законності дій органів влади, дискредитацію органів влади, нервових переживаннях, страждань та принижень, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, дискомфорту, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу, зневіру в законності дій відповідача, який є державним органом та негативних емоцій. Враховуючи наведені положення законодавства, правові висновку Верховного Суду та надаючи оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд зазначає, що позивачу не було припинено виплату грошового забезпечення, а було змінено відсотковий розмір. Позивачем не доведено та судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Отже, враховуючи те, що позивачем не доведений факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому моральної шкоди, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому судом апеляційної інстанції також враховуються висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №363/3520/16-а, від 09 червня 2021 року у справі № 280/5216/19 у подібних правовідносинах. Враховуючи викладене, дослідивши фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції були належним чином досліджені усі основні питання, які є важливими для вирішення спірних правовідносин. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Суд апеляційної інстанції також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно частини 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко